Ви тутГоловна>>Історія Всесвітня>>Нацизм - Реферат

Нацизм - Реферат

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Скачати безкоштовно:

Нацизм - Реферат

ПЛАН

  • Вступ.
  • 2.Соціально-політичне та економічне становище Європи після світової війни. Передумови народження та перемоги нацизму.
  • 3.Дуче, фюрер - роль вождя, диктатора у становленніі фашизму.
  • 4.Чому фашизм притягував на свій бік народ? Психологія нацизму.
  • 5.То чи була альтернатива нацизму у Німеччині чи ні?

  

Чи була альтернатива нацизму в Німеччині”

 

   Нацизм –це психологічна проблема, але самі психологічні фактори зрозумілі лише при умові їх формування під впливом соціально-економічних та економічних факторів. Нацизм – це економічна та політична проблема, але без врахування психологічних факторів неможливо зрозуміти, як він отримав владу над цілим народом.

1.Вступ.

28 жовтня українці святкувала 60-ту річницю визволення території України від німецько-фашистських загарбників. З усіх республік, що входили до СРСР Україна понесла найбільші матеріальні та людські втрати. І саме українські воїни зробили один з найбільших внесків у перемогу над фашизмом.

В наш час чимало людей у різних країнах заговорили про відродження такого державного устрою як тоталітаризм. У багатьох країнах існують нацистські організації, що ведуть пропаганду серед громадян за відродження цього режиму. Деякі країни лише є демократичними лише формально, а насправді проводять диктаторську політику. Однією з таких держав була Югославія, де з приходом Слободана Мілошевича почалися утиски національних меншин.

   У своїй роботі я вирішив розглянути питання альтернативи тоталітарному режиму Німеччині у першій половині ХХ століття. На мою думку, це питання дуже актуальне і в наш час. Проаналізувавши і зробивши висновки з помилок минулого ми матимемо шанс не повторити їх у майбутньому.

 

 

2.Соціально-політичне та економічне становище Європи після світової війни. Передумови народження та перемоги нацизму .

Закінчилась Перша Світова війна в якій брали участь 38 держав, близько 74млн. чоловік, на полях битв загинуло близько 10 млн. чоловік та було поранено та скалічено приблизно 20 млн. чоловік. Ця війна за розмахом, втратам та соціально-політичним наслідкам не мала собі рівних у всій попередній історії. Війна мала величезний вплив на економіку, політику, ідеологію, на всю систему міжнародних відносин, війна призвела до краху наймогутніших європейських держав та створенню новітньої геополітичної ситуації у світі. Крім того війна наклала відбиток на психологію багатьох людей, з’явились люди яким подобалось воювати, які у війні бачили сенс свого життя. Крім того на полях битв Першої Світової війни з’явилось новітнє озброєння, а саме танки, бойові літаки та хімічна зброя.

28 червня 1919 року   держави-переможці - США, Британська імперія, Франція, Італія, Японія, Бельгія та інші, з одного боку, та переможена Німеччина з іншого підписали ганебний для Німеччини ВЕРСАЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР. Згідно з яким Німеччина втрачала частину своїх територій та всі колонії, сухопутна армія була обмежена числом 100 000 чоловік, різко обмежувався німецький військово-морський флот, заборонялось мати підводні човни, такі ж обмеження стосувались і військової авіації. Німеччина позбавлялася права ввозити сировину придатну для використання у військовій галузі. Країна була проголошена відповідальною за розв’язання війни та завдані війною збитки. Німеччина повинна була платити репарації.

У 1918 році наприкінці війни розпалася Австро-Угорська імперія на уламках утворились нові держави Австрія, Угорщина, Югославія, Польща, Чехословаччина.

10 вересня 1919 року був підписаний Сен-Жерменський договір який наклав на Австрію тяжкі фінансово-економічні і репараційні зобов’язання, суворі військові обмеження.

27 листопада 1919 у місті Неї було підписано договір з Болгарією. Наслідками участі Болгарії у війні на боці австро-німецького блоку були кабальні умови миру та економічна криза.

4 червня 1920 року згідно з Тріанонським мирним договором на Угорщину було накладено значні репарації, чисельність її армії обмежувалась, крім того вона не мала права мати авіацію, танки, й важку артилерію.

