Ви тутГоловна>>Філософія>>Філософія. Її предмет та функції - Реферат

Філософія. Її предмет та функції - Реферат

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Філософія. Її предмет та функції - Реферат

Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом —одне з видатних надбань людської цивілізації та культури. Вона — не тільки візитна картка цивілізації і культури, а й їхня основа та животворний фермент. Але історично так склалось, що саме філософія була тією колискою, з якої виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу самоусвідомлюючих особливих проявів людського духу та практики життєдіяльності людини і суспільства. Філософські ідеї, школи, напрями подібно до людей, які їх створили, не мають буття поза часом та простором. На них лежить відбиток певної епохи, країни. Це аксіома. Але в ній виражена тільки частина істини щодо походження та творців філософських ідей, шкіл і напрямів. Якби ця аксіома виражала всю істину, то філософські ідеї та школи народжувались і гинули б у часових та просторових межах окремих епох і країн. Але цього не відбувається. Ідеї, проблеми, думки зберігаються століттями і навіть тисячоліттями і не знають просторових та часових меж. Багато у філософії належить, або належатиме, тільки історії. Серед багатьох причин філософської неперервності й універсальності не малу роль відіграють внутрішня логіка розвитку філософських знань та національні традиції у формі постановки філософських проблем, підходів до їхнього вирішення. В історії філософії склалися і у певних модифікаціях перманентно повторюються так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке природа, або ширше — Всесвіт? Який між ними зв'язок, залежність? Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування другого світу? Чи вони незалежні один від одного? Що таке свобода? Чи є підстави для того, щоб людина і суспільство могли сподіватися на здобуття свободи? Що таке людські цінності — Істина, Добро, Мудрість, Гармонія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства? Ми навели далеко не повний перелік "вічних" філософських проблем. Але розвиток суспільства і пізнання висуває й нові філософські проблеми: про співвідношення статичних і динамічних закономірностей у науковому пізнанні, можливостей "штучного інтелекту" тощо. Звичайно, "вічні" філософські проблеми під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов вирішуються по-новому. « Досвід понад двох із половиною тисяч років історії філософської думки, як і досвід розвитку філософії в XX столітті, переконує в тому, що в філософії визначився ряд постійних, "інваріантних" функцій, які дають ключ до розуміння основних вимірів філософського пізнання, або ширше, — до осягнення природи, суспільства й людини. Саме знання цих функцій і вимірів дає змогу розкрити механізм виникнення і розв'язання філософських проблем. До таких функцій і вимірів належать світоглядна, онтологічна, гносеологічна, методологічна, ціннісна та праксеологічна функції. Питання про функції філософії тісно пов'язане з питанням про предмет філософії. Історично поняття предмета філософії змінювалось і має як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. До об'єктивних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину, суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб'єктивних причин відносяться своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією. Справа в тому, що зміст і форма тієї чи іншої концепції предмета філософії далеко не завжди збігаються. Вони залежать від історико-філософської рефлексії виявлення реального, об'єктивного змісту тієї чи іншої концепції предмета філософії, певної інтерпретації в нових історичних умовах. Історично першою теоретичною концепцією предмета філософії була давньогрецька, яку в систематизованій формі сформулював Арістотель як "першу філософію". "Перша філософія" в своєму предметному визначенні — це вчення про "перші роди сущого" і своєрідна "наука" про надчуттєві принципи буття. Андронік Родоський (1 ст. до н.е.) ввів термін "метафізика" (від гр. meta та physika — "після фізики") для позначення Книги Арістотеля про "перші роди сущого". Метафізика Арістотеля — одна з перших спроб самовизначення філософії у зіставленні з першими кроками становлення конкретного знання. Але в цілому в античній філософії провідною є тенденція включення до предмета філософії не тільки специфічної філософської "предметності", а й усієї "предметності" об'єктів конкретного, в тому числі об'єктів виникаючого наукового знання. У зв'язку з цим філософія античності в своєму предметному визначенні претендувала бути наукою всіх наук. На відміну від Арістотеля, для предметного визначення метафізики, для якої було характерне розуміння буття як дійсного космосу, в середньовічній філософії предмет метафізики розуміється інакше. Предметом метафізики як раціонального, понятійного знання, згідно з Фомою Аквінським, в кінцевому рахунку є Бог. Правда, пристосовуючи і переосмислюючи філософські ідеї Арістотеля до католицько-християнської релігії, Фома фактично саму метафізику як філософію прирікає бути служанкою теології. Як підкреслює В.