Ви тутГоловна>>Релігія>>Історія виникнення та віровчення Зороастризму - Курсова робота

Історія виникнення та віровчення Зороастризму - Курсова робота

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Історія виникнення та віровчення Зороастризму  - Курсова робота

  • РОЗДІЛ I. Соціально-економічні, історичні та релігійні передумови виникнення зороастризму

  • РОЗДІЛ II. Зороастризм як релігія містичного одкровення.

  • РОЗДІЛ III. Культові обряди, ритуали та звичаї послідовників Заратуштри 

  • ВИСНОВОК

  • ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА.

Вступ.

            Духовна спадщина народів Азійського континенту – невід’ємна складова частина культурної історії людства. Традиційна культура цих народів чинить і сьогодні вплив на економіку, ідеологію, політику цих країн. Саме тому для дослідників сучасників досить актуальним є вивчення найбільш різноманітних проблем традиційної культури, в тому числі і таких істотних, як культурно-релігійні традиції і їх відображення в живій соціальній практиці народу, закони еволюції і трансформації міфології в класовому суспільстві і багато інших.

            Відомо, що в побуті всіх народів, які прийняли іслам, продовжують утримуватись багато попередніх поглядів та ритуалів. Вони беруть початок в стародавніх місцевих релігіях. Ці пережитки доісламських вірувань та обрядів, що не були витіснені ісламом, представляють собою настільки важливий елемент повсякденної релігійної практики мусульман, що в значній мірі саме їх збереженням пояснюється примітна локальна своєрідність ісламу в різних регіонах “мусульманського світу”.

            Релігійна система стародавніх іранців складалася в стороні від головних центрів близькосхідної цивілізації і за характером помітно відрізнялася від релігійних уявлень Давнього Єгипту чи Месопотамії. Релігія народів Ірану розвивалася надто своєрідними шляхами і прийняла форми, які багато в чому неподібні на релігії інших народів Древнього Сходу. Про релігію давніх персів повідомляють уривкові та малонадійні відомості тодішніх грецьких письменників – Геродота та інших. Більш вірогідні, але ще більш часткові дані містяться в написах царів Ахеменідів (VI – IV ст. до н. е.)

            Значно більш повний матеріал міститься в релігійних текстах самих

 персів, в їхній давній священній книзі Авесті, яка і є головним джерелом вивчення стародавньої іранської релігії – зороастризму.

            Зороастризм – найбільш древня з світових релігій одкровення, тобто релігія, яка була отримана пророком від бога, і, як побачимо, він мав на людство більше впливу, ніж будь-яка інша віра. Зороастризм був державною релігією трьох великих Іранських імперій, які існували майже безперервно з VI ст. до н. е. до VII ст. н. е. і головували на більшій частині Ближнього і Середнього Сходу. Влада і могутність Ірану забезпечили зороастризму великий престиж, і деякі з важливих його доктрин запозичені іудаїзмом, християнством, ісламом, а також гностичними сектами. На Сході зороастризм вплинув на розвиток північного варіанту буддизму. В теперішній час, під дією різних зовнішніх факторів, кількість зороастрійців зменшилась, вони розпались на невеликі общини і проживають переважно в Ірані та Індії, але вірування, вперше проголошені пророком зороастризму, все ще визнаються людьми всього світу.

Зороастризм є не тільки одною з найдревніших, а ще й однією з найблагородніших релігій. Окремі її положення є навіть унікальні. Вони давали можливість послідовникам вести цілеспрямоване і задоволене життя, що, в свою чергу, пробудило в них глибоку вірність до своєї віри. Зороастризм заслуговує вивчення і із-за тієї ролі, яку він відіграв у релігійній історії людства.

Ця релігія в науці називається по-різному: маздеїзм – в честь головного бога Ахура-Мазди; релігія Авести (авестизм) – так називалася головна священна книга; вогнепоклонство – через особливу роль вогню в цій релігії. Пізніше розгалуження іранської релігії отримало назву мітраїзм – в честь бога Мітри. А там, де збереглась вона і до сьогоднішнього дня в Північно-Західній Індії в дуже зміненому вигляді, називається парсизмом.