10 серпня 1920 з султанською Турцією було підписано Севрський договір згідно з яким Туреччина фактично втрачала державний суверенітет, що призвело до поширення національно-визвольного руху який змів османський уряд та севрський диктат. 20 листопада 1923 року підписано Лозаннський мирний договір згідно з яким Туреччина втрачала частку своїх територій, але зберегла свій державний суверенітет.

Версальський договір та інші договори зафіксували повоєнну розстановку сил у світі. Проте бажаної стабільності у світі не було досягнено, рівновага підривалась як незадоволеними державами переможцями так і національною образою переможених, котрі вважали що такий стан шкодить національним інтересам їхніх країн, вони мріяли про зміни та навіть про реванш. До протиріч між переможцями та переможеними додались протиріччя між самими переможцями.

27 лютого 1917 царську владу в Росії було повалено, 2 березня 1917 року російський монарх зрікся престолу. Заручившись підтримкою значної кількості солдатів, матросів та робітників більшовики на чолі з В.І. Леніним 25 жовтня (7 листопада) 1917 провели державний переворот, після чого влада перейшла до Рад. Захопивши владу, партія більшовиків розгорнула нещадну боротьбу зі своїми противниками. Вони широко практикували арешти, розстріли, конфіскацію майна і т.п. Заарештовували царських генералів ,офіцерів, чиновників, промисловців, купців і як “ворогів народу” розстрілювали без суду й слідства. Терор, примусове виселення, трудова повинність ось основні методи діяльності більшовиків. Жовтнева революція стала національною катастрофою, яка привела до численних жертв та встановленню тоталітарного режиму, вона мала величезний вплив на розвиток Росії та всього світу у 20 сторіччі. На території колишньої Російської імперії виникла нова тоталітарна держава - Союз Радянських Соціалістичних Республік. Ця держава залишила за собою чимало рис російського самодержавства, а саме збереження “єдиної та неподільної”. Побудувати власні держави вдалося народам Фінляндії, Польщі та Прибалтики.

Після першої світової війни світ розколовся на два протилежні табори, на дві протилежні соціальні системи. В європейських столицях розробляли плани та заходи які запобігали розповсюдженню комуністичної ідеології, та ізоляції комуністичного режиму.

Після закінчення війни Німеччина головний конкурент Англії була розгромлена. Територія Англії збільшилась на 2,6 млн. кв. км., а населення майже на 13 млн. чоловік. Перемога далась Англії нелегко - 875 тис загинуло, понад 2 млн. чол.. поранено, 70% торгового флоту знищено. До того ж в період війни Великобританія користувалася американською фінансовою допомогою внаслідок чого після війни з кредитора перетворилась на боржника. Торгівельний оборот зменшився майже у двічі. У 1917-18рр. країною прокотилася хвиля мітингів з вимогою припинити війну. Дедалі ширшого розвитку набирав страйковий рух, який у 1919 охопив понад 2,5 млн. чоловік. У відповідь на вимогу страйкарів королівська комісія встановлює 7-годинний робочий день та підвищує зарплатню робітникам. В колоніях з новою силою почалася національно-визвольна боротьба. Індію, Афганістан, Єгипет та Ірландію охопила національно-визвольна боротьба, яка також охопила арабські ,іранські та турецькі землі, окуповані Англією. З 1920 до 1922 економічна криза охопила і саму Англію. Активно почали боротьбу за свої права тред-юніони. Економічна криза Англії обумовлювалася технічною відсталістю. Економічна криза та низький рівень життя населення зумовлювали посилення страйкового руху. У серпні 1924 відбулася перша національна конференція тред-юніонів. У ніч на 4 травня 1926р. розпочався масовий страйк в якому взяло участь понад 5 млн. чол. Страйк продовжувався 8 місяців. Цей страйк не досяг бажаного результату – зарплатня знизилась, а робочий день збільшився до 8 годин. Внаслідок світової економічної кризи обсяг промислового виробництва знизився на 15%. Безробіття досягло 30-35%. З метою покращення ситуації уряд відмовився від принципу вільної торгівлі і запровадив політику протекціонізму.

