Ви тутГоловна>>Географія>>Особливості розміщення міського та сільського населення України

Особливості розміщення міського та сільського населення України

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Курсова робота на тему : Особливості розміщення міського та сільського населення України

План :

1.Вступ ..................................................................................................1

2.Умови та чинники динаміки та розміщення міського та сільськогою  населення України.......................................................2-5

3.Особливості сучасного розміщення міського та сільського населення України та їх територіальні відмінності.........................5-19

4.Вплив розміщення міського і сільського населення на територіальну організацію продуктивних сил України................19-21

5.Проблеми та перспективи розвитку та розміщення міського та сільського населення України в умовах розвитку ринкової

економіки.........................................................................................21-25

Література.........................................................................................26

 1.Вступ

Трансформація  суспільно-демографічної  системи в Україні,особливо в період здобуття нею державної незалежності і самостійного управління соціально-економічним та екологічним розвитком,вимагає всебічного аналізу та розробки глибоких наукових засад вдосконалення соціальної   та   демографічної   політики   загальнодержавного та  регіонального розвитку. На таких наукових засадах мають будуватися підходи до конкретних перетворень, розроблятися прогнози і формутватися політика реформування суспільства на ближню та дальню перспективу.

Останніми роками загальна економічна криза в усіх регіонах України призвела до повсюдного різкого погіршення демографічної ситуації.Крім суто  економічних та екологічних чинників, причинами погіршення демографічної ситуації є безсистемний підхід до керування адміністративними територіями та регіонами; відсутність методології прогнозування та  стратегічного керування майбутньою поведінкою організаційних систем регіонів; невизначеність параметрів, через які система втрачає контроль над своїм внутрішнім і зовнішнім середовищами, що призводить до її розпаду; невідповідність функцій, що їх виконують територіальні органи керування, дійсному їх призначенню у системі тощо.Територія як соціальна,  економічна,  демографічна  та  екологічна система не розглядається як цілісність зі своїми загально- та внутрішньосистемними завданнями, потребами й інтересами. Відсутні відповідні служби, не залучаються до цієї справи спеціалісти належного профілю.Все це призводить до погіршення і без того складної демографічної ситуації в кожному регіоні та в країні в цілому.

В своїй роботі я намагався дати якісну характеристику сільському  та міському розселенню населення, розглянути проблеми з якими воно  стикається і спробувати знайти їм вирішення.

      2.Умови та чинники динаміки та

розміщення міського та сільського населення України

Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під дію  зовнішніх та внутрішніх для даної країни чинників, у тому числі й природних умов, базового генофонду, правових, моральних та релігійних норм, адміністративно-регулятивних актів, екологічних умов проживання  тощо.

Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні.

Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні,клімату,гідографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.).

 Територіальні особливості  розселення, крім того, залежать від

інтенсивності  та  напрямів  постійних  та  маятникових  переміщень населення.

     Розселення, як відомо, оцінюється регіональними відмінностями в густоті населення, співвідношенням чисельності міських і сільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міських населених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайонній організації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий вплив на форми й територіальні особливості розселення людей,в значній мірі зумовлюють інтенсивність і напрям постійних і маятникових міграцій,призводять до зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьмому населенні України та її областей (табл. 1).

Дія цих чинників у конкретних регіонах має свої особливості і загальний стан демопроцесів утворює мозаїчну картину як у кількісному так і в якісному плані. Дослідження цієї картини дасть змогу визначити, за рахунок яких регіонів і в якому напрямку розгортаються процеси відтворення населення. До того ж демоситуація в окремих регіонах може  стати базою, на якій ґрунтуватимуться моделі майбутнього стійкого відтворення народу України в цілому та певних регіонів зокрема,формування  демонолітики держави.

            На території України чітко виділяється дія трьох чинників,що впливають  на  розміщення  населення,  в  тому  числі міського.Найважливішим є соціально-економічний чинник, тобто розміщення  продуктивних сил, що впливає на виникнення міст і значний приплив  сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 1994 р. зросло у 5,2 раза, а сільське зменшилося в 1,7 раза. Тепер в Україні 445 міст та 909 селищ міського типу. Між цими двома видами поселень є істотна відмінність. Містом,в Україні,вважають населений пункт,який виконує промислові, транспортні, культурно- торгові та адміністративні функції, а населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх  сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні,торгово-розподільні)  та  неекономічні  (адміністративні, рекреаційні та ін.)

Соціально-економічний розвиток суспільства, індустріалізація,зміни в структурі праці зумовлюють зростаючу концентрацію населення в містах. За 1940-1991 роки, наприклад, кількість міських жителів України зросла з 14,0 до 35,1 млн чол., тоді як кількість сільського населення скоротилася з 27,0 до 16,8 млн чол. (при збільшенні чисельності всього населення з 41,3 до 51, 9, або на 10, 6 млн чол.). Значно зменшилася

Кількість міських і сільських жителів по областях на 1 січня 1991 року

(Народне господарство Української РСР у 1990 році.С22.)

