Ви тутГоловна>>Релігія>>Виникнення християнства та його культурно-історичний контекст - Реферат

Виникнення християнства та його культурно-історичний контекст - Реферат

Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Виникнення християнства та його культурно-історичний контекст - Реферат

Християнство зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами і вільними, багатими і бідними, загарбниками і підкореними.

Поразка народних рухів породжувала настрої від­чаю, беззахисності, надії на допомогу надприродних сил. Породжене загальним економічним, політичним, інтелектуальним і моральним розпадом Римської ім­перії християнство повинно було задовольнити ду­ховну потребу суспільства, яке вже не мало надії на соціальне визволення.

Віра в месію, тобто у божественного спасителя, як основи християнської релігії, значно поширилася в східних провінціях імперії, де численні проповідники сповіщали про прихід справедливого ладу.

Месіаністські погляди набули особливого поши­рення серед іудеїв Палестини і Малої Азії у зв'язку з Іудейською війною 73—66 рр. до н. е. В іудаїзмі ви­никає секта євусеїв (євсеїв). 1947—1952рр. на березі Мертвого моря відкрито залишки їхніх поселень в Хірбет-Кумрані, а також знайдено рукописи, в одно­му з яких багато уваги відведено "наставнику справедливості" — ймовірно, засновнику секти (вона існувала з II ст. до н. е. до др. пол. І ст. н. е.). На ос­нові рукописів можна зробити висновок, що євсеї, які називали себе "синами світу", вірили в якогось Вчителя праведності, який нібито був покараний за свою проповідь. Про Вчителя праведності говорили, що він є обранцем божим і що його переслідував якийсь нечестивий жрець. Через 40 років після його страти, як вважали кумраніти, він повинен був по­вернутися для суду над всіма народами. Цілком мож­ливо, що вірування кумранітів стали одним з багатьох джерел міфу про божественного спасителя, який ре­алізувався в образі їсуса Христа (з грецьк. сЬгізіоз — помазаник, месія). Сучасні дослідження не заперечу­ють історичного існування засновника християнства, оповіді про життя і діяльність якого — Євангелія — створювалися значно пізніше його смерті.

За свій, хоч і пасивний, протест проти порядків Римської імперії прихильники християнства жорстоко переслідувалися. Необхідно пояснити, що цей про­тест виражався виключно в релігійних формах: надія покладалася на "небесного" Спасителя. 1 чим більше, мовляв,  перетерпиш страждань,  тим більшою  буде небесна компенсація. Така ідеологія не лише не  була небезпечною для пануючих верств, а навпаки, робила їм велику послугу, виховуючи трудящих у дусі покори. Тому держава почала поступово схилятися до християн­ства.

Раннє християнство не знало обряду хрещення. Воно впроваджувалося поступово і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст.) було оголошене обов'язковим. Форма обряду у різних християнських церков різноманітна: католики обливають свяченою водою; протестанти — окроплюють або занурюють у воду; православні тричі занурюють немовля у «святу воду». Цією дією нібито змивається "пері вородний гріх", наслідуваний дитиною від "пра­батьків людства", що відкриває перед нею перспек­тиву спасіння. ;

У християнстві священство здійснюється лише чоловіками і має три ступені: диякон, пресвітер (священик), єпископ. Диякон — священнослужи­тель першого ступеня. Він бере участь у бого­служінні, прислужує при таїнствах, але не має пра­ва робити це самостійно. Пресвітер (священик) може самостійно проводити богослужіння, обряди і шість таїнств із семи, визнаних у католицизмі й православ'ї, крім рукоположення. Єпископ — свя­щеннослужитель найвищої категорії, здійснює всі сім таїнств і має право висвячувати у сан диякона та пресвітера. Всі служителі культу наділені владою над віруючими.

Міф про народження Христа своїми джерелами сягає у первісні культові дії. У Стародавньому Єгипті, Наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря потойбічного світу Осиріса, а 25 грудня — день народження стародавньо­го іранського бога Митри. Утверджуючись в різних країнах, свято "Різдво Христове" вбирало в себе інші обряди і звичаї інших релігій, а також народних свят, набуваючи особливих рис, що не суперечили христи­янським догмам.

У Київську Русь свято прийшло разом з христи­янством у X ст. і злилося з зимовим старо­слов'янським святом — святками.