Франція закінчила війну з величезними економічними та людськими втратами. Її північні райони були розорені. Промисловість, транспорт, фінанси та сільське господарство були підірвані. Разом з тим повернення Ельзасу та Лотарингії зміцнило індустріальний потенціал країни. Все це дозволило економіці розвиватися швидкими темпами. Широкого розмаху у Франції набув страйковий рух. У 1919 в ньому взяло участь понад 1 млн. чоловік. Уряд задовольнив вимоги страйкарів –була підвищена заробітна платня, впроваджено 8-годинний робочий день. У роки часткової стабілізації економіки(1924-1930рр.) значного рівня розвитку досягли металургійна, машинобудівна, авіаційна та хімічна промисловості. Разом з тим наприкінці 20-их з’явилися симптоми нової економічної кризи. Вплив депресії на Францію був найсильнішим у 1930-1936 рр. У цей період обсяг промислової продукції і національний прибуток зменшився майже на 30%. Зовнішня торгівля скоротилася на 60%. Промислова криза доповнилася аграрною – обсяг сільськогосподарської продукції зменшився на 40%. У 1932 році виникають фашистські організації “Вогняні хрести”, “Французька дія”. Економічна криза дестабілізувала й владні структури. У 1931-32рр. У Франції змінилось 7 кабінетів міністрів.  

У роки першої світової Іспанія зберігала нейтралітет і використовувала його для розбудови економіки. Вона постачала метал, вугілля, руду до воюючих країн, що приносило великі прибутки підприємцям. Після війни Іспанська промисловість втратила замовлення, що призвело до різкого збільшення кількості безробітних. У серпні 1917р. країну охопив загальний політичний страйк. Під впливом населення уряд запровадив 8-годинний робочий день. В листопаді1921 виникла Іспанська Комуністична Партія ( ІКП ). Влітку 1921 року іспанська армія була розгромлена в Марокко. Народ рішуче виступив проти війни. У ряді військових гарнізонів відбулися повстання солдат. У країні назрівав політичний переворот. 13 вересня 1921 року генерал Прімо де Рівера очолив антиурядовий путч. Сформувати новий кабінет міністрів було доручено Рівері. В країні встановлюється жорстокий авторитарний режим. Прийшовши до влади, Рівера замість цивільного уряду створив військову диктатуру, запровадив сувору цензуру, заборонив ІКП. Ліві партії вели нещадну боротьбу проти режиму, зростав вплив профспілок, виявляло своє незадоволення безземельне селянство. Навіть середній клас відійшов від диктатора. Диктатор намагався вийти з кризи але це не вдалося і в січні 1930 р. Прімо де Рівера подав у відставку.

Перша світова війна принесла італійському народові величезні втрати: 700 тис. убитих, 1,5млн. поранених. З іншого боку, статус держави-переможниці позитивно вплинув на її політичне та економічне становище. Іноземні кредити та сировина, які надходили від союзників, дали їй змогу розгорнути промислове виробництво. У країні виникли могутні концерни “Фіат”, “Бреда”, “Ансальдо”. Натомість сільське господарство південних районів залишається відсталим. В післявоєнний період в Італії розгорнувся активний селянський рух. У 1919 році була створена фашистська партія на чолі з Беніто Муссоліні, а уже 31 жовтня 1922 фашисти зайняли домінуючі позиції у новому кабінеті міністрів. Італія і надалі залишалася конституційною монархією, проте Муссоліні дістав такі широкі повноваження, що міг видавати власні закони. Всі важливі посади в уряді, армії, поліції посіли фашисти. Наприкінці 20-их років Італію знову охопила криза. Почався спад виробництва, мілітаризація з’їдала бюджет. У листопаді 1926р. Було розпущено всі партії, закрито опозиційні газети, запроваджено смертну кару. У країні почався процес мілітаризації економіки. У 1934р. прийнято закон про воєнізацію нації.

