Нетрадиційна релігійність та Україна  - Реферат

Нині в Україні набули поширення так звані нові культи або релігії "нового" віку. Ці новоутворення у духовному житті суспільства у 60-і роки виникли й поширилися у СІЛА, а згодом у Західній Європі. Дана нетрадицій­на релігійність небезпідставно може розглядатись як симптоматичний прояв глибоких кризових процесів у масовій свідомості Заходу, як несподівані метаморфо­зи, що їх переживає релігія в сучасному світі. Певним чином ці культи можна розглядати як єдину ідейно-політичну течію, як продукти саме сучасного етапу розвитку суспільства, що породжені спільними при­чинами і мають спільні характерні ознаки й особли­вості.

Тому є потреба в роз'ясненні широкому загалу особливостей подібних культів, їхньої суті й про­явів.

Дивні випадки, пов'язані з вірою в Бога, дедалі частіше почали з'являтися на сторінках преси, зокре­ма американської. Поліцейський з міста Арлінгтона зупиняє машину і вимагає у водія пред'явити доку­менти, але той заявляє, що документів у нього нема, оскільки він з Церкви Армагедона, в якій не визнаю­ться офіційні імена, а дату і місце свого народження вони вказати не можуть, бо вважають себе "вічними створіннями".

Театральний постановник з Нью-Йорка оголошує себе Христом і знаходить багато послідовників. Коли один з них помирає, псевдо-месія протягом трьох мі­сяців молиться над трупом для його воскресіння.

Поліція  примушує  поховати небіжчика.   На  знак протесту "Христос" викидається з вікна хмарочоса.

Групи молоді чекають у безлюдних місцях прихо­ду спасителя з космосу, інші практикують колективне бичування з метою вигнання диявола, треті вперто відмовляються від будь-якої медичної допомоги, на­віть від носіння окулярів.

І все частіше такі факти почали втрачати характер винятковості, невинних дивацтв. Як з'ясувалося, за останні 20—30 років у СІЛА утворилось близько 1000 таких організацій, нерідко з найнесподіванішими і екстравагантнішими способами поведінки і діяльнос­ті. Певна подібність між ними дає змогу розглядати їх як конкретні форми єдиного руху, викликаного гли­бокими зрушеннями в світосприйманні населення країни.

У чому ж полягають характерні спільні риси но­вих культів, які дозволяють твердити про невідпо­відність їх традиційним релігійним течіям?

Однією з таких рис є ігнорування "респектабель­них" церков, гучне викриття їх як прислужників "ду­ховного Вавилона". Апеляція до окремих сюжетів та епізодів священних книг використовується скоріше як вихідний матеріал для побудови власних фантасти­чних доктрин, пройнятих нестримним самозвеличен­ням. Іншими словами, культи майже або зовсім не пов'язані з уже існуючими в країні релігійними течія­ми. Другою властивістю є специфічний соціальний склад. Раніше до "месій" і "пророків" головним чи­ном тягнулися люди з найменш забезпечених і осві­чених верств, особливо літні. Останнім часом в куль­тах більшість становлять юнаки і дівчата з білого се­реднього класу, причому, як правило, ті, що мають хорошу освіту.

Серед культів значне місце посідають "східні" групи та їхні різновиди, які нерідко користуються у своїх побудовах "східною" (буддійською, індуїстсь­кою) містикою.

Для цих релігійних утворень є характерним уяв­лення про лідера культу як про особливого, неповторного спасителя, небесного обранця. Так, лідер Цер­кви уніфікації Сан Мен Мун твердить, що він "роз­мовляв з учителями, включаючи Христа, і в мудрості перевершив їх".

Засновник "Сім'ї любові" сповістив своїх послі­довників, що мав спіритичні контакти з Распутіним (1872-1916 рр.), Жанною д'Арк (бл. 1412-1431 рр.) і навіть ухитрився десь в небесах "переспати" з однією духовною істотою жіночого роду, яку він атестував як "богиню". Не відстають від них й інші самозвані "пророки".

Особливістю культів є також прагнення духовно і фізично ізолювати членів общини від зовнішнього світу, відвернути їх від колишніх цінностей і уподо­бань, паралізувати особисту свідомість, що досягаєть­ся різноманітними засобами психічного впливу. Ха­рактерним для культів є й типовий спонукальний мо­тив у кар'єрі "месії", він вкрай тривіальний: це — гроші. Так, "Місцева церква" тільки за обов'язкові для новообернених платні курси щорічно одержує понад 400 тис. доларів. "Церква живого слова" воло­діє маєтком в 20 млн доларів. Стільки ж одержує "Рух Харе Крішна" від продажу своєї літератури. При цьому керівники культів не гребують навіть експлуа­тацією праці своїх послідовників, позбавляючи їх найнеобхіднішого.