В.Соколов, згідно з Фомою Аквінським "... наука та нерозривно зв'язана з нею філософія виводять свої істини, спираючись на досвід і розум, в той час як релігійне віровчення, яке відрізняє... теологічну доктрину, дістає їх в одкровенні, у Священному писанні. Але така радикальна різниця методів аж ніяк не означає повної різниці предметів філософії та теології, галузей їх застосування". •:S Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впливом становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів розвитку буржуазного суспільства, яке прийшло на зміну феодальному. Наприкінці XVI — початку XVII ст. виникає експериментальне природознавство і починається процес відпочкування від філософії конкретних наук — спочатку механіки земних та небесних тіл, астрономії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. У визначенні предмета філософії виникає нова проблема — місце філософії в системі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії. В процесі розв'язування цієї проблеми виявились дві протилежні тенденції: одна, позитивістська, — нігілістична щодо філософії і її права взагалі мати свій предмет; друга, згідно з якою предмет філософії або включає як свій суттєвий елемент натурфілософію — особливе філософське вчення про природу, або як метафізика — умоглядна, спекулятивна філософія, не спираючись на узагальнення конкретних наук, в рамках свого предмета задає, окреслює предмети конкретних наук (Декарт, Лейбніц). Лише в XIX ст. вдається принципово визначити специфіку предметів конкретних наук та філософії. Це було зумовлено якісними змінами в самих конкретних науках, а також у методології як філософії, так і конкретних наук. Виникають механічна теорія теплоти, фізична хімія, геохімія тощо, які заповнюють "розриви" між окремими науками. Наука синтетично зв'язує в єдину систему якісно різні галузі знань. Це був хоча й об'єктивний, але не стихійний процес. На його адекватне осмислення великий вплив мав діалектичний метод філософії, який спочатку в рамках німецької класичної філософії розробив Гегель, а потім матеріалістично обгрунтували К.Маркс та Ф.Енгельс. Справа в тому, що в філософії і в конкретних науках XVII, XVIII ст. в цілому панував метафізичний метод філософського мислення. Термін метафізика як в історії філософії, так і нині вживається не тільки для позначення теоретичної філософії або спекулятивної філософії (особливо на Заході), але і як позначення філософського методу, протилежного діалектиці. З точки зору метафізичного методу і в природі, і в суспільстві, і в духовній сфері об'єкти, процеси, явища існують відокремлено, без взаємного органічного зв'язку, вони не розвиваються. Хоча в них і відбуваються певні зміни, вони не приводять до виникнення якісно нового — "немає нічого нового під місяцем". Діалектичний метод у філософії на противагу метафізиці наполягає на принципах універсального зв'язку всіх явищ природного, соціального і духовного вимірів дійсності та принципі розвитку її. Докладніше проблему методу в філософії ми розглянемо нижче. Зараз же важливо підкреслити, що філософський метод діалектики Маркса і Енгельса розвивався з позицій матеріалізму на відміну від ідеалістичної діалектики Гегеля. Це необхідно враховувати, оскільки у визначенні предмета філософії суттєвими є питання про співвідношення матерії та свідомості, або, що по суті те ж саме, природи та духу. Це питання Енгельс назвав "основним питанням філософії". Похідним від такої універсальної постановки питання є питання про співвідношення суб'єкта та об'єкта пізнання. Визнання первинності матерії і вторинності свідомості — це визнання матеріалізмом того, що основою світу є об'єктивна реальність, що саме її розвиток — умова виникнення і розвитку свідомості. У 13 визначенні Енгельсом предмета філософії поєднується матеріалізм та діалектика. Таким предметом є загальні закони розвитку природи, людського суспільства та мислення. Це визначення в своїй основі зберігає право бути ядром узагальнень особливостей сучасного стану конкретних наук та філософії, сучасного