Ви тутГоловна>>Культура>>Українська та зарубіжна культура України у першій половині ХІХ ст.

Українська та зарубіжна культура України у першій половині ХІХ ст.

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Скачати безкоштовно:

Реферат:  Українська та зарубіжна культура України у першій половині ХІХ ст.

  1. Досягнення суспільних і природних наук у першій половині ХІХ ст.
  2. Т.Г.Шевченко і його вплив на боротьбу українського народу за його національне та соціальне відродження, формування української самосвідомості.

1. Досягнення суспільних і природних наук у першій половині ХІХ ст.

            Суперечливим і складним був розвиток  науки в Україні. Ні Росія, ні Австро-Угорщина не були зацікавлені у проведенні наукових досліджень в Україні, із підозрою сприймали прогресивні ідеї. Проте українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток науки.

            Розвиток науки тісно зв’язаний із вищими навчальними закладами, переважно із університетами. Тут формувалися наукові школи. У зв’язку з капіталізацією суспільства, а точніше, потребою в кадрах, царський уряд був змушений надати можливості здобувати освіту майже для всіх соціальних рівнів, не тільки дворянству, чиновникам та духовенству, а й міщанам та селянам.

            Майже загальна неписьменність гальмувала розвиток капіталістичних відносин.

            Києво-Могилянська Академія була перетворена на духовну. Щоправда, тут поряд із богословськими дисциплінами читалися курси математики, природознавства, фізики, географії, історії, астрономії, давніх і нових мов, це давало частині випускників продовжувати освіту в університетах та інших вищих навчальних закладах. Але з 1814 р. із програм духовних академій були вилучені світські науки, що негативно позначилося на підготовці слухачів, а також істотно зменшилась їхня кількість.

            Вимоги часу диктували і вимоги до підготовки кадрів, а потреба в них щоденно зростала. В Україні 1805р. завдяки клопотанням відомого вченого, освітнього діяча В.Карамзіна відкривається перший університет у Харкові. У період з 1805 по 1851 рік його закінчило близько 3 тис. чоловік, з яких близько 500 пішли на викладацьку роботу, а 66 одержали професорське звання, зокрема лікар Ф.Іноземцев, математик М.Остроградський, філолог О.Потебеня та ін.

            У 1834 р. відкривається Київський університет св. Володимира. При ньому працювали музей старожитностей, фізичний, мінералогічний, зоологічний кабінети, закладено ботанічний сад, збудовано університетську обсерваторію та анатомічний театр. Було закладено підвалини української історичної школи, школи фольклористики та мовознавства.

            У першій половині ХІХ ст.. відбувається становлення нової української літератури, яка виросла на розумінні національних особливостей українського народу, базувалася на реалістичних засадах і народності.

            Шлях, розпочатий Г.Сковородою, тобто використання живої української мови в літературному процесі, закріпив І.Котляревський, який у своїх творах вивів її на рівень літературної норми. Почесне місце посідають поет-байкар П.Гулак-Артемовський та прозаїк Г.Квітка-Освнов’яненко, які писали як українською, так і російською мовами. Останній одним із перших увів у свої твори сатиру, щоправда, дещо із сентиментальним присмаком; його повісті „Сватання на Гончарівці”, „Шельменко-денщик”, „Конотопська відьма”, „Пан Халявський” певною мірою за ідеалізовані, але досить виразно передають життя і характер українського села. Вони стали популярними серед українського народу.

            Талановитий байкар Є.Гребінка критично висвітлював негативні сторони кріпосницького ладу. Він поділяв прогресивні погляди інтелігенції свого часу, допомагав талановитим митцям, вихідцям із народу, зокрема, він узяв участь у викупі Т.Шевченка з кріпацтва та сприяв у виданні „Кобзаря” 1840 р.

            О.Павловський укладає граматику української мови і видає її 1818 р. У Петербурзі; вона стала поштовхом до наукових студій в українському мовознавстві, які розвинули М.Максимович та І.Срезневський.

            Театральне мистецтво завжди користувалося популярністю у глядача. Підвалини театралізації свят і обрядів прослідковуються здавна, але це були або любительські, або шкільні театри, а з кінця ХVIII ст.. в Україні починають формуватися перші професійні трупи, а при великих маєтках – кріпосні театри. З останніх найвідомішими були трупи Т.Широя, М.Рєпніна, Д.Трощинського. Професійну російську трупу започатковано 1805р. у Києві. У Полтаві 1810р. починає працювати перша українська трупа, душею якої був І.Котляревський. Г.Квітка-Основ’яненко 1812р. Формує українську трупу в Харкові. Великий внесок у розвиток театрального мистецтва, зокрема України, зробив М.Щепкін.