Значне поширення нетрадиційної релігійності має вагомі об'єктивні причини. Становище загострюється також екологічними проблемами. У міжнародному житті є теж безліч проблем, що вимагають роз­в'язання. Проповіді лідерів культів зводяться в кінце­вому підсумку до пророкування кінця світу. Кріш-наїти вважають сучасну епоху "залізним віком". Мун твердить, що космічна боротьба із Сатаною, яка пе­редує наступу "доби завершення Нового Завіту", вже розпочалася. "Божі діти" призначили кінець світу на 1993 р. Сьогодні вчені і політики розмірковують про можливість загибелі людства. Ймовірно, саме тому найбільш екстравагантні й фантастичні заяви подіб­ного роду знаходять відгук у багатьох американців.

Такі настрої передаються і молоді. Доречно зазначи­ти, що "молодіжне" забарвлення культів також має власну причину зумовленості в об'єктивному стано­вищі. Саме молодь передусім стикається з матеріаль­ними труднощами. Ще не цілком сформоване світо­сприйняття юнаків і дівчат найбільш чутливо реагує на соціальну несправедливість. Вони безкомпромісні у відстоюванні своїх ідеалів і водночас найбільш без­захисні у разі краху. Нарешті, чимала частина молоді 60-х років пережила гостре розчарування у наслідках своєї діяльності, що сприяло становленню і розвит­кові нетрадиційних культів.

"Пророки" і "месії" відкидають офіційну ідеоло­гію і традиційні віровчення, постійно викривають хи­би суспільства. Але всі їхні проповіді та викриття не виводять за межі суспільної проблематики, а є, по суті, способом пристосування до неї. "Месіанський" бізнес має масу переваг. Не є обов'язковими академі­чна підготовка або диплом. Немає необхідності в фі­нансових вкладах, а матеріальні вигоди переважа­ють будь-яку реальність. Навряд чи якась інша робо­та, доступна смертному, є престижнішою. Навіть сум­нівне минуле не може служити перешкодою.

Перейдемо до змістовної характеристики окремих культів, але перед цим дамо їхню класифікацію, зо­крема для того, щоб обгрунтувати вибір конкретних релігійних течій як об'єкта критичного розгляду. Умовно дослідники релігій "нового віку" поділяють їх на три великі групи. До першої відносять культи, що проголошують себе варіантами християнства і пропо­нують унікальну "богоодкровенну" істину, рекламую­чи власний шлях до спасіння людства. Серед них: "Сім'я любові" ("Діти Бога"), "Церква Армагедона", "Місцева церква", "Церква уніфікації" (Об'єднана церква). Другу значну групу становлять культи, що ведуть свій родовід зі Сходу. Найбільші серед них: "Рух Харе Крішна" (Міжнародне товариство свідомо­сті Харе Крішни), "Дзен-буддизм", "Місія божест­венного світла", "Ананда Марга", Віра багаї та ін. Окрему групу репрезентують об'єднання, що займаються переважно "духовними" вправами, психотера­певтичними сеансами і процедурами, під які нерідко підводяться релігійні спекуляції. Тут відокремлюється Церква сайєнтології, Товариство трансцендентальної медитації, Синанон, Біле Братство.

Рекомендуємо розглянути конкретні культи на прикладі Церкви уніфікації, Сайєнтологічної церкви, Руху Харе Крішна та Віри багаї як найзначніших та найвпливовіших сект, що з'явилися й в Україні.

Церква уніфікації. Жодний релігійний культ у СІЛА не збуджує стільки пристрастей і дискусій, як Церква уніфікації. Послідовники цієї церкви (му-ніти — за ім'ям керівника Муна) постійно тиняються на аеродромах, вокзалах і вулицях, продаючи квіти, солодощі, морозиво або жебракуючи, щоб дістати ма­теріальні засоби для "об'єднання людства в єдину божественну сім'ю". Глава церкви Сан Мен Мун дав­но стоїть у ряду знаменитих фігур. Докладніше зупи­нимося на історії цієї особи.