стану вирішення питання про предмет філософії. Наприкінці XX ст. виявились аж ніяк не суб'єктивні труднощі пошуку критеріїв оцінки особливостей взаємодії філософії і науки. А від наслідків цих пошуків залежить характер відповіді на питання, що таке філософія сьогодні, що таке її предмет? Ці критерії є сьогодні нетривіальні, самоочевидні для будь-якого серйозного філософського вчення; вони -нестатичні, мінливі. Якщо питання про статус філософії Кант намагався вирішити шляхом пошуку метафізичних апріорних синтетичних суджень і, не знайшовши їх, наділив філософію регулятивною функцією відносно наук, моралі і т. д., то сьогодні проблемне поле пошуку рішення і ширше, і складніше, ніж за часів Канта, Гегеля, Енгельса. При чому не тільки через величезний масив якісно різноманітних наук, в тому числі міждисциплінарних (фізична хімія, космічна біологія і т.п.), а й у зв'язку з стрімкою динамікою революційних змін у науці і філософії. Адже якщо раніше логіка в пошуках збагачення свого змісту зверталась до евристичних джерел математичних наук, то сьогодні вона все більше спирається на таке джерело, як повсякденна мова в таких її проявах: засіб комунікації, втілення модальностей (необхідностей, випадковостей тощо), не кажучи вже про форми вираження не наукового, а повсякденного знання. В сьогоднішній науці і філософії виникла потреба уточнення критеріїв порівняння дослідницьких програм, математичного апарату теорій тощо. А з цим пов'язана актуальність питань про види філософського знання, про типологію зв'язків науки і філософії, про її вплив на наукову діяльність: чи стоїть філософія "над" звичайним знанням і наукою як їхній теоретичний компас, чи входить "в" них як суттєвий або випадковий їхній компонент, нарешті, чи закладена вона "під" науку, а в деяких випадках і під звичайне знання як важливий системоорганізуючий елемент наукової, пізнавальної діяльності та звичайного знання? Все це не риторичні запитання. У значної частини вітчизняних і західних філософів склалася впевненість у тому, що одночасно функціонують всі ці філософські ролі. Є статус "під" як система категорій культури, складовою частиною якої є філософсько-категоріальний арсенал, створений попередніми поколіннями людей. Незалежно від того, чи усвідомлюють його, чи ні, він не може бути усуненим саме як частина соціокультурної детермінації науки. Є статус "в" як робочий, прагматичний аспект повсякденного або наукового пізнавального процесу, коли у вирішенні пізнавальних завдань усвідомлено чи несвідомо, явно чи неявно використовуються категорії і методи науки і філософії. Є, нарешті, статус "над" як свідомо прийнятий "азимут", система філософсько-теоретичних категорій і ціннісних настанов, згідно з якою нормативно слід створювати науку або розв'язувати проблеми життя. Тільки статус "над" є безумовним, адекватним вираженням явного філософського знання. Зваживши на наведені вище факти й аргументи, а також на згадані раніше міркування про зростаючу актуальність наукової і філософської проблеми природи людини, визначаємо: предмет філософії — найбільш загальні закони розвитку природи, людського суспільства, мислення, всієї духовної культури. У межах цілісної структури філософії основні функції філософії взаємопов'язані і взаємно детермінують одна одну. Розглянемо спочатку взаємний зв'язок світоглядної і онтологічної функцій філософії. Онтологія (від грецького ontos — суще) — вчення про Буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії. Термін онтологія введений в 1613 p. Юклініусом. Але ще в античній філософії були розроблені різні варіанти онтології. Давньо-грецький філософ Парменід протиставив обманливій, з його точки зору, видимості і мінливості чуттєво сприйманих конкретних предметів і процесів світу онтологічне вчення про дійсне, незмінне, нерухоме Буття. Інші давньогрецькі філософи поставили перед собою мету виявити якісно визначені начала Буття. У Фалеса це була вода, у Анаксімена — повітря, у Акаксімандра — "алейрон", у Демокріта — атоми. А у Платона — сукупність "ідей", котрі розуміються як осягнені розумом форми і сутності. Однією із суттєвих категорій, за допомогою якої намагалися виразити онтологічне розуміння світу, була категорія субстанції (від лат. substantia — сутність, щось таке, що лежить в основі). Субстанцію розуміли як загальну чи то матеріальну, чи то ідеальну основу явищ світу. Поряд із категорією "субстанція", частково збігаючись за змістом із нею, в онтології вживаються категорії "природа" і "матерія". У філософії Нового часу, яка значною мірою порвала із середньовічною традицією ототожнення