Ви тутГоловна>>Історія України>>Руїна та Гетьманщина - Реферат

Руїна та Гетьманщина - Реферат

Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Руїна та Гетьманщина - Реферат

  • 1. Наступники Б. Хмельницького. «Руїна».
  • 2. Російсько - українські відносини кінця XVII - початку XVIII ст. І. Мазепа.
  • 3. Ліквідація Гетьманщини й Запорізької Січі.

Наступники Б. Хмельницького. «Руїна»

Ще за життя Б. Хмельницького військова рада оголосила наступником його малолітнього сина Юрія. Але більшість старшини не співчували цьому вибору і після смерті Б. Хмельницького під різними приводами обійшли Юрія і вибрали гетьманом Івана Виговського, що довгий час обіймав пост генерального писаря. На думку М.С. Грушевського, «це був дрібний київський шляхтич за походженням, людина досить освічена і інтелігентна для свого часу, безперечний український патріот, але більш спритний, ніж талановитий». Навколо Виговського об'єдналася в основному старшина і люди освічені і тому здатні заглянути далеко вперед. Душею цієї кампанії став Юрій Немирич, що мав великий вплив на Виговського. Немирич був людиною високоосвіченою. Освіту він набув у Голландії, проживши там 10 років, де наочно і переконався в перевагах федерального пристрою західних країн. Під його впливом і Виговський став думати над варіантом федерального об'єднання з Польщею. Проти Виговського виникла опозиція на Запоріжжі, до неї прилучилися південні Лівобережні полки - Полтавський і Миргородський (на чолі з Мартином Пушкарем). У травні 1658 р.

під Полтавою відбулася битва, в якій Пушкар був убитий, а його партія розгромлена. За це Виговський отримав догану з Москви і, роздратований поведінкою московських воєвод і самого уряду, визнав відносини зіпсованими безповоротно і вирішив відновити зв'язки з Польщею.

Цьому сприяла, в першу чергу, політика Москви. Після виборів Виговського гетьманом до нього прибув московський посол і повідомив його, що цар посилає в Україну, нібито для вітання нового гетьмана, казанського намісника, боярина Олексія Трубецького і намісника Ржевського Богдана Хитрого з думним дяком Ларіоном Лопухіним. А для оборони України від ворогів посилає князя Григорія Ромодановського з кінним і пішим московським військом. Гетьман мусив приготувати заздалегідь для них провіант і підводи. Така безцеремонність росіян побудила Виговського на переговори з поляками. До нього були вислані делегати польського сейму, які і уклали 16 вересня 1658 р. у Гадячі трактат с І. Виговським.

За Гадяцьким трактатом:

1. Україна поверталася під владу польського короля, але не як проста провінція, а як Князівство Російське (Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) - зі своїми особливими міністрами, казною, монетою і гетьманом. Гетьман Великого Князівства Російського мав обиратися всіма верствами і затверджуватися польським королем.

2. Козацький реєстр установлювався в 30.000, крім того, допускалося 10.000 гетьманського найманого війська.

3. Православна релігія на всій території України мала зрівнятися в правах із католицькою. Православний митрополит і чотири єпископи отримували місця в Сенаті.

4. Всі найвищі представники влади мусили бути тільки православними українцями.

5. У Великому Князівстві Російському мають бути два українські університети, вирішувалося створення шкіл в необмеженій кількості.

6. Дозволялося заводити друкарні й друкувати які завгодно видання.

7. Гетьман міг подавати королеві список тих козаків і міщан, які були гідні отримання шляхетства.

У 1659 р. у Сейм була вислана петиція з поправками, найбільш важлива з яких - включити до складу Великого Князівства Російського також Волинське, Подільське, Руське (Галичина) воєводства. Цей Гадяцький договір був затверджений 10 червня 1659 р. на Варшавському сеймі і внесений до Конституції Речі Посполитої. Тоді ж багато козаків отримали шляхетську гідність. Король із вельможами присягнув у виконанні всіх статей цього договору, і по два сотники з кожного козацького полку присягнули на цьому сеймі у вірності підданству королеві. Московський уряд оголосив І. Виговського зрадником і розпорядився провести вибір нового гетьмана. 29 червня 1659 р. у битві під Конотопом московські війська під командуванням Трубецького були знищені. Шанси Виговського піднялися невимірно, але він або не зумів, або не встиг ними скористатися. 11 вересня 1659 р. відбулася козацька рада, на якій козаки заявили, що не бажають битися проти Москви і хочуть проголосити гетьманом Юрія Хмельницького. Виговський поступився тиску козацтва, відіслав Юрієві знаки гетьманської гідності й виїхав до Польщі, де був призначений польським королем Київським воєводою.

Молодий Юрій Хмельницький (18 років) був недосвідченим і наївним політиком. Він заявив через своїх послів умови (статті), на яких він бажав вступити в підданство російського царя:

1. Зберегаються всі умови Переяславської Ради.

2. Московський воєвода має бути тільки в Києві.

3. Без відома гетьмана ніхто з Війська Запорізького не може бути офіційно прийнятий царським урядом.

4. Усі полковники з обох боків Дніпра визнають владу гетьмана.

5. Москва не чинить тиску виборам гетьмана.