Звичайно, що ця релігія і до сьогодні викликає жвавий інтерес серед

вчених, дослідників, богословів. Саме тому багато відомих науковців присвятили своє життя вивченню історії та вчення зороастрійців. Так, наприклад, Мері Бойс провела більшу частину свого життя в середовищі парсів (сучасних зороастрійців) і дослідила загалом їх вчення, вірування та звичаї, які і висвітлила в книзі “ Зороастрийцы. Верования и обычаи”. Паралельно з нею, працювала і Дорошенко О. А., яка відобразила життя послідовників Заратуштри в сучасному Ірані в праці “Зороастрийцы в Иране”.  Заслуговують на увагу і роботи таких авторів як Струве В. В., Фрай Р. Н.,  Лелекова Л. А., Брагінського І. С., Абаєва В. І. Історію Ірану, його політичний, економічний та релігійний розвиток опрацювали вчені Дьяконов М. М., Васільєв Л. С., Луконін В. Г., Коростовцев М. А.

            Звичайно, що кожна релігія має свою священну книгу. Для

зороастрійців це є Авеста, яка і є основним джерелом вивчення вірувань стародавніх іранців. Саме тому ця книга заслуговувала і заслуговує найбільшої уваги. Бо вона є історичним, богословським та культовим джерелом зороастрійців. На жаль, до нас з 21 книги дійшли лишень їх фрагменти, а збереглась лишень одна – Вендідат. Аж у XVIII ст. про Авесту дізналися в Європі завдяки Анкетілю Дюперрону, який і видав її французькою мовою, а пізніше і німецькою. Найкращим російським аналогом є видання, здійснене Маковельським А. О.

            Тому метою роботи є висвітлити історичні та релігійні передумови виникнення зороастризму; дослідити його як першу дуалістичну релігію обгрунтувати культові, ритуальні та обрядові звичаї послідовників Заратуштри.

            З виділеної мети випливає ряд поставлених у роботі завдань:

-        дослідити походження зороастризму;

-        визначити історичність особи пророка Зороастра;

-        вивчити основні аспекти вчення Заратуштри;

-        охарактеризувати культові обряди, звичаї та ритуали зороастрійців;

-        виділити в релігії Авести вчення про дуальність світу;

-        проаналізувати вплив релігії на інші вірування.

Розділ I.  Соціально-економічні, історичні та релігійні передумови виникнення зороастризму.

Культ протоіранської релігії

            У ще більш давні часи предки іранців і індійців-індоаріїв складали один народ, який називали протоіндоіранцями. Вони – гілка індоєвропейської сім’ї і жили в південних степах і на схід від Волги. Вірогідно, що вони були напівкочівниками. Їх суспільство ділилося на дві головні групи: жерці-священнослужителі і пастухи-воїни. Умови життя були постійні та майже незмінні, що з IV – III тис. до н. е. вони сформували таку стійку релігійну традицію, що елементи її збереглись і до наших днів у брахманів Індії і зороастрійців Ірану.

            Відділення давньоіранських племен від давньоіндійських відбулося, напевно, на початку III тис. до н. е. Поступово побут удосконалювався; з пастухів іранці перетворилися у воїнів-завойовників, настає так званий “героїчний вік”. В древніх писаннях говорилося, що ці воїни уподібнювалися божественним істотам, які на колісницях, опоясані зброєю, боролися за краще життя.

            В ту епоху культ, як правило, був більш стійким, ніж релігійні уявлення. І справді, основні об’єкти зороастрійського культу (вода і вогонь) сьогодні ті ж, що і в пастухів кам’яного віку. Вода для протоіранців відігравала найважливішу роль. Вони ототожнювали воду з богинями (Апас), молились і здійснювали їй возлиття – “заотра” (приношення, жертвоприношення). Число “три” було святим для протоіранців; і тепер воно є організуючим началом у багатьох обрядах зороастризму. Три складові частини возлиття символізують царство рослин і тварин, напоєних водою. Це возлиття, в свою чергу, повинно повернути цим царствам ту життєву силу, яку вони віддали, щоб зберегти їх чистими і корисними.

