Ви тут Головна >> Історія України >> Історія Києво-Могилянської Академії - Реферат

Історія Києво-Могилянської Академії - Реферат

Оцініть матеріал!
(16 голосів)

Історія Києво-Могилянської Академії - Реферат

I.         Від Київської братської школи до Києво-Могилянської Колегії.

1)         Умови, що передували виникненню Києво-Могилянської Академії.

2)         Київська братська школа – родоначальниця Києво-Могилянської Академії .

3)         Виникнення Лаврської школи.

4)         Об’єднання Лаврської та Київської братської шкіл.

5)         Внесок Петра Могили у розвиток Колегії.

II.        Діяльність Києво-Могилянської Колегії після смерті Петра Могили.

1)         Стан російської освіти.

2)         Союзні відносини України з Росією та їх вплив на Києво-Могилянську

Академію.

3)         Надання Києво-Могилянській Колегії статусу академії.

4)         Роль І. Мазепи у розвитку Академії.

5)         Діяльність Києво-Могилянської у 1709 – 1776 рр.

III.      Структура навчання в Києво-Могилянській академії.

1)         Тривалість курсу навчання.

2)         Різноманітність мов, які вивчалися в Академії

3)         Вивчення поетики та риторики.

4)         Зародження професійного театру.

5)         Розвиток філософської думки

6)         Започаткування Ф. Прокоповичем математики;

7)         Архітектура.

8)         Введення природничих наук.

9)         Становлення медицини;

10)       Формування історичної науки

11)Вивчення різних прийомів малювання, графіки й живопису

12)       Розвиток музичного мистецтва.

IV.      Історія бібліотеки Києво-Могилянської Академії.

V.        Видатні вихованці Києво-Могилянської Академії.

VI.      Культурні зв’язки Академії з іншими країнами.

VII.     Значення Києво-Могилянської Академії в історії української освіти.

Історія Києво-Могилянської Академії.

Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона для французів, Карлів університет для чехів, Ягеллонський – для поляків.

Ще до виникнення Києво-Могилянської колегії, згодом Академії, на землях, населених українцями, вже існували школи вищого типу, засновані переважно домініканами та єзуїтами. З книги Антуана Жобера "Лютер і Могила" (Париж, 1874) дізнаємось, що в кінці ХVІ на початку ХVІІ ст. в Україні існувало близько десяти таких колегій. А генуезці заснували свою колегію в Києві ще століттям раніше. Всі ці заклади не могли не підносити і не поширювати серед місцевого населення ідеї значення освіти і науки в суспільному житті. Але через конфесійно-культурну відмінність й відчуженість від духовних традицій життя українського народу, ці ідеї не могли тут глибоко вкоренитися. Попри всю їх привабливість, вони служили справі покатоличення та полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності. Прилучення до універсалій європейської культури здійснювалося в цих колегіях не через органічне поєднання загальнолюдського і національного, а через відторгнення від вітчизняної основи. Для українського народу, який боровся за своє виживання, збереження й передачу наступним поколінням своєї культури і школи були неможливими, оскільки вели до цілком протилежних результатів. Тому українські інтелектуали шукали шляхів до піднесення рівня власної освіти і використання нею здобутків в галузі науки і культури інших народів.

І.   Від Київської братської школи до Києво-Могилянської Академії.

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави.

Виникненню Києво-Могилянської Академії передував культурно-національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців, який чинився правлячими колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє вітчизни. Поступово центром духовного життя стає Київ. Ось чому до Києва потягнулись культурно-освітні діячі з різних земель України, особливо з тих, де польсько-католицький гніт ставав нестерпним.

Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені, богослови, книговидавці, гравери, художники. Це Захарія Копистеньский, письменник, автор історичного твору "Полинодія"(1622); Памва Беринга – лінгвіст, гравер, енциклопедист, автор "Лексикону славеноросського"(1627), удостоєний в Києві титулу "архитипографа церкви Руської"; Тарасій Земка, письменник, знавець мов, редактор; Лаврентій Зизаній, автор підручників для шкіл; педагог, Кирило Дорофейович, Олександр Митура, Тарасій Вербицький, Андрій Ніколаєвич та ін.