абсолютного Буття з Богом, субстанція розуміється далеко не однозначно: або як матеріальна за своєю природою (Спіноза), або як співіснування незалежних одна від одної матеріальної і духовної субстанцій (Декарт), або як множинність духовних, ідеальних, різноякісних сутностей, своєрідних "духовних атомів" — монад (Лейбніц). Природно, що вже характер проблематики онтології передбачав постановку і розв'язання такої філософської проблеми, як "основне питання філософії". Чи є першоосновою світу Буття природне, матеріальне, фізичне начало, а дух, свідомість, психічно породжені і їх основний зміст визначається природними чинниками чи навпаки? Щодо відповідей на це питання у філософії виокремлюють моністичні (від грец. privos — один), дуалістичні та плюралістичні філософські теорії. За такого підходу філософська теорія Спінози була виразом матеріалістичного монізму, у Декарта — дуалізму, у Лейбніца — плюралістичного ідеалізму. Виразом моністичного ідеалізму була філософія Гегеля. У Гегеля, як і в цілому в німецькій ідеалістичній класичній філософії, онтологія збігалася з теорією пізнання. Абсолютна ідея як чисте, безособистісне мислення в процесі саморозвитку породжує не тільки природу, а й людину, суспільство. Ця трансформація призводить до породження таких об'єктивних форм мислення, Абсолютного духу, як історія, право, мистецтво, релігія, філософія. Таким чином, у Гегеля онтологія — це вчення про духовну, ідеальну субстанцію світу, яка історично втілюється в різних реальних і матеріальних формах. Уже в XX ст. німецький філософ М.Хайдеггер у вченні про "фундаментальну онтологію" стверджував, що вона є "феноменологією людського Буття" і досліджує явища (феномени) людського існування з метою розрізнення справжнього Буття і несправжнього. Незважаючи на різноманітність варіантів відповідей на запитання про сутність і структуру Буття, проблеми онтології визначають специфіку філософського знання. І це за умови, що у багатьох філософів, у ряді філософських шкіл онтологічна частина вчень перебуває на периферії інтересів або зовсім не визнається приналежністю філософського знання (наприклад, у позитивізмі). З огляду на це цілком слушними видаються аргументи Т.І.Ойзермана. Ті ж філософські вчення, підкреслює він, які не претендують на енциклопедичність або принципово заперечують можливість енциклопедичних філософських систем, висувають на перший план одну із філософських проблем, підпорядковуючи їй інші або навіть заперечуючи їх, тобто вибираючи порівняно вузьку філософську проблематику. Але в рамках цієї основної і часткової теми завжди робилася спроба розглянути, правда, під певним кутом зору і, як правило, однобічно, всю філософську проблематику. Тому обмеження філософської проблематики виявляється способом вирішення необмеженого кола філософських проблем. Це цілком справедливо і щодо тих філософських теорій, які зосереджують свою увагу головним чином на розгляді чи то теоретико-пізнавальної (Д.Локк), чи то ціннісної Г.Ріккерт), чи то праксеологічної (Д.Дьюі), чи то методологічної (Ф.Бекон) функції філософії. Цілісність і органічна єдність фундаментальних функцій та вимірів філософського знання визначається не зовнішнім зіставленням певних, навіть видатних, філософських вчень і шкіл, а внутрішньою логікою розвитку і сучасного взаємозв'язку суттєвих сторін філософії як якісно своєрідної форми суспільної свідомості. 16 На основі наведених визначень можна окреслити зв'язок між світоглядною та онтологічною функціями філософії. Характер світорозуміння, зокрема розуміння природи і сутності людини, визначається різноманітними життєвими позиціями, установками, спрямованістю життєдіяльності людини. Це може бути фаталістична установка: природа цілком і однозначно визначає і сутність, і вчинки людини, людина приречена бути маріонеткою природних сил. Це може бути волюнтаристична установка: людина може бути вільною щодо природи, діяти за "законом" сваволі (своєї волі). Це може бути й установка Ф. Бекона: природу можна підкорити на основі і відповідно до пізнаних її законів. Проте безоглядна віра в самодостатність наукових знань таїть значну загрозу безпеці людства. За приклад може слугувати Чорнобильська катастрофа. Одна з причин (теоретичних) технологічних катастроф полягає в тому, що природничі і технічні науки в XX ст. перебувають під гіпнозом позитивістського кредо: наука сама собі філософія і жодної "метафізики" не потребує. Таким терміном, здебільшого на Заході, позначають теоретичну філософію як самостійну, раціональну галузь знання і вид світогляду. Філософія, звичайно,

Прочитано 1282 разів