            Наукові студії пробудили наукову думку, завдяки чому було сформовано громадські товариства, які об’єднали навколо себе цвіт української думки – Кирило-Мефодіївське братство, яке виробило першу політичну українську програму – федерацію слов’янських народів; громади Києва, Одеси, Полтави, Чернігова об’єднували українську інтелігенцію.

            Говорячи про філософію в Україні визначеного періоду ми маємо на увазi, передусiм, - академiчну фiлософiю. Адже саме вона в цей час становить головну частину української фiлософiї в цiлому. I це не дивно, якщо взяти до уваги розвиток вищих учбових закладiв, що вiдбувався в цей час i в яких фiлософiя була обов'язковою дисципліною викладання. Так у 1805 роцi вiдкривається першiй в Українi Харкiвський унiверситет, у 1816 роцi - ліцей в Одесi, у 1820 роцi - гiмназiя вищих наук у Нiжинi, у 1819 роцi - духовне училище, семінарія та академiя реорганiзуються в Київську духовну академiю, а у 1834 роцi вiдкривається Київський унiверситет. Вiдкриття цих закладiв сприяло створенню академiчного середовища, яке було благодатним ґрунтом для сприйняття та поширення рiзних фiлософських iдей. Цi подiї мали i глибший сенс. Не дарма Д.Чижевський зазначав, що "висока школа утворює певну традицiю наукової працi, виховує певнi кола до наукового думання, утримує традицiї духовного життя в несприятливi доби життя народу" . Безумовно, створення цих учбових закладiв вiдiграло значну роль в духовнiй iсторiї українського народу. Що ж стосується викладачiв фiлософських дисциплін, то вони не були прихильниками якогось одного фiлософського напрямку, до того ж бiльшiсть з них переосмислюючи рiзнi фiлософськi концепцiї виробляло свою неординарну фiлософську позицiю. Можна стверджувати, що кращi викладачi вищих учбових закладiв України становили творче й неповторне лице української фiлософiї XIX ст., розвиток якої вiдбувається переважно шляхом творчого осмислення передової європейської фiлософської думки.

В контекстi розгляду фiлософiї в Українi XIX-го ст. постає також питання - кого саме зараховувати до її представникiв? Адже в академічному середовищi, де в цей час переважно розвивалася фiлософська думка, були такi особистостi, як наприклад, Д.М.Кавунник-Велланський, який народився та навчався в Українi (скiнчив Київську академiю), а все своє життя викладав у Петербурзi (у Вiйськово-Медичнiй академiї). П.Редькин з Лубенщини починав навчання у Нiжинському лiцеї, а згодом викладав у Москвi та Петербурзi - обидва як викладачi мали великий успiх в Росії. П.Лодiй походив з Пiдкарпаття, але бiльша частина його викладацької дiяльностi пройшла також у Петербурзi, де вiн надрукував бiльшiсть своїх фiлософських творiв, проте все своє життя вiн не поривав зв'язкiв з Україною, i основнi положення його праць були сформульованi, ще в лекцiях, якi вiн читав у Львiвському унiверситетi i Ставропiгiйському iнститутi. Можна навести й iншi приклади: I.М.Скворцов - вихованець Петербурзької академiї, викладав фiлософськi дисциплини у Київськiй академiї, а з часом i в Київському унiверситетi. Його учнями були таки згодом визначнi дiячi фiлософської культури як О.Новицький, С.Гогоцький, Й.Мiхневич. І.Скворцов зробив також великий внесок у справу поновлення фондiв академiчної та Софiївської бiблiотек. М.Максимович - вихованець Московського унiверситету (проте народився на українськiй землi - хутiр Тимкiвщина Золотонiського району Черкаської областi), починав свою наукову дiяльнiсть у Москвi як професор природознавства, але згодом очолив спочатку весь Київський унiверситет (був його першим ректором з 1834 по 1835рр.), а потiм, зокрема фiлософський факультет (1835-1845) i багато в чому прислужився до розвитку української культури, передусiм, етнографiї та iсторiї. Кожного з наведених вище представникiв академiчної інтелігенції (цей список може бути продовженим) можна розглядати як в контекстi росiйської так i української культур.

