Ви тутГоловна>>Філософія>>Аристотель – представник філософської думки Античності - Курсова робота

Аристотель – представник філософської думки Античності - Курсова робота

Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Скачати безкоштовно:

Аристотель – представник філософської думки Античності - Курсова робота

 

Вступ    2

1.            Життя і творчість  4

2.            Теоретичні науки   6

   2.1.      Вчення про причини і начала буття      6

   2.2.      Система філософії математики   11

   2.3.      Фізика: світ, життя і людина       14

3.            Практичні науки    20

   3.1.      Етика Аристотеля  20

   3.2.      Соціально-політичні погляди      22

Висновок         26

Використана література      27

Антична філософія являє собою сукупність філософських вчень, що розвивались в древньогрецькому рабовласницькому суспільстві з кінця VII ст. до н. ери і в древньоримському суспільстві починаючи з ІІ ст. до н. ери і до VI ст. н. ери.

Антична філософія – єдине і своєрідне явище в розвитку філософського пізнання людства. Вона складалась на основі перенесених зі Сходу в грецькі міста зародків астрономічних, математичних та інших знань, в результаті трансформації древньої міфології  в мистецтві і поезії, в результаті зміни уявлень про природу і людину на відміну від міфології. Вже в V ст. до нашої ери філософські космогонічні системи, в яких міф відіграє роль не стільки основного погляду, скільки образного засобу вираження думки. В VІ ст. і навіть в V ст. до нашої ери філософія і знання про природу не були віддаленні один від одного. Число гіпотез, що виникали в той час, було досить високим, оскільки відсутніми були способи експериментальної перевірки. Для філософії таке багатоманіття гіпотез означало багатоманітність типів філософського пояснення світу. Таке багатоманіття та високий рівень розробки гіпотез зробили Античну філософію школою філософського мислення для наступних часів і поколінь.

Початковою точкою розвитку Античної філософії був філософський матеріалізм. Проте всередині цієї матеріалістичної основи  намітились окремі погляди, які привели до виникнення ідеалізму. Елементи розколу на матеріалістичні та ідеалістичні напрямки появились в найбільш ранніх грецьких мислителів. Ці елементи перетворились в другій половині V і другій половині IV ст. до нашої ери в протилежність матеріалізму та ідеалізму.

 Не менш ясно виступає в Античній філософії протилежність діалектичного та матеріалістичного методів мислення. По суті, багато з перших грецьких філософів були діалектиками і розглядали природу як ціле та у взаємодії і зв‘язку її явищ. За більш як тисячу років розвитку Античної філософії матеріалізм та ідеалізм, діалектика та метафізика, що сформувались в древньогрецькій філософії, притерпіли складну еволюцію, що відображала діалектику розвитку самого суспільства.

 Матеріалізм в Античній філософії  розвивали Емпедокл, Анаксагор, Левкіп, Демокрит, Епікур. З’являється багато матеріалістичних філософських вчень. Детермінізм – вчення, згідно якого  все в світі відбувається за визначеною причиною, тобто, все в світі обумовлено (основоположник вчення Демокрит). Плюралізм – філософське вчення, яке розглядає в основі буття декілька незалежних начал. Різними філософами начала вважались іншими. В особі Сократа, а особливо Платона, склалось вчення філософського ідеалізму. З того часу у філософії чітко проглядаються дві лінії розвитку: матеріалізм та ідеалізм. Інтенсивною була боротьба між школами епікуреїзму і стоїцизму. В їх вчення, матеріалістичні у своїй основі, все більше проникали ідеї ідеалізму. На першому місці серед питань філософії постають питання етики, що опирається на вчення про природу  і теорію пізнання і мислення.

Таким чином, можна виділити декілька основних особливостей Античної філософії:

  1. Грецька філософія веде своє коріння з культури Древнього Сходу.
  2. В Греції не було контролю над жерцями як на Сході. Тому під дією вільнодумства свободи дій знання перетворювались в окремі науки.
  3. Філософія не була окремою наукою, а розвивалась в межах наук про медицину, природу, фізику, етику, естетику тощо.
  4. Антична філософська думка породила декілька напрямків: натурфілософію, неоплатонізм, дуалізм тощо, а антична наука – ряд наук.
  5. Висловлювання гіпотез та ідей проходило на основі спостережень, а не практики.

