Вчення І. Канта про пізнання та мораль. І. Кант Критика чистого розуму - Реферат
Вступ
Формування І. Канта як філософа. Факти з біографії, що передували розвитку філософських поглядів И. Канта. Період, що передує написанню « Критики чистого розуму»
«Критика чистого розуму» - головна філософська праця І. Канта
Знайомство з філософією І. Канта взагалі можна визнати не тільки гарним початком вивчення філософії, але і неабиякою
школою для розвитку самостійного мислення. Фактично всі різновиди сучасної філософії, так чи інакше, мають першоджерелом
вчення І. Канта, його ідеї піддалися осучасненню, змінам, але продовжують жити.
Канта прийнято називати основоположником німецької класичної філософії. Дійсно, майже усі види класичного і сучасного
філософствування, у тій чи іншій мірі, звертаються до творчості цього мислителя. Його праці поклали початок знаменної
традиції в європейському духовному розвитку. Суть її полягає в тому, що кожен подальший крок уперед розглядається як
переосмислення накопиченого теоретичного багатства, що дбайливо зберігається, але не перетворюється у фетиш.
Ідеї Канта піддалися трансформації, але продовжують жити. Особливо актуальні вони на даному етапі розвитку людського
суспільства - у період гуманізації всіх галузей знання, у тому числі і філософії.
Канта порівнюють із Сократом, тому що філософія його людяна. Сократ уперше звів філософію з небес, затвердив на
землі, відвернувся від космосу і зайнявся людиною. Для Канта проблема людини стоїть на першому місці, він не забуває і про
всесвіт, але головне для нього людина. Кант міркував про закони буття і свідомості з однією тільки метою: щоб людина стала
людяніше. Щоб не заважали її свідомості утопії й ілюзії.
Читати і розуміти Канта важко, але зрозуміла думка радує і возвишає. У Канта серйозність викладу завжди пов'язана з
труднощами проблеми, з тим, що найчастіше йому першому довелося до цієї проблеми доторкнутися.
2. Формування І. Канта як філософа. Факти з біографії, що передували розвитку філософських поглядів И. Канта. Період,
що передує написанню «Критики чистого розуму»
Іммануіл Кант народився 22 квітня 1724 року в родині лимаря.
Він ріс на окраїні міста серед дрібного ремісничого і торгового люду. У родині він був четвертою дитиною і не
відрізнявся особливо міцним здоров'ям. За порадою пастора Франца Альберта Шульца, що відвідував в числі своїх
парафіян і родину Канта, восьмирічного Іммануіла віддали в "колегію Фрідріха", державну академію, директором якої був
призначений сам Шульц. Тут майбутній філософ провів вісім років. Він учився на латинському факультеті. Головними
предметами були латинь і богослов'я. Звідси Кант виніс любов до римської поезії й антипатію до зовнішніх проявів
релігійного культу. Батьки хотіли бачити у своєму сині пастора, але Кант, захоплений уроками викладача Гейденрейха, мріяв
присвятити себе древній словесності.
Восени 1740 року Кант вступає до університету, де учиться, скоріше за все, на медичному факультеті (точних свідоцтв
не збереглося). Гімназичне захоплення філологією поступилося місцем інтересу до фізики і філософії.
Новим своїм інтересом він був зобов'язаний людині, що більше, ніж Франц Шульц і Гейденрейх, вплинула на його
духовний розвиток. Це був професор Мартін Кнутцен. Якби не його рання смерть, німецька філософія, можливо, мала б у
числі корифеїв і це ім'я. Зараз, однак, Мартін Кнутцен відомий тільки як учитель Канта. Від нього Кант уперше почув ім'я
Ньютона. Не без впливу Кнутцена, не без допомоги його книг, на четвертому році університетського навчання Кант прийнявся
за самостійний твір по фізиці.
Робота просувалася повільно. Позначалася не тільки відсутність навичок і недолік знань, але і нестатки, у
яких перебував Кант.
Першу свою роботу Кант писав три роки - з 1743 по 1746 рік. Називалася вона "Думки про істинну оцінку живих сил". Ця
робота являла собою спробу виступити арбітром у суперечці картезіанців і лейбніціанців про вимір кінетичної енергії.