Просвітники гуртувались навколо друкарні Києво-Печерського монастиря під покровом його архімандрита Єлисея Плетенецького.

Діяльність вченого гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До них належала й знатна киянка із шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна, дружина мозирського маршала Лозки. 15 жовтня 1615р. вона вписала до Київських магістрацьких книг дарчу, за якою свій дім з землею на Подолі і "всіма до нього належностями" дарувала під монастир та "школу дітям, так шляхетським, як і містським . . .  народу руського, православного. . . А щоб тая фундація скуток свій брала, –  писала Гулевичівна,  –  то зараз... в той двір. . . школу впровадила й впроваджую". Таким чином 15 жовтня 1615 р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію я Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії. Школа була поставлена добре: в ній було чотири відділи, в яких вивчали граматику, риторику, філософію, мови – грецьку, слов’янську, польську та українську (руську).Все навчання велося в дусі релігійному, православному.

Варто згадати й перших ректорів. Посада ректора з'явилася з самого початку заснування школи. Перші її ректори були відомі своєю вченістю в усьому освіченому слов'янському світі: Йов Борецький (1615 – 1618), Мелетій Смотрицький (перед 1620 р.), Касіян Сакович (1620 – 1624).

У 1615 – 1618 рр. ректорував Іов (в миру –  Іван Матвійович) Борецький, родом із села Бірча (Галичина), навчався в Острозькій, потім у Краківській і Замоській академіях, викладав у Львівській братській школі, був її ректором. З його ім'ям пов'язаний цілий період в просвітницькому русі України. Був гарячим прихильником поширення освіти серед народу. З 1619р. Борецький – настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря, у 1620р. обраний митрополитом Київським.

Для швидкого розвитку Київської братської школи були сприятливі умови. Виникла вона в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї України. Мала підтримку Війська Запорізького. А ще – досвід своїх попередниць – братських шкіл, особливо Львівської і Луцької, від яких запозичила Шкільний статут, підручник та освічених вчителів. А також –  Острозької школи, цього великого і впливового культурного й освітнього осередку. Острозька школа – це перша спроба створення школи вищого типу. З Острога вийшло багато визначних вчених, громадських та політичних діячів, зокрема, Іван Борецький, Мелетій Смотрицький, гетьман Петро Сагайдачний, брати Дем'ян та Северин Наливайки. Першим її ректором був Герасим Смотрицький. Одночасно він був перекладачем й разом з іншими вченими упорядником знаменитої "Острозької Біблії"- першого повного видання Біблії слов'янською мовою, яка вийшла в світ 1581 р. Її примірники за честь вважали мати бібліотеки Оксфорда, Риму й інших країн.

Коли Галшка Гулевичівна дарувала свою землю на школу й монастир, то саме цим вона підтримала Київське братство, яке на той час формувалося в Києві, але не маючи притулку, ще не заявило про себе. Тепер Київське братство мало свою землю, юридичну адресу. Братству під його опіку й передавалася заснована Галшкою школа. Варто підкреслити, що вчені Лаврського гуртка також вступили до братства, що мало неабияку вагу в становленні і розвитку Київської братської школи. За дарчим записом Гулевичівни, на дарованій нею землі фундувалася не лише школа, а й монастир. То була також традиція українських братств: вони гуртувалися біля монастирів, або створювали їх з метою підтримки шкіл, їх учителів й неімущих учнів, друкарень. Таким став і Братський Богоявленський учительний монастир у Києві, історія якого тісно пов'язана з історією Києво-Могилянської Академії. Першу церкву – Богоявленську з приділом Благовіщення збудував у ньому гетьман Петро Конашевич Сагайдачний.

У 1639 р. на місці старої, дерев'яної церкви гетьман Іван Мазепа звів нову кам'яну в козацькому бароковому стилі. Вона стала окрасою всього Києва, провідним архітектурним центром Подола. На жаль,    1934 р. Богоявленський храм був зруйнований радянською владою, яка завзято боролася з традиційною духовністю українського народу.

Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича Сагайдачного. Він був не лише талановитим полководцем, але й мудрим політиком, добре розумів значення національної освіти й виховання. Є дані, що вже в Острозькій школі, вихованцем котрої був Сагайдачний, він цікавився справами захисту вітчизни й православної релігії від утиску чужинців. У 1620 р. гетьман Сагайдачний вступає до Київського братства "зі всім Войськом". Таким чином Братство й школа отримують могутній захист, а козацтво стає силою, що підтримує загальнонародні інтереси, зокрема конче необхідну для становлення української державності науку і освіту.

Окрім того, як член Братства й опікун Києво-Братського училищного монастиря Сагайдачний підтримував їх матеріально. А помираючи в Києві від ран, заподіяних йому в Хотинській битві Сагайдачний майже все майно й гроші заповів Київській, а також Львівській і Луцькій школам "на науку і виховання бакалаврів учених... дітям християнським... за чим би наука тривати могла вічнії і потомні часи".

1631 р. виникла ще одна школа в Києві, а саме –  Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила за типом західноєвропейських шкіл. Перед тим він вирядив у тій цілі кількох молодих людей за кордон, щоб вони підготовилися до викладання в школі. З львівської школи запросив видатних учених: о. Ісаю та о. Сильвестра Косова. Викладання в школі велося польською та латинською мовами. Від цієї школи залишилася пам’ятка: панегірик Петрові Могилі під назвою „Євхаристіон албо вдячність”, підписаний 23 учнями.

Заснування школи в Лаврі викликало невдоволення серед членів братства та козаків, які бачили в цьому конкуренцію з Братською школою. Опозицію очолив сам митрополит Ісая Косинський. Цей конфлікт закінчився злиттям у вересні 1632 р. двох шкіл – Лаврської та Київської братської. Об'єднана школа дістала назву Братська або Київська колегія. Її керівником, проректором й опікуном став Петро Могила. Викладовою мовою залишилася слов’янська, хоч деякі курси викладали латинською мовою,  – так читав психологію Інокентій Гизель.

Реформа Братської школи, надання їй західноєвропейського характеру викликала протест поляків-католиків, які 1634 р. добивалися навіть заборони православним мати "латинські школи". Це викликало 1635 р. відповідь Сильвестра Косова під назвою "Екзеґезис", в якій він доводив що українці не можуть обходитися без латинської мови, яка панувала тоді в усіх польських установах, судах, сеймах.

1635 року Владислав ІV надав православним привілей, яким дозволялося вивчати в школах польську мову, але не дозволялося викладати богословських дисциплін. Так Петрові Могилі не вдалося зробити Київську колегію високою школою з повним курсом навчання. Це обмеження було зроблено з метою, щоб українці вступали до польських католицьких академій.

Києво-Могилянська колегія мала великий вплив на культуру України. "Школи Могили, – писав М.Возняк, – далеко поширили круг братських шкіл. Маючи професорами людей із західноєвропейською освітою, вони розвивали й серед українського громадянства та й у письменстві серйозний науковий напрям, ознайомлювали з західноєвропейською наукою й методами наукових дослідів"; знання латинської мови відкривало шлях до європейської науки.

Діяльність Могили протікала в часи загострення соціальних, національних і релігійних відносин в Україні. Гарячі голови, проймаючись народним болем і шукаючи волю, йшли на Січ. Помірковані, захищаючи свої станові інтереси, увірувавши "вищість" польської культури й католицької релігії приставали до унії проголошеної 1596 р. або католичились.

Але все більше й більше діячів, що вболівали долею України, вихід із становища вбачали у її культурно-національному відродженні. На цей шлях стає і Петро Могила й до кінця свого земного життя віддано служить Україні й православ'ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості і гідності народу, прилучення України до складу вільних Європейських держав. 20 років він керує видавничою діяльністю Лаврської друкарні, редагує й пише українською та церковнослов’янською мовами книги. Повертає захоплені уніатами і реставрує православні храми – Софійський собор, церкву Спаса на Берестові (де зберігається фресковий портрет Петра Могили), Михайлівську церкву у Видубичах, церкву в Луцьку, Куп'яничах. Ним була "викопана із темряви підземної і відкрита денному світлу" Десятинна церква Великого князя Володимира. Могила налагодив культурні зв'язки з Росією, Білорусією, Молдовою й Волощиною. Допомагав цим країнам вченими, заснував друкарні й школи.

Прочитано 15300 разів

Загрузка...