Аристотель - теж один із найвидатніших древньогрецьких філософів (384-322 рр. до н.е.). Він прожив складне і цікаве життя. Двадцять років пробув в "Академії" Платона. Вважаючи себе учнем Платона, Аристотель був самостійно мислячим філософом, саме йому належать відомі слова: "Платон мені друг, але істина дорожча". Як і Платон, Аристотель залишив після себе велику творчу спадщину, яку можна розділити на вісім груп: праці з логіки, загально - філософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, економічні та мистецтвознавчі.

Дітищем Аристотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим у ряді його творів, які об'єднані під спільною назвою "Органон" ("Знаряддя"), Головною ж його філософською одиницею є "Метафізика". При цьому слід пам'ятати, що в часи Аристотеля слова метафізика" ще не було. Це поняття, як уже зазначалося, вводить систематизатор творів Аристотеля – Андронік Родоський (І ст. до н. е.), який, опрацювавши рукописи Аристотеля, почергово укладає після творів із фі­зики твори з філософії. Звідси  "те, що після фізики", тобто "метафізика".

Він розрізняє "першу" і "другу" філософії. Фізика для Аристотеля все ще філософія, але "друга". Предметом "першої" філософії є не при­рода, а те, що існує поза нею. "Перша філософія”, за Аристотелем – наука "найбільш Божа" у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є "божественні предмети". Тому Аристотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога. Однак, Бог – це тільки "одне з начал". Тому філософія Аристотеля все-таки ширше теології. Вона вивчає взагалі "начала і причини всього існу­ючого, оскільки воно береться як існуюче".

До числа заслуг Аристотеля належать визначення і класифікація наук, видів знання. Він розділив науки на три великі групи: теоретичні (умоглядні”), практичні (продуктивні) і творчі. До перших належать філософія, математика і фізика; до других – етика і політика, а до третіх - мистецтво, ремесла і прикладні науки.

1.Життя і творчість аристотеля.

   Аристотель - найбільший з давньогрецьких філософів, основоположник дуалізму, «батько логіки», учень і рішучий супротивник Платона. Він народився в 384 році до нашої ери в Стагирі – місті на північно - західному узбережжі Егейського моря. Його батько – Никомах був придворним лікарем македонського царя Амінти III. Але син не успадкував посаду батька. У сімнадцятирічному віці Аристотель приїжджає в Афіни, де стає учнем Платона. У його академії він  пробув до смерті вчителя. Після десяти років після смерті Платона Аристотель залишає Афіни. Він багато подорожує. Філіп Македонський запрошує філософа для навчання Александра - свого сина. Александр Македонський любив Аристотеля і називав його своїм «другим батьком». Аристотель був не згідний з політикою Македонського і після закінчення деякого часу залишив його і повернувся в Афіни. Тут він створює свою школу, що одержала назву Лікей, по імені храму Аполлона Лікейского, поблизу якого і знаходилася ця школа. При школі був сад з галереями для прогулянок ( peripatos ), і оскільки заняття проходили там, школа одержала назву «перипатетичної», а приналежні до неї стали називатися «перипатетиками». Другий афінський період був часом остаточного оформлення системи поглядів Аристотеля і підведення підсумків. Не менше значення мало викладання в Ликеї, що залучало численних учнів. Смерть Александра Македонського викликала антимакедонське повстання в Афінах. Аристотель, відомий своїми македонськими симпатіями, був обвинувачений у  «безбожництві» і вигнаний. Філософ змушений був бігти в Халкіду на острів Евбея, де в нього був маєток. Улітку 322 року він помер.

Питання про хронологічну послідовність творів Аристотеля надзвичайно важкий, оскільки вони несуть відбиток різночасності. Однак, безсумнівно, що його більш  ранні роботи перейняті платонізмом. Діалог «Эвдем» чи «Про душу» містить докази безсмертя душі, подібні з аргументами Платона. Заперечуючи Платонові, він «проголошує душу формою, і тому хвалить тут тих, хто розглядає її як джерело ідей».