Народився Мун на півночі Кореї 1920 р., одержав освіту в пресвітеріанській місії. Пізніше відвідував церкву п'ятидесятників. У Великодню неділю 1936 р., як твердить Мун, відбулася його зустріч з Ісусом Христом, який признався, що місія, яку він взяв на себе близько 2000 років тому, не вдалася, і Мун по­винен її завершити. Наприкінці 40-х років Муна за­суджено за зґвалтування. Під час Корейської війни його звільнено американськими військами. Він втік до Південної Кореї, де і заснував "Асоціацію святого духа для уніфікації світового християнства" (скороче­но — Церква уніфікації). 1955 р. Мун потрапляє на лаву підсудних за те, що практикував в общині риту­альний секс; проти нього свідчило півтора десятка жінок. З однією із спокушених ним студенток для припинення скандалу він змушений був одружитися.

1973 р. Мун прибув у СІЛА, щоб поширити своє вчення, викладене у книзі "Божественний принцип". Мун вважає сім'ю творінням нечистої сили, оскільки Єва согрішила (в буквальному й побутовому розумін­ні) з сатаною, що прийняв було вигляд змія, і прирекла людський рід на довгі страждання. Христос (другий Адам), як і наші прародичі — Адам і Єва, народже­ний безгрішним, але не встиг виконати свою місію — вступити у шлюб з ідеальною земною жінкою і поро­дити очищених від гріха "досконалих" дітей. Оскільки Мун також безгрішний, то разом зі своєю дружиною він складає справжню сім'ю. Тільки вступивши до неї, людина може врятуватися. А справжні батьки і родичі є представниками сатанинського, гріховного світу. І хоча Мун не бере прямої участі у створенні "досконалого" потомства, він визначає сумісність мо­лодих людей один до одного в сексуальних стосунках і проводить масові шлюби, причому деякі молодята зустрічаються за кілька днів до весілля, а деякі спіл­куються через перекладача. Свою книгу Мун афішує як "Завершений заповіт", що містить відкоригований план спасіння. Проте провідні американські теологи рішуче відкидають причетність вчення Муна до хрис­тиянства та його витоків. Особливо енергійно його критикують іудаїсти, вказуючи на наявність відверто антисемітських висновків у його творі.

Способи і методи мунітів щодо залучення нових членів секти різноманітні. Серед них — спеціальні мі­сіонери, які можуть підійти до людини на вулиці й заговорити з нею про все, що її цікавить, — спорт, політику, релігію, їхня тактика полягає в тому, щоб завоювати увагу й довір'я. Вони здатні загіпнотизува­ти людину, після чого вона поступово втрачає свою особистість і стає психологічно беззахисною. В му­нітів у цьому процесі особливу роль відіграють багатогодинні лекції, коли на слухачів цілеспрямовано діють повторення, монотонність і ритм. Це ті самі фактори, які присутні й у техніці гіпнозу. Методика обробки новачка, впливу на його світовідчуття поля­гає в такому: на нього "навалюються" виснажливі, часто повторювані заходи, що викликають особливий гіпнотичний стан, при якому стираються колишні ін­тереси, тривоги, бажання, цілі — вкрай ослаблюється той психологічний панцир, який раніше захищав лю­дину від некритичного сприйняття чужого впливу.

Особа опиняється серед людей, які впевнено роз­мірковують про вищі істини і прозріння, про заповіт­ні проблеми, що хвилюють її на шляху їхнього розв'язання. Навколо себе вона бачить мунітів з не-змінно сяючими очима, які ніби уособлюють радість прилучення до якихось загальних інтересів, до "вищої мети". Новачку навіюють, що з ним незабаром стане­ться надзвичайне — вирішальний прорив у раніше прихований від нього сенс існування, коли виявить­ся, що все минуле було безбарвне, бездуховне, не­справжнє. Саме за умов психологічної беззахисності й зростаючого натиску виникає відчуття, що немає по­вернення до колишнього світу. Причому техніка за­лучення людей у секту з кожним роком стає дедалі витонченішою; на сьогодні існує цілий штат справж­ніх професіоналів психічного і духовного мані­пулювання.