питома вага  міських жителів - за наведені роки відповідно з 66 до 32% і з 34 до 68% (збільшення частки міських і зменшення частки сільських жителів становило по 34%).

Наявні, також поселення, чисельність жителів яких або зменшується або зростає дуже повільно. Цей процес особливо посилився в останні роки у зв'язку з помітним скороченням зайнятості. Це насамперед міста і селища міського типу в Донбасі, що вичерпали (або вичерпують) можливості свого економічного зростання, а також міські поселення причорнобильської  зони.  До  міст,  чисельність  населення яких скорочувалася, відноситься, зокрема, Торез (за 1970-1991 роки зменшилося з 90 до 88 тис.), зменшується Макіївка (на 1 тис.),Слов'янськ (1З тис.), Костянтинівна (3 тис.), а також Горлівка(1 тис.), Брянка (6 тис.), Артемівськ Донецької обл. (9 тис.), Стаханов(11 тис.) та  деякі інші.

Останнім часом сповільнили свій ріст не лише міста Донбасу,а й  інших регіонів.  Серед них - Бердичів,   Білгород-Дністровський, Бориспіль, Дзержинськ, Дрогобич, Дружівка, Ізюм, Іллічівськ,Калуш, Лубни, Марганець, Ніжин,Нововолинськ,Новомосковськ(Дніпропетровської обл.), Охтирка, Прилуки, Ромни, Ялта та деякі інші.

Українці  розселені  досить  нерівномірно  по  території країни.Найбільша їх кількість проживає в Київській (9,6%  від загальної чисельності в країні), Дніпропетровській (7, 4%), Донецькій(7,2%), Львівській (6, 6%), Харківській (5, 3%) областях. Така ситуація в цілому відповідає загальній тенденції розселення населення України і зумовлена головним  чином  високим  рівнем  урбанізованості  та промисловості  у вищезгаданих областях .

        У перспективі список міст (переважно в Донбасі, а також у Львівсько-волинському басейні) може суттєво розширитися. Це пояснюється тим,що в результаті закриття ряду діючих шахт різко скоротиться  кількість робочих місць. Тому дуже важливо виявити такі поселення,визначити очікувані обсяги скорочення потреб у трудових ресурсах, обгрунтувати й реалізувати систему заходів, спрямованих на те, щоб усі працівники, які вивільнятимуться на підприємствах вугільної промисловості та пов’язаних з ними об'єктах, могли бути своєчасно працевлаштовані (за місцем проживання, або на невеликих відстанях від них).

 Значний інтерес для комплексної характеристики населення  має визначення  частки  міських  і  сільських  жителів  серед різних національностей, що проживають в Україні. Це зумовлено насамперед тим,що в умовах планової економіки міським жителям були повсюдно створені відносно кращі умови життя, трудової діяльності і соціального розвитку, ніж жителям сільських населених пунктів. Таким чином, переважання в  міських поселеннях представників певної нації дає підставу стверджувати, що вона мала певні переваги в рівні життя і можливостях  соціального розвитку.

 Планування сільських поселень в Україні групове,одновуличне,ланцюгове, регулярне, у вигляді присілків і хуторів. Села тісно пов’язані між собою різними виробничими, адміністративними, управлінськими, культурно-побутовими зв'язками, що зумовлює різні системи розселення.В Україні існує єдина система розселення, в основу якої покладено адміністративно-, виробниче- та культурно-побутові важелі з центру держави -Києва.  Виділяють такі  регіональні  міжобласні  системи розселення: Центральну, Західну, Північно-Східну і Південну,а іноді ще і  Подільську.

Однак на території України є 24 обласні системи розселення.Це сукупність міських і сільських поселень, об'єднаних навколо обласних центрів і ними керованих.

       “Розукрупнення” сільських населених пунктів - процес об’єктивний.Людність абсолютної більшості сіл зменшилась насамперед у результаті відпливу сільського населення в міста. Результати досліджень показують,що в багатьох областях України, перш за все західної її частини,малі села практично не ліквідовуються: населення багатьох з них зростає швидкими темпами. Отже, твердження про інтенсивний відплив у міста сільських  жителів, які проживають в невеликих селах, не підтверджуються.У ряді  випадків міграція населення з великих сіл більш інтенсивна, ніж з малих.

Зміни в сільському розселенні, як бачимо з наведених показників,відбуваються відносно невисокими темпами. В той же час загальна тенденція цих змін досить чітко відображає об'єктивні процеси,що мають  місце останнім часом у сільському розселенні.