Інший великий твір, що дійшов до нас у значному числі фрагментів –«Протрептик» Аристотель, розділяючи ще платонівську теорію ідей, вищим благом проголошував «мислення». Це слово він вживає в значенні проникнення філософського розуму у вищу реальність – світ ідей.

Лише у творі «Про філософію», який деякі дослідники відносять до другого періоду творчості Аристотеля, виявляються істотні відхилення від платонізму. Так, він критикує теорію ідей, зводячи ідеї до математичних чисел. У цьому ж творі він писав про подвійне походження віри в богів через натхнення, що спадає на душу уві сні, і через спостереження упорядкованого руху світил. У своєму творі «Держава» Платон уподібнив наш світ печері, у якій сидять прикуті в'язні, що бачать перед собою лише тіні речей, що існують у «справжньому» світі, тобто у світі ідей. В'язні нічого не знають про справжній світ. Аристотель же говорить, що мешканці самої прекрасної й упорядженої печери, що тільки чули про богів, лише вийшовши на поверхню землі і побачивши красу земного світу, «дійсно повірять у те, що є боги, і, що все це – творення богів». Таким чином, не споглядання потойбічного світу ідей, а спостереження і дослідження нашого, земного світу веде до вищої істини. Це розходження теоретичних установок Платона й Аристотеля склало головну основу їх розбіжності.

Зрілі твори Аристотеля поділяються традиційно на вісім груп:

1. Логічні праці: «Категорії», «Про тлумачення», «Аналітики» перша і друга, «Топіка», «Про софістичні спростування».

2. Філософія природи: “Фізика” у 8-ми книгах, “Про небо” у 4-х книгах, “Про виникнення і знищення” у 2-х книгах,” “Про небесні явища” у 4-х книгах.

3. Психологія: “Про душу” у 3-х книгах, а також “Малі праці з природознавства”, що  включають трактати: “Про сприйняття і сприймане”, “Про пам'ять і спогад”, “Про сон”, “Про безсоння”, “Про натхнення в сні”, “Про тривалість і стислість життя”, “Про життя і смерть”, “Про подих”.

4. Біологічні праці: “Про частини тварин”, “Про рух тварин”, “Про пересування тварин”, “Про походження тварин”. Також є ряд трактатів, написаних у школі Аристотеля, автори яких не встановлені. Найважливіший з них – “Проблеми”, де розглядаються питання фізіології і медицини, а також математики, оптики, музики.

5. Перша філософія: твір у 14-ти книгах, що одержала назву “Метафізика”.

6. Етика: “Никомахова етика” у 10-ти книгах, “Велика етика” у 2-х книгах, “Евдемова етика”, з якої друкуються окремі книги.

7. Політика й економіка: “Політика” у 8-ми книгах, “ Економіка” у 3-х книгах. У школі  Аристотеля був описаний державний устрій 158 грецьких міст-держав. У 1890р. був знайдений папірус з текстом “Афінської політики” Аристотеля.

Твори Аристотеля збереглися, можна сказати, чудом. До I ст. н.е. вони пролежали в підземному книгосховищі, а потім потрапили в бібліотеку Апеллікона Теоського в Афінах. Потім вони виявилися в Римі, де і були видані Андроником Родоським, який стояв на чолі тодішніх перипатетиків

Уже перелік творів Аристотеля показує енциклопедичність його вчення. У ньому не тільки охоплені всі області тодішнього знання, але і зроблена його первинна класифікація, так що вперше з філософії виділені спеціальні науки.