Приклад того, що несе революція викликав страх перед її можливим розповсюдженням. Цей страх особливо гостро відчувався у країнах Центральної Європи, де події війни і поразка в ній поглиблювались подальшою зміною кордонів, окупацією, інфляцією, безперервними хвилюваннями і зіткненнями. Початкова фраза” Комуністичного маніфесту” -“Призрак бродит по Европе , призрак комунизма”-не є перебільшенням щодо Європи 1918-1923рр. Влітку 1919 в Угорщині і Баварії проголошено Радянські республіки, а влітку 1920 Червона Армія перейшла Польський кордон. У 1921 повстання у Центральній Німеччині, восени 1923 - в Гамбурзі. Всі ці спроби комуністів захопити владу провалились, а Червону Армію вигнали із Польщі. Німеччина у 1918-1923рр. дивом уникнула революції. Після зречення кайзера, по всій Німеччині створюються ради солдатських і робітничих депутатів, потім у Берліні було обрано Центральний виконавчий комітет. Цей орган боровся за владу з Радою народних комісарів, тимчасовим урядом, утвореним представниками двох соціалістичних партій - численнішої соціал-демократичної партії Німеччини (СДПГ) та партії радикально налаштованих незалежних соціалістів (НСДПГ).

В період з січня 1919 по квітень 1920 у Берліні і промислових центрах Німеччини відбулися страйки і демонстрації, повсякчас з зіткненнями з поліцією. Весною 1920 хвилювання у Рурі практично поставили країну на межу громадянської війни. Подібні вибухи стали проявом широкої хвилі соціального протесту не мали лідерів, які здатні перевтілити цю хвилю в дійсну політичну силу. Після “вгамування” Рура у квітні 1920року хвиля страйків та демонстрацій зменшилась, ліві радикали потерпіли крах, а робітничий клас лишився розколотим.

В січні 1919 року на виборах до національного зібрання перемогу отримали партії   що підтримували парламентську демократію. Збори прийняли Конституцію   ( яка більше відома як “Веймарська” ) в якій вперше в історії Німеччини проголошено демократичний парламентський устрій. Але менш ніж через рік після прийняття Конституції її засновники та прибічники залишились у меншості, яка ніколи так і не стала більшістю. В період з1920 по 1930 середній термін існування коаліційного уряду становив 8 місяців, довше проіснувала Велика коаліція з1928 по1930 рік. Після чого було призупинено дію Конституції, з подальшою заміною на президентське правління. Отже у Німеччині існувала багатопартійна система.            

Міф про те, що марксистська революція лише дивом не скоїлася, але ще може скоїтись був потрібен не лише лівим а й правим радикалам і є важливим фактором виникнення фашистських партій по всій Європі .

Реальність цього міфу в умовах Німеччини зросла завдяки двом умовам.

По-перше у Тимчасового республіканського уряду виникла потреба у кадрах, тому уряд звернувся до офіцерів германської армії , а також до чиновників які у минулому працювали у різних імперських службах за підтримкою у стримані загрози революції та консолідації країни, що програла війну. Це дало змогу офіцерам, чиновникам, суддям та іншим представникам розумової праці , а також підприємцям повернути собі втрачену владу.

По-друге, не бажаючи змиритись із республіканським режимом, все ще могутні правлячи класи звинуватили прибічників республіки у поразці Німеччини у війні, та прийнятті нав’язаних Антантою мирних угод, а також у тому що на зміну більш звичній у Німеччині авторитарній владі прийшов “слабкий” демократичний уряд, який буцімто заохочував незадоволення та безпорядки. Ця оцінка була дуже далека від реальності але вона дала змогу перекласти відповідальність за поразку у війні на парламентський режим, звинувачуючи його у всіх приниженнях.

Комуністи та соціалісти постійно зображувались, як вороги демократії, але реальна загроза з’явилась з боку правих угрупувань. Націоналізм - ось що об’єднало всі праві угрупування , а також бажання стерти ганьбу 1918 року, стерти образу національної гідності, особливо слави німецької зброї, поразку якої більшість німців відмовлялась признавати.

До поразки у війні німецький націоналізм грав більш консолідуючу ніж роз’єднуючу роль у суспільстві. Після війни активність правих націоналістичних партій була направлена проти республіки, проти зрадників своєї країни, які спостерігають за її приниженням. У повоєнній Німеччині в умовах політичної нестабільності, інфляції та насильства середній клас виявив загрозу в зміні звичних цінностей, а також невпевненість у завтрашньому дні. У1919-1923 рр. Німеччина являла собою суспільство, вражене до самої основи.