При вивченні регіональних особливостей сільського розселення в умовах інтенсивного відпливу сільських жителів у міста важливе значення має й визначення стійкості (життєздатності) різних розмірних категорій сільських поселень. При цьому враховувалися як показники масовості  таких сіл, так і показники відносно стабільної чисельності їх населення, оскільки беруть до уваги найбільш типові залежності. Наприклад,певна розмірна категорія сільських населених пунктів як за кількістю так і за  чисельністю населення може видатися, порівняно з іншим,найбільш стабільною.  Тим часом  питома  вага цієї розмірної категорії (за  чисельністю сіл) становить тільки 1% від загальної кількості населених пунктів області, в цих поселеннях проживає лише 1 % сільських жителів.

Поняття “стійкість”, “перспективність” зовсім не означає,що з найбільш масових і відносно стабільних за кількістю населення сіл жителі не вибувають в інші поселення, переважно в міські. За сучасних умов такий процес цілком закономірний для сільських населених пунктів усіх розмірів, в тому числі і для тих, які відносяться до категорії найбільш стійких. Однак відплив з них населення відбувається менш інтенсивно, причому чисельна рівновага частково забезпечується за рахунок мігрантів, які прибувають з інших населених пунктів. Отже, такі відносно стабільні за чисельністю жителів села є досить важливими  “орієнтирами” при визначенні найбільш прийнятних їх розмірів.

3.Особливості сучасного розміщення міського і сільського населення України та їх територіальні відмінності.

Чисельність населення України на початок 1995 р. становила  51,7 млн. осіб(табл.2),а на початок 1997 - 50,9 млн.чол. За кількістю населення Україна належить до великих держав Європи: вона посідає шосте місце після Росії, Німеччини, Великобританії, Італії та Франції.

Україна має високу щільність населення. На початок 1997 року вона  становила 84 особи на 1 км2. Найменша щільність населення  у північній (поліській) частині України та на півдні (трохи більше 60 осіб на 1 км2 ),найвища у східному регіоні - Донецькій, Дніпропетровській,Луганській  та Харківській областях (понад 131 особи на 1 км2 ).

Згідно з адміністративно-територіальним поділом Україна складається (1991 р.) з 25

областей, 481 району, 436 міст (з них 149 міст республіканського й обласного підпорядкування), 120 районів у містах,925 селищ міського типу і 9211  сільських Рад. Два міста республіканського підпорядкування - Київ і Севастополь - мають статус областей.За останні роки кількість названих адміністративно-територіальних одиниць суттєво не змінювалася. Виняток становлять сільські Ради (за 1940-1987 роки число їх скоротилося  вдвічі, а за 1989-1991 роки - на  406),міста і  селища міського типу, райони в містах (за названий період їх кількість  також скоротилася майже наполовину).

Найбільше міст зосереджено в Західній економічній зоні - 210 (47% усіх міст України), проте в них проживає тільки 36,1% міського населення країни. Навпаки, у Східній економічній зоні - 183 міста(41% міст), проте в них проживає майже половина всіх городян(49,3%).У Південній економічній зоні України зосереджено понад 11% міст і 14% міського  населення держави.

Найгустіша мережа міст характерна для Донецької(51 місто), Луганської (37), Київської (25), Одеської та Харківської (відповідно 18 і 17) областей. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській(по 9 у  кожній), Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10,10,11).

У повоєнні роки відбулося певне зміщення питомої  ваги різних розмірних категорій міських поселень за критерієм частки їх населення : за  1959 - 1989 роки питома вага жителів малих міських поселень скоротилася на 4,1%, середніх-залишилася без помітних змін,великих - зросла на 3%, більших - на 0,3%  і найбільших - на 0, 8%.Таким чином, в Україні найвищими темпами зростало число жителів великих міських поселень. Ця особливість є типовою для більшості країн Західної і Центральної Європи.

       Україна характеризується високою густотою міських поселень.На 10 тис. км2 у республіці припадає близько 23 міські поселення, в тому числі 7 міст і 16 селищ міського типу. У різних регіонах республіки густота міських населених пунктів суттєво змінюється: різниця в максимальній і мінімальній їх чисельності досягає 6-кратної величини (Донецька обл.- 70, Миколаївська обл.-11). Найвища густота міських поселень в Донбасі (в Донецькій обл. вона становить, як уже зазначалося, 70,Луганській-53). Вищою ніж середня по Україні є густота міських населених пунктів у західних її областях (у Львівській -35, Закарпатській -29, Івано-Франківській-28). Причому переважаючими тут є невеликі поселення.Якщо середня людність міського населеного пункту становить по республіці близько 25 тис. чол., то в названих вище областях - 12-13 тис. чол. Порівняно невеликі міські населені пункти сформувалися  також на півночі України, де середня їх людність у Волинській,Рівненській,Житомирській, Чернігівській областях коливається в межах  15-20 тис.чол.

У повоєнні роки відбулися певні зміни в географії міського населення.

Найсуттєвішими з них є прискорене зростання чисельності міських жителів  західної і південної

Прочитано 2798 разів
Детальніше в цій категорії: « Лісовий комплекс світу Індія »