2. Теоретичні науки

2.1. Вчення про причини і начала буття

Перша філософія, що «має своїм предметом перші початки і причини» , викладена у творі, що одержав назву «Метафізика». Слово це виникло випадково – з того, що в зборах Андроника Родоського цей твір знаходився «за фізикою» (meta ta physika). Однак з часом за цим словом закріпився особливий зміст: вчення про «заприродні», надчуттєві принципи буття, що розкривається не «фізикою», що має справу з цими принципами в тій формі, як вони виявляються в чуттєвих речах, і їхньому русі. Зіставляючи першу філософію з іншими дисциплінами, Аристотель писав, що «натураліст займається всім тим, що складає діяльності і стани такого-то тіла і такої-то матерії... Властивості ж, невіддільні від тіла. З іншого боку, оскільки вони не є станами визначеного тіла і беруться в абстракції – їх вивчає математик; оскільки ж вони відділені від усього тілесного – їх вивчає метафізик

«Метафізика» у традиційній формі починається з визначення першої філософії («мудрості») і далі розгортається в ході критики попередніх філософів. Дослідження і критика вчень минулого має для нього службове призначення, підводячи до власної його концепції, попередньо її обґрунтовуючи. Так, Аристотель пише, що якщо «перші філософи» вважали початком усіх речей матерію, то Анаксагор вводить розум як причину «благоустрою світу і усього світового порядку» . А отже, Анаксагор і Эмпедокл із його Любов'ю і Ворожнечею вводять у філософію «діючу причину». Піфагорійці додають до цього твердження, що обмежене, необмежене і єдине, тобто компоненти числа, є не властивостями фізичних реальностей, але їх сутністю, «унаслідок чого число і складало у них сутність усіх речей» . Таким чином, виникає поняття такого початку (причини), як «сутність і суть буття». Нарешті, Платон визнав, що «не можна дати загального визначення для якої-небудь з почуттєвих речей, оскільки речі ці постійно міняються. Йдучи зазначеним шляхом, він подібні реальності (що виражають загальне.) назвав ідеями, а що стосується чуттєвих речей, то про них мова завжди йде окремо від ідей, але відповідно до них, тому що вся безліч речей існує в силу прилучення до однойменних сутностям». Тим самим остаточно формується розуміння формальної і цільової причин. Але саме тут Аристотель радикально розійшовся з Платоном. Його критика теорії ідей – утім, це якоюсь мірою і самокритика колишнього платоніста – сумарно викладена в 4 і.5 главах XIII книги «Метафізики», хоча зачіпається й в інших місцях цієї праці.

Аристотелеві заперечення  Платонові такі:

  1. Приписуючи всім речам однойменні ідеї, Платон подвоює світ, начебто думаючи, ніби-то більше число сутностей легше пізнати, ніж менше.
  2. Жоден зі способів доказу існування ідей не досягає своєї мети.
  3. «Третя людина»: зв'язок предмета й ідеї вимагає «посередника». Так, між людиною взагалі й окремою людиною, Платоном, повинен існувати ще одна «людина», скажемо, «грек». Але в такому випадку між людиною взагалі і “греком” повинна існувати ще одна “людина”, припустимо, «біла людина», і т.д. до нескінченності.
  4.  Ідеї проголошуються причинами, але не можуть ними бути, тому що нерухомі ідеї не можуть бути причиною руху.
  5.  Платон не з'ясував, що означає «причетність» речей ідеям, – це «порожні слова і поетичні метафори».
  6. Взагалі неможливо, «щоб нарізно знаходилися сутність і те, сутністю чого вона є»

Своє власне про причини і початки Аристотель починає з закону виключеного протиріччя. У «Метафізиці» він перетворюється в початок буття. Це «найбільш достовірне з усіх» положення стверджує: «Неможливо, щоб одне і теж було і не було притаманне тому самому й у тому самому змісті». І далі: «Не можливо, хто б це не визнавав що те саме існує і не існує, як це, на думку де-кого, стверджує Геракліт». Посилання на Геракліта показові. Аристотель, всупереч античному діалектику, вводить одночасне твердження, що річ не може бути тим же самим і не тим же самим, існувати і не існувати одночасно й у тім же самому змісті, і що в такий спосіб не можна ні про що висловлюватися. Тому він не тільки заміняє діалектику формальною логікою, але і проголошує всю дійсність несуперечливої, а тому власне кажучи незмінної. Нижче ми побачимо, як з цієї точки зору повинні розглядатися рух і зміна, яких Аристотель, звичайно, не

Прочитано 4236 разів