В середині 20 років економіка Німеччини поступово почала виходити з кризи . Але 1929 року Німеччину як і весь світ охопила економічна криза. Скоротилися обсяги виробництва, зросло безробіття, сотні тисяч селян продали свої наділи. Кількість безробітних зросла до 5 млн. Уряд не зміг стабілізувати ситуацію. Цим негайно скористався Гітлер, який закликав до рішучих дій. Після чергового зниження зарплатні країною прокотилась хвиля мітингів і демонстрацій. Вплив комуністів і лівих соціал-демократів зростав, що стурбувало німецьких промисловців та представників середнього класу. Їм була потрібна політична сила, здатна зупинити економічний хаос. Таку силу вони вбачали у партії Гітлера. 30 січня Гітлерові було доручено сформувати новий кабінет міністрів, а Гітлер був назначений рейхсканцлером. Так до влади у Німеччині прийшли нацисти.

 

3. Дуче, фюрер - роль вождя, диктатора у становленні фашизму.

У 1919 році як наслідок поразки у війні в Італії з”явилась нова політична сила, яка не визнавала правил парламентської гри, яка базувалася на зброї, військовій дисципліні та демагогії. То були Фаші ді комбаттімента - бойові групи. Вони були сформовані за місцевими ознаками, тим самим підкреслюючи свій зв”язок з населенням та проблемами даного регіону. Ці групи не мали єдиного центру. Їх об”єднав навколо себе – Беніто Муссоліні, “дуче”-“великий”.

Муссоліні (Mussolini) Беніто (1883-1945), фашистський диктатор Італії у 1922-43. Політичну кар”еру почав в соціалістичній партії. В 1919 заснував фашистську партію. Здійснивши «похід на Рим» (28 жовтня 1922), Муссоліні захопив владу і 1 листопада 1922 очолив уряд Італії. Муссоліні володів диктаторськими повноваженнями. Уряд Муссоліні ввів в країні режим фашистського терору, проводив агресивну зовнішню політику, разом з фашистською Німеччиною розв’язав 2 світову війну. В 1945 захоплений італійськими партизанами та розстріляний.

Головними напрямками діяльності фаші стала пропаганда та збройна боротьба з соціалістами, яких вони називали ворогами Італії. Фаші видавали декілька газет. Ідеологія фаші нічим не відрізнялась від звичайного націоналізму та шовінізму, вона була розрахована на широкий загал.

По-перше пропагувалася велич Італії, тобто реставрація Великої Римської Імперії.

По-друге ненависть викликала демократія, вона повинна бути знищеною.

По-третє ненависть до “червоних”, вони були досить небезпечними конкурентами у політичній боротьбі.

Муссоліні протиставив себе комуністам. Чим сильніша економічна криза, тим менший авторитет демократів, фашисти ставали сильнішими. У 1922 році Муссоліні утворив Велику Фашистську Раду.

Фашизм, який виник в Італії, швидко розповсюдився по всьому світу. Італійський фашизм став першим досвідом влади партії нового типу, не комуністичного напрямку, тому фашизм насамперед явище італійське.

Велику роль у становленні фашизму в Італії і Німеччині зіграли керівники, вожді правлячих партій. Значення особистості в історії країн дуже велике.

У Німеччині в 1919 році слюсар Антон Дрекслер та журналіст Карл Харер створили – ДАП (Німецьку Робітничу Партію). Основними постулатами цієї організації були націоналістичні лозунги: німці – велика раса, яка повинна керувати світом, євреї та комуністи загрожують її чистоті, тому необхідно звільнити робочих від марксизму. Крім цих вимог ДАП не мала чіткої програми.

У 1919 році до ДАП вступає Адольф Гітлер, який бере в свої руки керівництво пропагандою. Виникає питання що являв собою Гітлер як людина і як політичний та військовий діяч.

ГІТЛЕР (Hitler) Адольф (20 квітня 1889, Браунау на Інні, Австро-Угорщина — 30 квітня 1945, Берлін), фюрер та імперський канцлер (диктатор) Німеччини (1933-45).

Гітлер народився у сім”ї австрійського митника. В перші роки війни записався добровольцем до германської армії. Служив рядовим, потім єфрейтором, приймав участь у бойових операціях. Був двічі пораненим, нагороджений Залізними Хрестами II і I степенів. 30 квітня 1945 в обложеному Берліні Гітлер покінчив життя самогубством.