Найголовнішим досягненням Володимира було, без сумніву, впровадження на його неозорих землях християнства. Розуміючи, що Київська Русь уже пережила свою традиційну анімістичну язичницьку релігію, він став замислюватися над тим, щоб знайти більш витончені способи вираження духовних, соціальних та політичних прагнень суспільства. Якщо провести аналогію із сучасністю, він потрапив у становище глави однієї з держав «третього світу», що прагне прискорити модернізацію своєї країни й відтак змушений вибрати якусь одну з двох провідних ідеологій найбільш розвинутих суспільств світу — капіталізм чи соціалізм. Для Володимировими двома високорозвиненими системами віри, які потрапили до поля його зору, були християнство та іслам, тобто релігії тих країн, з якими Русь мала й намагалася утримати якнайтісніші торговельні та політичні стосунки. Хоч у «Повісті временних літ» розповідається, як посланці Русі відкинули іслам через те, що він забороняв уживати алкогольні напої, й начебто спинили вибір на християнстві з Візантії, яке розкішними релігійними обрядами викликало захват. Насправді ж за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники.

Як свідчить хрещення Ольги, християнство вже пустило коріння в Києві. Сусідство Русі з поспіль християнізованими болгарами і новонаверненими поляками та уграми лише прискорило цей процес. Проте прийняття християнства й саме його візантійського різновиду насамперед пояснювалося політичними причинами. У 987 р. за надану візантійським імператорам допомогу у придушенні повстання Володимир став вимагати видати за нього їхню сестру Анну. Побоюючись, що згода на шлюбі з «варваром» похитне престиж імператорської династії, візантійці всіляко намагалися поправити становище, домагаючись від Володимира прийняти християнство. Але навіть після хрещення Володимира у 988 р. вони робили спроби відтягнути шлюб. І все ж після того як русичі завоювали у Криму візантійське місто Херсонес(Корсунь), шлюб нарешті відбувся. У 988 р., прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ, Володимир наказав позаганяти юрби киян у притоку Дніпра р. Почайну й таму сіх разом вихрестити. Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, а натомість будувалися християнські церкви. Церква, організаційні структури й служителі якої були цілком запозичені й привезені з Константинополя, не лише отримала широкі привілеї та автономію, на її потреби надходила, крім того, десята частина княжих прибутків. Унаслідок цих нововведень значно зріс престиж Володимирової династії, пов'язаної тепер зі славетним домом візантійських імператорів.

Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер належав до християнської«сім'ї правителів», з іншими монархами. Прийняття християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне й культурне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. Взагалі кажучи, завдяки епохальному вибору Володимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом, а не з ісламським Сходом. Цей зв'язок зумовив її небачений історичний, суспільний і культурний розвиток. Важко переоцінити те, що християнство прийшло до Києва не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ ставна бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми найближчими сусідами католицької віри — поляками.

Головне значення в догматичному змісті цього свята церква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з'явився для того, щоб взяти на себе людські гріхи і вказати шлях до порятунку.

У дохристиянських культах важливого значення надавалося обряду "очищення" людини від будь-якої "скверни" -, "нечисті" за допомогою води. Згідно із стародавніми віруваннями, вода мала очищувальну силу, вона очищала людей від нечистої сили, злих духів, що могли зашкодити людині. Звідси й звичай окроплювати водою новонароджених.

Про здійснення хрещення вперше згадується в християнській літературі кінця І — початку II ст. Од­нак остаточно хрещення закріпилося лише у другій половиш II ст. Тоді ж виникло і свято Хрещення, пов'язане з хрещенням Ісуса Христа в Йордані.

На створення образу християнської Богородиці значний вплив справили уявлення стародавніх єгиптян про богиню Ісиду. У християнських творах Богородиця зображується у вигляді "цариці небес­ної", крилатої небожительки, "оповитої в сонце". На голові в неї — вінок з дванадцяти зірок. Дав­ньоєгипетська богиня Ісида також зображувалася не­бесною царицею, вона також народила, за вченням стародавньої релігії, божественного сина — "спаси-теля" Гора. Подібна християнська Богородиця і до богині сирійців та фінікіян — Астарти. Стародавні народи вклонялися цим богиням, вважаючи їх боже­ствами родючості землі, худоби, заступницями землеробства. Цими властивостями наділена й Богоматір християнства.

Міф про "непорочне зачаття" церква запозичила також із стародавніх, дохристиянських релігій. Згідно з релігійними міфами Стародавнього Сходу, непорочно народжуються від непорочних матерів ірансь­кий Митра, індуїстський Будда, стародавньоіранський Заратустра. Саме ці міфи й лягли в основу створення християнської легенди про "непорочне зачаття" як самої діви Марії, так і Христа (православна церква догмат про непорочне зачаття Марії її матір'ю Анною не визнає).