Є у вченні Муна й особливість, що пояснює його привабливість для молодих американців. Усю "тео­логію" Церкви уніфікації проймає особливий інтерес до суто інтимних стосунків біблійних персонажів, до проблеми "чистоти крові" та її перетасування у на­ступних поколіннях. На ранніх етапах проповід­ницької діяльності Муна ця ідея була висунута, очевид­но, для оправдання його вправ на своїх послідовницях. Однак в "Божественному принципі" ідею очищення крові вже представлено провіденціальною метою людства, як головний інструмент "спасіння", яке до­сягається лише у межах "справжньої сім'ї"". Врятува­тися, переконує дана церква, можуть тільки люди, які перебувають у "справжній сім'ї" та в сексуальній гармо­нії між собою. А цю "гармонію" і "сумісність" здатний визначити лише справжній, фактичний "отець" Мун. Звідси — обряди масових шлюбів, що справляють гли­бокий емоційний вплив і подібні до військових парадів. Так, 1 липня 1982 р. у Нью-Йорку було повінчано 2075 пар. Така вульгарна інтерпретація священного писання виявилась досить ефективною для експлуатації духовних пошуків молодих американців.

Що ж у кінцевому підсумку стоїть за специфіч­ною "теорією" і практикою "Церкви уніфікації"? Як і в більшості інших культів, спонукальним мотивом виступають гроші, прагнення будь-якою ціною доби­тися фінансового успіху. Мун урочисто оголошує: "Месія повинен бути найбагатшим. Тільки він здат­ний володіти усім. Поки він цього не досягне, ні він, ні Бог не будуть щасливими". Доречно зазначити, що ця мета досягається передусім за рахунок жорстокої експлуатації рядових віруючих. Один з колишніх по­мічників Муна звинуватив 1979 р. "церкву" в нещад­ній експлуатації людей, твердячи, що тисячі мунітів, які щоденно працюють на вулицях, приносять "от­цю" 200 млн доларів на рік. Керівництво "церкви" з обуренням це заперечило, бо 1978 р. її прибуток, мо­вляв, становив "лише" 20 млн доларів, а 1985 р. — тільки 8 млн доларів. Перевірити всі ці цифри дуже важко, але цілком зрозуміло, що "Церква уніфікації" володіє величезними сумами. Тільки в Нью-Йорку їй належить маєток вартістю 17 млн доларів, а також 10-мільйонна власність у сусідньому Теритауні. Крім цього, секта володіє багатомільйонною нерухомістю в ряді інших штатів. Глава церкви живе у особняку вар­тістю 625 тис. доларів, має дві яхти, а його власний маєток оцінюється в 11 млн доларів. Крім того, в Південній Кореї Мун володіє багатьма підпри­ємствами, в тому числі військовими.

В Україні рух з розповсюдження ідей Сан Мен Муна виник ще в 70-х роках. Своє організаційне оформлення Церква уніфікації розпочала на початку 90-х років. Е громади існують в Києві, Харкові, До­нецьку.

Рух Харе Крішна — один з численних східних культів, що поширилися останнім часом на Заході. Зацікавленість орієнтальною містикою була виклика­на піклуванням про здоров'я, бажанням засвоїти й використати рекомендації щодо дієти, дихання, фізи­чних вправ, методів психологічного контролю і пси­хотерапевтичних процедур.

Пошуки надійних духовних і моральних ціннос­тей, відповідей на питання щодо сенсу людського іс­нування також зумовлюють інтерес до нетрадиційних

східних трактувань. Щоб показати невипадковість звернення до релігійного досвіду Сходу, стисло роз­повімо про дзен-буддизм, привабливий для західного обивателя сумішшю елементів аскези (помірності, ас­кетизму), мистецтва, поезії, чайної церемонії та своє­рідної філософії. Прибічники дзен-буддизму мало ці­кавляться теоретичними філософськими питаннями. Головне для них — медитація, що розглядається як розумова дія, яка приводить психіку людини у стан глибокої зосередженості, що знімає крайню емоційну напругу, уповільнює реакцію, позбавляє медитуючого негативних переживань. Прибічники цього культу по­винні засвоїти своєрідну техніку медитації, що скла­дається з кількох стадій. Першочергова роль відведе­на духовному лідеру, який разом з учнями живе в ко­муні й контролює строге дотримання регламентації життя, проводить медитативні сеанси. Члени общини разом харчуються, спілкуються, тут проголошено рів­ність статей, утверджується цінність сім'ї, але на першому місці повинні стояти общинні інтереси на противагу індивідуалізму, егоїзму, роз'єднаності сус­пільства. Дзен-буддисти не проголошують метою пе­ребудову існуючого суспільства, а прагнуть шляхом масового впровадження містичного медитування змі­нити свідомість людей.

Рух Харе Крішна виявився цілковито незвичним для західної культури з погляду не тільки ідеології, а й зовнішніх проявів. Наприкінці 60-х років на вули­цях американських міст