Адольф Гітлер особисто працював як агітатор і оратор. Для партії він був неоціненним як людина, поява якої гарантувала аудиторію. Це було результатом магнетизму Гітлера. На відміну від сухої манери агітаторів, Гітлер показував себе людиною з народу та для народу, говорив відверто. Його промови не були глибоко інтелектуальними, він брав факти, які підтверджували його тезиси, змішував їх і отримував переконливий текст. Гітлер своїми промовами викликав сміх, важку атмосферу, пробуджував жалість або жах, гордість та несамовитість. Ораторське мистецтво Гітлера, це зростаюче “дозування” напруги, зміна міміки та жестикуляція. Подавлення волі слухачів силою оратора Гітлер вважав фактором пропаганди. За короткий проміжок часу Гітлер зайняв видне місце в ДАП.

У лютому 1920 назва ДАП була замінена на НСДАП. Потім Гітлер представив партійну програму, що складалася з 25 пунктів. Програма була наповнена націоналістичними лозунгами та обіцянками, це була суміш реваншизму та антисемітизму. У програмі були вимоги відміни Версальського договору, створення “Великої Німеччини” за рахунок земель інших держав, проведення аграрної реформи, участь у прибутках підприємств, підкреслювалась винятковість “Германської раси”.

В НСДАП вступає чимало військових, які створили фракцію “солдат-фронтовиків” – опору Гітлера. У 1921 році Гітлера було обрано головою партії, після чого він почав вимагати для себе диктаторських повноважень. Прийнято “Статут НСДАП”. Фашистський рух привабив до себе тисячі молодих людей, чисельність партії росла. У 1921 були організовані напіввійськові організації – Штурмові загони(СА) та еліта партії - СС. Гітлер налагодив зв’язки з промисловцями, які надавали партії фінансову допомогу.

Завоювавши владу в НСДАП, Гітлеру потрібна була влада в державі. На виборах 1928 року НСДАП отримала 12 місць у рейхстазі. А вже 30 червня 1934 Гітлер став рейхсканцлером Німеччини. 2 серпня 1934 був прийнятий закон про об’єднання посад канцлера і президента, крім того він став головнокомандуючим армією. В Німеччині було чимало людей, які бачили в Гітлері свій ідеал. Він отримав майже загальну підтримку з боку населення. Воно підтримувало політику Гітлера, встановлений ним тоталітарний режим, бачило в ньому захисника своїх інтересів, йшло на певні жертви.

Автобіографія Гітлера є чудовою ілюстрацією авторитарної особи. Гітлер прожив 56 років, 30 з яких він був нікому не відомою особою. Тому Гітлер особливо подобався тій частині населення, яка мала потребу у героїчному керівнику, з його “культом германської нації”. Німці містично чекали ВОЖДЯ. От і Гітлер був впевнений у тому, що він фюрер , а не “барабанщик”.

По суті той факт, що на чолі партії стояв Адольф Гітлер звеличило НСДАП. Є багато свідчень про те, що при відсутності програми дій, особа Гітлера була дійсно тим центром притягання , завдяки чому нацисти отримали підтримку народу, та прибуття нових членів у ряди НСДАП.

   Секрет “міфу Гітлера” полягає у щирій вірі народу у створеному сурогаті релігії про месію в образі Вождя “ якого осінило благодаттю божою та високим призначенням”, Гітлер став символом “національної єдності”; таким його представляла пропаганда, таким він був для партії та мільйонів простих німців - вождем який стояв вище окремих корпоративних інтересів, архітектором відродження Німеччини, непідкупним, фанатично відданим фатерлянду, захисником честі рідної країни від зовнішніх та внутрішніх ворогів. У той же час він був із простого народу, звичайним німцем, єфрейтором нагородженим Залізним Хрестом першого ступеня, знав про фронтове солдатське життя.

Гітлер завжди вважав себе “обраним” – тим кого Провидіння , нагородило виключними талантом, нагородило особливою місією. Свій талант Гітлер використовував для залучення послідовників, які готові признати його особливе призначення. Доказом тому була їх готовність погоджуватись зі всім, що він говорить, тільки тому що це говорив він, готовність безапеляційно виконати всі його накази - тільки тому що їх віддав він.

Гіпнотичний вплив Гітлера , його артистичний дар з надзвичайною силою проявився у ньому, як в ораторі, промови Гітлера важко назвати політичними . Виступи були досить довгими, він часто повторював, бував багатослівний, важко починав промову і раптово закінчував .Однак все це не міняло справи: його промови наповнені силою, бадьорістю, сам голос доносив всю глибину ненависті, люті та погроз.