Створюючи цю роботу, Кант, по - видимому, не знав, що вже в 1743 році Даламбер дав універсальне рішення проблеми, виразивши
його формулою F=mV2/2. Кант, сам того не відаючи, лише повторив рішення Даламбера. Однак робота містила ряд оригінальних
умопобудов, у тому числі міркування про зв'язок тривимірності простору і закону всесвітнього тяжіння. "Думки ..."
друкувалися з 1746 по 1749 рік. Після виходу книги у світ, Кант посилає по екземпляру швейцарському вченому і поету
Альбрехту Галлеру і математику Ейлеру в Петербург, однак, відповіді на ці поштові відправлення він не одержав. Можливо,
причиною тому послужив описаний вище промах молодого вченого. Незважаючи на те, що перша робота не принесла Канту
популярності й поступається, по масштабу більш пізнім його працям, вже в цій роботі проявилася характерна риса всієї його
філософії - поєднання безкомпромісного прагнення до істини зі схильністю до розумних компромісів, коли в наявності дві
крайні точки зору.
В університеті Кант провів сім років. У 1747 році, не захистивши магістерської дисертації, він залишає рідне місто.
Він стає домашнім вчителем і вчить у селі дітей. У цей період Кант написав рукопис по астрономії "Космогонія,
або спроба пояснити походження світобудови, утворення небесних тіл і причини їхнього руху загальними законами розвитку
матерії відповідно до теорії Ньютона". Стаття була написана на конкурсну тему, запропоновану Прусською академією наук, але
молодий учений не наважився взяти участь у конкурсі. Стаття була опублікована тільки 1754 році після повернення Канта в
Кенігсберг. Трохи пізніше, наприкінці літа 1754 року, Кант публікує другу статтю, присвячену також питанням космогонії -
"Питання про те, чи старіє Земля з фізичної точки зору". Ці дві статті були мовби прелюдією до космогонічного трактату, що
був незабаром написаний. Його остаточна назва була - "Загальна природна історія і теорія неба, або спроба витлумачити
побудову і механістичне походження усієї світобудови, виходячи з принципів Ньютона". Трактат вийшов анонімно в 1755 році, і
незабаром в одному з видань з'явилася схвальна рецензія. Робота являє собою своєрідну спробу сполучити допитливість
натураліста зі звичними з дитинства догматами церкви. Приступаючи до викладу космогонічної системи, Кант заклопотаний одним:
як погодити її з вірою в бога. Філософ переконаний, що протиріччя між його гіпотезою і традиційним релігійними
(християнським) віруванням немає. Однак, очевидно деяка подібність його поглядів з ідеями древніх матеріалістів - Демокріта
та Епікура. Як і ці філософи, Кант думав, що первісним станом природи було загальне розсіювання первинної речовини, атомів.
Він показав, як під впливом чисто механістичних причин з первісного хаосу матеріальних часток могла утворитися наша сонячна
система. Таким чином, філософ заперечував за богом роль "зодчого всесвіту", хоча він бачив в ньому усе-таки творця тієї
первісно розсіяної речовини, з якої (за законами механіки) виникла нинішня світобудова. Проблемою, що Кант не зміг вирішити
природно науковим шляхом, була проблема виникнення органічної природи. Філософ визнавав що, законів механіки недостатньо для
розуміння сутності життя. Природно, що виникнення живої природи він пояснював також існуванням і діяльністю бога.
У XVII столітті натуралісти (у тому числі Ньютон і Галілей) були переконані в божественному походженні небесних
світил. Кант, хоча і відмежувався від древніх матеріалістів, але фактично (слідом за Декартом) поширив принципи
природничонаукового матеріалізму на космогонію. Дайте мені матерію, і я побудую з її світ, тобто дайте мені матерію, і я
покажу вам, як з неї повинний виникнути світ. У цій фразі основний зміст книги. Кант дійсно показав, як під впливом
чисто механічних причин з первісного хаосу матеріальних часток могла утворитися наша сонячна система.
Незадовго до того, як йому виповнився 31 рік, 7 квітня 1755 року, Кант подає на філософський факультет
магістерську дисертацію "Про вогонь". Це написаний на 12 аркушах латинський рукопис. Магістерська дисертація не
захищалася, її призначення - одержати допуск до іспиту. Дисертація була прийнята, і через чотири тижні Кант тримав усний
іспит. На кінець 12 липня - заключний урочистий акт зведення в науковий ступінь, промоція.