            Вогонь, як другий об’єкт культу, також був істотним для жителів степів. Він був джерелом тепла, на ньому готували їжу; його старалися ніколи не згасити. Культ вічного вогню був розповсюджений серед індоєвропейців, які бачили дещо божественне в полум’ї. Зороастрійці називали його Атар, а брахмани – Агні. Вони також здійснювали приношення  з трьох елементів і вогню, яке складалося з сухих чистих дрів, благоговій і невеликої кількості тваринного жиру.

            Приношення вогню і воді складали основу повсякденних богослужінь (в індоарійців Яждна, в іранців - Ясна). В цих богослужіннях відбувалися регулярні жертвоприношення. Індоіранці відчували благоговійний трепет, вбиваючи тварину, але ніколи не забирали життя у неї без освячуваної молитви. Вони вважали, що тварини кровно пов’язані з людиною. А душі тварин поглинає божество Геуш-Урван (“Душа бика”).

            Священне місце, на якому здійснювалися релігійні ритуали (зороастрійці пізніше назвали його Паві – “чисте місце”), являло собою рівну ділянку землі з проведеними борознами. Все освячували водою – від землі і до посуду. Всі ці риси залишились характерними і для сучасного зороастрійського ритуалу, а паралелі їм є і в брахманізмі. 

Дозороастрійський пантеон богів.

            Богів, яким поклонялися індоіранці, було багато, а обряд богослужіння завжди присвячувався певному божеству. Поряд з божествами культу існували і “природні боги”, які символізували ті чи інші явища природи. Це були боги неба і землі – Асман і Зам, боги сонця і місяця – Хвар і Мах; два боги вітру – Вата і Вайу. Вата був ще богом дощу.

            Іранці також вірили, що світ ділиться на сім областей. Вони їх уявляли у вигляді кіл, найбільше з яких – Хванірата – населене людьми. Вважали, що існував і закон природи, згідно якого сонце рухається рівномірно, відбувається зміна пір року і цим самим, забезпечується порядок всього існуючого в світі. Цей закон був відомий індоарійцям як Рта (авестійською

мовою – Аша). Молитви і жертвоприношення, які здійснювались людьми, вважалися як приналежні до цього звичайного порядку речей, але самі вони допомагали підтримувати Аша – підсилювали дію найбільш милосердних богів і укріплювали світ, населений людьми.

            Поняття “Аша” мало і етичний зміст. Вважалось, що воно керує поведінкою людини. Таким чином, це слово перекласти тяжко, бо різні поняття відповідають йому в різних контестах: “порядок” – там, де мова йде про істотний світ, або ж “істина”, “справедливість”, “праведність” – там, де говориться про характерність.

            Жорж Дюмезіль дослідив, що для древньої Індії, Ірану була характерна “ідеологія” трьохчленного поділу суспільства, яка була паралельною трьохчленній класифікації богів. Пізніші дослідження привели його до висновку про те, що ця ідеологія лежить в основі релігійних вірувань всіх індоєвропейських дочірніх народів. Три члени ідеологічної системи можуть бути охарактеризовані як наділені і космічними, і соціальними “функціями”. Господарюючим є перший член – уявлення про верховну владу, яка виступає в юридичному та магічному аспектах. У арійців, а пізніше в індійців, Мітра і Варуна символізують відповідно юридичний і магічний аспекти першої функції, область діяльності жерців. Друга функція – дух війни і насильства – поле дій воїнів і бога Індри, тоді як третя функція – достаток перебуває у відомості землеробів. Хоча з цією думкою погоджуються не всі вчені, які досліджують релігійну систему протоіранців.