Одним із видатних представників української філософської школи був математик і філософ Т.Осиповський. Він виступав проти багатьох iдей висунутих представниками нiмецького iдеалiзму, особливо вiн нападав на фiлософську систему Канта. У промовi "Про простір i час", виголошенiй на урочистих зборах Харькiвського унiверситету 30 серпня 1807р., Т.Осиповський рiзко виступає проти кантiвського тлумачення простору та часу як чистих форм чуттєвого споглядання, вiн не приймає також роздiлення явища та речi. На його думку, основна суперечнiсть кантiвського вчення про апрiорнiсть категорiй простору i часу полягає в тому, що кенiгсберзький мисленник позбавляє цi поняття об'єктивностi, розглядаючи їх тiльки як апрiорнi форми нашого розуму водночас протиставляючи людину "хаотичному, невпорядкованому" об'єктивному свiту . У iншiй промовi, виголошенiй у 1813р. -"Про динамiчну систему Канта" - Т.Осиповський знов критикує Канта - за вiдрив, так званих, сил розширення та тяжiння вiд матерiї. На його думку, динамiчна система Канта вiдривала вiд матерiї сам рух, вважаючи його "чистою силою". Цiй системi Осиповський протиставляє власну атомiстично-молекулярну систему, згiдно з якою в основi свiту лежать простi, неподiльнi речовини, якi вiн називав "стихiйними". Вони вiдрiзняються за суттю одна вiд одної, але мають спiльнi властивостi - рух, iнерцiю, непроникнiсть. Звертаючись у промовi до студентства вiн закликає їх випробовувати всi закони природи, передусiм, на основi "суворостi математики", а не сприймати їх на вiру "a priori". Т.Осиповський не визнаючи нiчого, що не можна було б перевiрити математичним методом настiльки захопився критикою фiлософських систем Канта, Фiхте та Шеллiнга, що, мабуть у запалi, взагалi не знайшов в їхніх поглядах нiчого позитивного та продуктивного. Крiм того, своє негативне ставлення до iдей нiмецьких iдеалiстiв вiн перенiс i на тих викладачiв, якi ставилися до них з прихильнiстю та поширювали їхні фiлософськи погляди. Так розглядаючи прочитаний Шадом курс логiки, вiн пише: "Кожний iз нiмецьких фiлософiв нiбито для хвастощiв вiдрiзняється бiльшою чи меншою кiлькiстю химер в думках, але кожний вiдрiзняється тiльки своїми химерами, а наш фiлософ (Й.Б.Шад-I.В.) сприйняв пiд свiй покров химери всiх та додав до них ще стiльки ж своїх". Водночас вiн критикує i рукопис "Посiбника з фiзики" талановитого фiзика, хорвата за походженням, О.I.Стойковича, вважаючи його нiсенiтницею, оскiльки в ньому властивостi матерiї розкладенi вiдповiдно до категорiй Канта. Хоча I.Стойкович загалом позитивно оцiнював динамiчну систему Канта, його не можна вважати справжнiм кантiанцем, i не стiльки тому, що вiн пiддавав критицi деякi iдеї нiмецького фiлософа, скiльки тому, що його поглядам властиві певний еклектизм (в Лодiєвському розумiннi цього термiну). Так бувши обiзнаним як з фiлософськими працями iдеалiстичного напрямку так i з працями матерiалiстiв-метафiзикiв, вiн не був прихильником якоїсь однiєї системи. Теорiя матерiї, запропонована I.Стойковичем, була подiбна до кантiвського динамiзму, але мала матерiалiстичне спрямування, оскiльки визнавала як об'єктивнiсть матерiї так i її рушiйних сил та форм, а сили вiдштовхування та притягання вiдносила до властивостi матерiї (згадаймо, що у Канта вони є зовнішніми щодо матерiї). Визнаючи, що нашi знання про об'єктивний свiт не стiльки об'єктивнi за змiстом, але й суб'єктивнi за формою, вiн по сутi стверджував синтетичнiсть своїх поглядiв. Не дарма, вiн i своє вчення про спiввiдношення об'єкта та суб'єкта назвав "синтетичним". У передмовi до своєї "Системи фiзики" I.Стойкович критикує як представникiв суб'єктивного iдеалiзму за твердження, що всi речi - продукти нашої свiдомостi, так i об'єктивного iдеалiзму - за абсолютизацiю наших понять, якi на їхню думку i є основою всього iснуючого, так i представникiв матерiалiзму за нерозумiння активного характеру пiзнання.

Прочитано 1366 разів