  

4.Чому фашизм притягував на свій бік народ? Психологія нацизму.  

ХХ сторіччя викликало до життя таке явище, як фашизм, який сконцентрував у собі найбільш реакційні риси антидемократії і расизму, мілітаризму і реваншизму, соціальної демагогії та масового терору.

У науковій та популярній літературі про нацизм розглядаються дві протилежні точки зору: перша – фашизм це цілком економічне і політичне явище, друга – у тому, що фашизм – психологічна проблема. Згідно з цією точкою зору, нацизм може пояснити тільки психологія, точніше психопатологія. Гітлера вважають маніяком або невротиком, а його прибічників та послідовників – божевільними або психічно неврівноваженими людьми.

Частина німців пасивно підтримувала нацистський режим, інша частина була захоплена новою ідеологією та фанатично вірна їй. Перша група складалась із робітничого класу, ліберальної та католічної буржуазії, їх воля до опору була зламана дуже швидко (за винятком меншості, яка героїчно боролась з нацизмом всі ці роки). Схоже на те, що готовність підпорядкуватись нацизму була психологічно обумовлена станом внутрішньої втоми та пасивності. Робітничий клас в Німеччині зазнав поразки в революції 1918 року. Робітничий клас покладав великі надії на перемогу соціалізму або на покращення економічного, політичного та соціального становища. Але ці надії потерпіли фіаско. На початку 30-х років результати перших перемог робітничого класу були повністю знищені, що в свою чергу призвело до глибокого розчарування, невіри у своїх лідерів, сумніву у доцільності політичних організацій, політичної діяльності. Робітники лишалися членами своїх партій, але втратили віру в ефективність політичної боротьби. Мабуть для людини немає нічого тяжчого ніж відчувати себе самотнім, не належним до великої групи. Тому громадянин Німеччини повинен був вибрати між самотністю і почуттям єдності з Німеччиною , більшість вибрала єдність. Тому нападки на Німеччину ,або пропаганда проти німців, тільки підсилювала лояльність тих хто ще себе не ототожнював з нацистами. Страх перед ізоляцією і відносна слабкість моральних принципів допомагає будь-якій партії завоювати владу над державою.

Дрібні службовці та ремісники вітали нацистську ідеологію. Ця група населення складала масову опору нацистського руху. Нацистська ідеологія – дух сліпого підкорення вождю, ненависть до расових та політичних меншин, жадоба до завоювань та володарювання, звеличення німецького народу. Ось що пише Гітлер про задоволення , яке дає масам володарювання : “Чого вони хочуть –це перемоги сильнішого та знищення або капітуляцію слабкого” Це підкорило німців, перетворивши їх у палких прихильників нацизму. Чому так сталось? Чому нацистська ідеологія так сподобалась низам середнього класу? Ці люди завжди відрізнялись вузьким світоглядом, любов’ю до сильнішого и ненавистю до слабкого, обмеженістю, ворожістю, скупістю відчуттів та в грошах, - а особливо аскетизмом, підозрілістю та ненавистю до незнайомців , а знайомі завжди викликали заздрість. Індивід відчував причетність до стійкої системи, де у нього було своє місце. Але затиснутий між робітничим класом та вищими класами середній клас був найбільш беззахисним. Кайзер та держава ось що було основою, на якій будувалось життя дрібної буржуазії, їх падіння зруйнувало цю основу. Інфляція нанесла смертельний удар по бережливості та престижу держави. Крім того похитнулася остання опора середнього класу - сім”я. Упав авторитет батька .

Молодь робила все по-своєму, не дивлячись на те підтримують це батьки чи ні.. Крах попередніх символів влади, авторитету монархії та держави відбився і на особистому авторитеті батьків. В нових умовах старше покоління розгубилось та було менш пристосованим ніж молодь Економічне становище молоді було підірване. Ринок вільних професій був перенасиченим. Ті що повернулися з війни вважали ,що вони заслуговують на кращу долю. Особливо це стосувалось молодих офіцерів, які за декілька років звикли командувати та відчували владу, вони не могли змиритись з положенням дрібних службовців. Велика кількість фронтовиків являла собою резервуар військової енергії.