Природничонаукові матерії по колишньому домінують у духовному світі Канта. Але поряд з ними з'являється і щось нове -
інтерес до філософії. Першою власне філософською роботою Канта була його дисертація "Нове висвітлення перших принципів
метафізичного пізнання". У ній Кант досліджує встановлений Лейбніцем принцип достатнього основання. Він проводить
відмінності між підставою буття предмета і основання його пізнання, реальним і логічним основанням. У цих міркуваннях Канта
міститься зародок майбутнього дуалізму: світ реальних речей і світ наших знань не тотожні. Принцип достатньої підстави
філософ співвідносить з поводженням людини. Так, у цій дисертації вперше виникає проблема волі, що у майбутньому
перетвориться в лейтмотив усієї творчості Канта. Він вважає, що ідея визначального основання не суперечить волі. Він розуміє
волю як свідому детермінізацію вчинку, як прилучення до волі мотивів розуму. Надалі, розвиваючи цю ідею, філософ прийде до
висновку, що людина не може покладатися тільки на свої потяги, тому що усі вони жорстко детерміновані природою, і чинити
відповідно до них - значить залишатися твариною. У цілому в цій дисертації Кант відстоює лейбніціансько - вольфіанську точку
зору. Хоча в деяких істотних деталях, наприклад при вирішенні проблеми взаємин душі і тіла, йому ближче ідеї Ньютона. Що
стосується гармонії буття і його загальної спрямованості до блага, то він поки в цьому не сумнівається.
Перед зимовим семестром 1762 року Кант, як і раніш, випустив брошуру - запрошення до лекцій. У попередніх
трактувалися природничонаукові проблеми, але цього разу був узятий філософський сюжет. Брошура називалася "Помилкове
мудрування в чотирьох фігурах силогізму" і містила першу спробу критики формальної логіки, що служила опорою вольфіанству.
До логіки Кант висуває вимогу простежити утворення понять. Останні виникають із суджень. Кант говорив, що судження
можливі, завдяки здатності перетворювати почуттєві представлення в предмет думки. Відповідь його знаменна: вона
свідчить про перше, неясне прагнення Канта створити теорію пізнання. До цього він схилявся перед дедукцією, був
переконаний, що можливості виведення одних понять з інших безмежні, тепер він задумується над тим, як у філософію
ввести досвідні знання.
Увагу Канта привертає проблема єдності і боротьби протилежностей. Вихідний пункт міркувань - установлене ще в
габілітаційній дисертації розходження між логічним і реальним основанням. Справедливе для логіки може бути неістинним для
реальної дійсності. Логічна протилежність полягає в тому, що відносно однієї і тієї ж речі одночасно яке-небудь
висловлення чи затверджується чи заперечується. Логіка забороняє вважати обидва вислови щирими. Щодо тіла не можна
одночасно стверджувати, що воно рухається і спочиває: одне скасовує інше, у результаті виходить ніщо.
Інша справа - реальна протилежність, що полягає в протинаправленості сил. Тут також одне скасовує інше, однак
наслідком буде не ніщо, а щось реальне, дійсне.
Дві рівні сили можуть діяти на тіло в протилежних напрямках, наслідком буде спокій тіла, що також є чимось реально
існуючим.
Кант також говорить про бога. Ні на власному, ні на чужому досвіді ми не можемо переконатися в його існуванні. Нам
залишається покластися на розум: тільки система міркувань приводить до висновку, що є на світі якась вища, абсолютна і
необхідна істота. (Свої розуміння по даному питанню Кант виклав у трактаті "Єдино можлива підстава для доказу буття
бога"). Робота вийшла наприкінці 1762 року, принесла автору першу літературну популярність. Кант стверджував, що мораль і
релігія - різні речі. Мораль скоріше загальний людський, ніж божественний, суд. Звичайно, страшний бог без моралі, але
таке буває. Може і мораль обходиться без релігії. Є моральні народи, що не пізнали бога. Суспільство повинне терпимо
відноситься до атеїстів, якщо вони поводяться морально.
На думку Канта, наука в сучасному йому суспільстві заражена двома хворобами. Ім'я однієї - вузькість обрію,
однобокість мислення, ім'я іншої - відсутність гідної мети. Наука має потребу в "верховному філософському нагляді".