            Велике значення надавалось святості слова, дане людиною. По-перше, урочиста клятва, що називалася Варуна, згідно якої людина повинна робити чи не робити щось. По-друге, це був договір, який називався Мітра. В обидвох випадках вважалося, що в проголошеній клятві перебуває певна сила, яка вважалась також  божеством. Пізніше Варана отримав прізвище

“Син вод”, під яким він і відомий в Авесті. А Мітра відповідно став богом вогню. Віра в них стала настільки глибокою, що їм дали назву Асура (авестійською “ахура” – бог, господар).

            Та найвищим божеством вже тоді вважали Ахура-Мазду, тобто “Господь мудрості”. Тому він уособлює собою мудрого священнослужителя, знає всі закони і стоїть набагато вище Варуни і Мазди. Він в уявленнях народу не ототожнювався з ніякими природними явищами, а був уособленням мудрості, яка повинна управляти всіма діями і богів, і людей.

            Крім вищезгаданих, існувало і декілька “абстрактних” божеств: Аірйаман – “Дружба”; Арштат – “Справедливість”; Хамвареті – “Доблесть”; Сраоша – “Послух”.

            Інтересною виглядає і картина походження світу. Боги створили світ за сім прийомів. Спочатку створили небеса із каміння, тверді, як величезна кругла шкаралупа. В нижню частину цієї шкаралупи вони помістили воду. Потім створили землю, яка ніби величезна тарілка лежала на воді. Потім в центрі землі вони поставили три одухотворених творіння в вигляді однієї рослини, однієї тварини і однієї людини. Насамкінець, вони розпалили вогонь, як видимий, так і невидимий, в якості життєвої сили, що наповнює одухотворені творіння. Сонце, як частина вогню, нерухомо сяяло зверху, ніби постійно стояв полудень, так як світ залишався нерухомим і незмінним, як при створенні. Тоді боги здійснили потрійне жертвоприношення: вони витовкли рослину (що також входило до культу праіранців), вбили бика і людину. Після цього благодійного жертвоприношення з’явилось багато рослин, тварин і людей. Так був приведений в рух світовий цикл з його життям і смертю, за яким слідує нове життя. Сонце почало рухатися небом і регулювати зміну пір року у відповідності з істиною-аша. І всі ці природні процеси розглядались як безкінечні. Започатковані богами, вони повинні були продовжуватися вічно, допоки люди виконують свої обов’язки. Тому священнослужителі уявляли собі, що кожний день вони разом з рослинами і

тваринами здійснюють першопочаткове жертвоприношення для того, щоб забезпечити світові продовження його існування. Завдяки цим щоденним ритуалам священнослужителі освячували, благословляли і укріплювали кожне з семи творінь, і всі вони були присутні в обряді: земля – в священній ділянці, на якій здійснювалося богослужіння; вода і вогонь – в посудинах; небесна твердь – в кремнієвому ножі і кам’яному пестику ступи; рослини – в пучках лозин баресман і в хаомі; тварини – в жертвенній тварині (або в молоці і маслі).

            Насамкінець, сама людина була присутня в обряді, який здійснював жрець, який і ставав, таким чином, співучасником дій богів, виконуючи свій обов’язок задля підтримки світу в стані чистоти і стійкості.

Поняття смерті та загробного життя.

            Допоки продовжувався такий зв’язок між людьми і богами, не передбачалось кінця світу. Існувала лишень віра в життя людини після смерті, і, згідно з найбільш раннім уявленням, душа, яка відійшла від тіла – урван – на три дні затримувалася на землі перед тим, як зійти вниз, в підземне царство мертвих, в якому володарював Йіма (санскритською - Яма). Йіма був першим царем на землі і першим з померлих людей.

            В його царстві душі жили немов тіні і залежали від своїх нащадків, які продовжували перебувати на землі. Ці нащадки повинні були задовольняти їх голод і забезпечити одягом. Принесення для цих цілей здійснювались в певний час, так, щоб ці дари могли перемогти матеріальні перешкоди. Частіше всього принесення покійним здійснювалося на протязі першого року після смерті. Обов’язок здійснювати це належав

Прочитано 1110 разів