Селяни були незадоволені кредиторами, у яких вони були в постійних боргах.

Більшість народу було охоплено відчуттям особистої нікчемності та безсилля.

Населенню повторювали знову і знову: індивід – ніщо, він не має значення; він повинен визнати свою особисту нікчемність, розчинитися у вищій силі та відчувати гордість від своєї участі в ній, знищити своє “я”. Бог, Доля, Необхідність, Історія та Природа – ось вищі сили яким вони вклоняються. Натовп було перетворено в стадо , масу в плебс.

Фашизм був реакцією буржуазії на розповсюдження комуністичної ідеології.

“НСДАП- як стверджував Гітлер є греблею на шляху більшовизму”. Важливу роль у встановлені нацизму відіграли представники великого капіталу та напіврозорені юнкери. Без їх підтримки Гітлер ніколи не зміг би перемогти, а ця підтримка була обумовлена економічними інтересами. Заможні класи розраховували, що нацизм направить загрожуючий їм емоційний заряд в інше русло та підпорядкує націю їхнім економічним інтересам.

Cередній клас, який був охоплений страхом перед монополістичним капіталізмом, охоплений тривогою та ненавистю. Середній клас охопила паніка, він готовий був підкоритись силі і в той же час стати над безсилим та безправним. Ці почуття були використані іншим класом для встановлення режиму, який повинен діяти в його особистих інтересах.

Нацизм психологічно відродив нижні верстви населення і в той же час зруйнувавши їх соціально-психологічні позиції. Нацизм мобілізував енергію населення і перетворив її в силу, яка бореться за економічну та політичну мету германського імперіалізму.

 

  1. Чи була альтернатива нацизму у Німеччині чи ні?

Виходячи з соціально-політичних , економічних та психологічних обставин у світі, Європі , а особливо у Німеччині відповідь –НІ.

Після закінчення війни настало розлучення не тільки зі старою Європою але й з старими формами влади, наступив кінець звичному порядку життя. Розгубленість одних, агресивний динамізм інших створили таку ситуацію у світі ,яку не можливо було контролювати. Розглядаючи історію падіння монархій ми бачимо , на історичних прикладах ,що в період до нового ладу виникають авторитарні режими, диктатури. Франція - Наполеон ; Італія –Муссоліні ; Іспанія - Франко; Росія – Ленін, Сталін; Польща - Пілсудський. Багато сучасників вважали ХХ сторіччя –“СТОРІЧЧЯМ ДИКТАТОРІВ”. У 1939 році в Європі існувало всього 9 держав з парламентською формою правління.

Німеччина - країна військових орденів та добровільних військових загонів, країна ландcкнехтів, країна яка зациклена на своїй цивілізації, яка звикла до впорядкованого існування, післявоєнні та післяреволюційні потрясіння були для неї особливо тяжкими. Німеччина стала резервуаром страху та незадоволення. Революція для більшості населення була чужою.

Німеччина з Росією мала відносини, які мали глибоке історичне коріння, після революції в Росії, терору диктатури пролетаріату, громадянської війни, політики військового комунізму та жорстокого придушення селянських бунтів більшість німців лякав більшовизм. У антикомунізмі нацисти мали підтримку практично всіх класів Німеччини.

Робітничий клас був зневірений у марксистській теорії. Робітничий рух не мав підтримки у більшості німців.

Політичні партії лівого спрямування займалися політичними дискусіями , балаканиною , внутрішньою боротьбою та інтригами.

Крім того ніяка партія в Німеччині не мала такого лідера як Гітлер. Адольф Гітлер, на мою думку, був тією людиною , яка була потрібна   народу .Талановитий оратор та психолог він зміг підкорити волю німецького народу, та повести його за собою.

Фінансова допомога США, дала можливість швидко поставити на ноги економіку Німеччини, та привела до влади нацистів.

Проаналізувавши дані знайдені мною, я дійшов висновку, що альтернативи нацизму на той час у Німеччині не було.

  

Список літератури:

  • Буллок А. “Гитлер и Сталин жизнь великих диктаторов”, том 1,2, изд. “Русич”, 2000
  • Ерих Фромм статья «Психология нацизма»
  • Всесвітня історія: новітні часи: 1914-1945: підручник для 10-го класу. М. Є. Рожик та ін. Генеза 1998

 

Прочитано 1006 разів