Очолює католицьку церкву папа римський, який діє за допомогою особливої системи установ (її нази­вають "римською курією"). Усі ці установи (сек­ретаріати, конгрегації, трибунали, комісії) є за своєю сутністю особливого роду міністерствами, які керують різними галузями церковного життя (монастирі, ре­лігійна освіта, церковні кадри, контроль за обрядами тощо). Усі найважливіші центральні органи управ­ління церквою очолюють вищі католицькі ієрархи — кардинали.

Папська курія знаходиться у місті-державі Ватикані, світським главою якого (монархом) є папа. На протязі останніх 20-ти років католицьку церкву очо­лює папа Іоан Павло II (нар. в 1920 р.). Обирається папа на конклаві (зборах) кардиналів довічно. Він вважається вікарієм Христа, вищим главою вселен­ської церкви, західним патріархом, примасом Італії, архієпископом Римської провінції, сувереном держави-міста Ватикан, розташованим у межах Риму. Незважаючи на свої карликові розміри (44 га), Вати­кан має усі атрибути держави (збройні сили, тюрму, грошові та поштові знаки, герб, прапор, гімн).

На території України послідовники католицизму з'явилися у XIII ст. В 1321 р. була заснована Київська Дієцезія, у 1375 р. — Галицька, у 1427 — Володимиро-Волинська, пізніше — Кам'янець-Подільська і Херсон­ська. До початку ХГХ ст. католицизм в Україні існував безперешкодно. Однак потім царський уряд розпочав гоніння (було закрито багато костьолів, монастирів, обмежена душпастирська діяльність). В радянський період з 1920 р. тиск на католицьку церкву посилився і на кінець 30-х рр. в ній залишився діючим лише один костьол. У роки другої світової війни діяльність католицьких громад активізувалася, а у повоєнний період (особливо 50—60-ті рр.) знову розпочався на­ступ на церкву і на кінець 80-х рр. в Україні офіційно було зареєстровано близько 90 громад без жодної ді­ючої ієрархії.

Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі. Спорудження одного лише храму — славетної Софії Київської — є безпосереднім підтвердженням того, наскільки всеохоплюючим був вплив церкви на мистецтво. Збудована у 1037 р. за князювання Ярослава Мудрого ця чудова кам'яна споруда, зведена грецькими майстрами на взірець константинопольського храму, мала п'ять апсид, п'ять нефів і тринадцять бань. Розкішне прикрашений інтер'єр підтримували мармурові й алебастрові колони. Напевно, краса цього храму християнського Бога здавалася просто сліпучою призвичаєним до скромних дерев'яних будівель киянам. Власне, саме таке враження й мав справляти собор, поза як у візантійській церкві добре розуміли, що високе мистецтво, звернене до людських емоцій, часто куди ефективніше посилювало віру, ніж богослов'я, що апелює до розуму. З цією метою церква сприяла розвиткові мистецтв і ремесел. Зокрема, інтер'єр Св. Софії прикрашали кольорові мозаїки та фрески, що з дивовижною правдоподібністю змальовували людину. Інший спосіб викликати благоговіння полягав у використанні ікон, тобто зображень божественних істот на спеціально оброблених дошках. Ікони поширювалися по приватних оселях, де ставали найціннішою в родині спадщиною. Кожен із цих нових різновидів мистецтва попервах зазнавав впливу грецьких зразків. Та з часом майстри навчилися поєднувати в цих жанрах і місцеві елементи, створюючи дедалі виразніший власний стиль. Проте впливи східної церкви на мистецтво не завжди були благотворними. Так, через те, що візантійці не любили ставити у своїх храмах статуй, скульптура не дістала помітного розвитку.

Таким же визначальним був вплив християнства на способи інтелектуальної експресії давніх русичів. Після 988 р. в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній ченцями Кирилом і Мефодієм — греками, що поширювали християнство серед слов'ян. На відміну від Риму з його наполяганнями використовувати в богослужіннях латину Константинополь погоджувався з тим, що новонавернені народи користувалися у церкві власною мовою. Відтак у богослужіннях та інших справах церкви вживали церковнослов'янську мову — літературну норму, що спиралася на південнослов'янські діалекти й була легко зрозумілою східним слов'янам. Поступово вона поширилася на лише на релігійну, а й на світську літературу, що ставала багатшою та різноманітнішою.

 

Прочитано 1014 разів