6. Гетьман зберігає право на незалежну зовнішню політику, повідомлюючи про свої кроки Москву.

7. Митрополит Київський має бути під керівництвом Константинопольського патріарха.

8. Обрання священиків у митрополити і єпископи є прерогативою самих українців.

Але 7 жовтня 1659 р. під погрозами Росії гетьманові Юрієві Хмельницькому довелося підписати абсолютно інший варіант Переяславської угоди:

1. Гетьман зобов'язаний відправляти повсякчас на царську службу козацькі полки і без государевого указу нікому не допомагати.

2. Гетьман має зберігати вірність і не вдаватися до поляків.

3. Російським воєводам із ратними людьми бути в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані для оборони від ворога.

4. Гетьманові без Ради в полковники і в інші начальники нікого не обирати.

5. Очистити для царських військ Старий Бихов та інші білоруські міста.

Польща не хотіла позбавлятися України і пішла війною на Москву. У польському війську йшов і колишній гетьман І. Виговський. У 1660 р. російські війська під командуванням Шеремет'єва були оточені під Чудновом і капітулювали. Ю. Хмельницький переметнувся до поляків. Правобережжя опинилося під владою поляків і Ю. Хмельницького, Лівобережжя - під владою московського царя і наказного гетьмана Якова Самка. 17 жовтня 1660 р. під Чудновом між поляками на чолі з Хмельницьким був складений договір, в якому були підтверджені Гадяцькі статті з невеликими поправками. Цьому договору присягнули гетьман і війська, а за польського короля - польський і литовський коронні гетьмани . Тим часом на Лівобережжі у Москви домагалися гетьманства два родичі Ю. Хмельницького - переяславський полковник Яким Самко і ніжинський полковник Іван Золотаренко.

У 1661 - 1662 рр. йшли бойові дії: Ю. Хмельницький з поляками і татарами оточив своїми силами Самка з його загонами. Йому на виручку приходить Ромодановський з московським військом, і Юрій терпить страшну поразку (загинуло більше 10000 козаків ). 6 січня 1663 р. хворий Юрій Хмельницький складає з себе гетьманство і постригається в ченці. На його місце був обраний Павло Тетеря. На Лівобережжі, незважаючи на те, що основними суперниками в боротьбі за гетьманську булаву були Самко і Золотаренко, гетьманом у червні 1663 р. обрано Івана Брюховецького.

І. Брюховецький - колишній слуга Б. Хмельницького, який був при Ю. Хмельницькому. Коли останній шукав допомоги у запорожців, то послав туди Брюховецького, який там і залишився. Він був вихідцем із простолюдинів і своєю показною ненавистю до поляків і панів завоював пошану у запорізької голоти. Випросивши гетьманство у Москви і змістивши старшину, він ставив на її місце запорожців. Голодні запорожці стали ще більше обдирати народ, чим викликали загальну ненависть. Брюховецький постійно навідувався до Москви, одружився на дочці боярина кн. Д. Долгорукого, сам став боярином і випросив своїй старшині російське дворянство, натомість - просив у всіх містах, і навіть в Запоріжжі, розміщати московські гарнізони, збирати податки, ставити шинки і т.д.

Таким чином, у 1660 р. Україна формально розділилася: Правобережна отримала свого гетьмана, Лівобережна - свого. Перша опинилася під верховенством Польщі, друга - Москви. У кінці 1663 р. польський король разом із гетьманом П. Тетерею здійснюють похід на Лівобережжя, проте він завершився повним фіаско. У 1665 р., коли з території Правобережжя були виведені польські війська, П. Тетеря, що втратив серед козацтва своїх прихильників і авторитет, відрікається від гетьманства і біжить до Польщі.

Гетьманом обирають (у 1666 р.) Петра Дорошенка. Родовитий козак, він був полковником уже при Б. Хмельницькому. За словами М. Грушевського: «Людина поза сумнівом здібна, із залізною енергією, за сприятливіших умов він міг би створити щось велике, при цих же -тільки довів положення справ до крайності, до абсурду». Справа була в тому, що в 1667 р. поляки і росіяни уклали Андрусівський мир -поляки визнали владу Москви над Лівобережжям, а Москва не заперечувала проти повернення поляків на Правобережжя. Це була нова зрада інтересів козацтва. П. Дорошенко пориває з поляками і прагне відродити один з давніх проектів Б. Хмельницького -звернутися за допомогою до Оттоманської Порти.

У 1667 р. об'єднане турецько-козацьке військо, напавши на поляків на Галичині, примушує Яна Казимира дати Правобережжю широку автономію. Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко переходить з військом на лівий берег і скидає гетьмана Брюховецького (був убитий козаками). У 1668 р. Дорошенко проголошує себе гетьманом всієї України. Наказним гетьманом на Лівобережній України він призначає Дем'яна Багатогрішного, а сам відправляється додому (за Грушевським - звістка про зраду дружини). Залишений на Лівобережжі Багатогрішний з місцевою старшиною вирішує повернутися до московської влади. У 1669 р. у Глухові був підписаний новий договір між Москвою і Україною (Глухівські статті): московські воєводи окрім Києва призначалися в Переяславль, Чернігів, Ніжин, Остер, але їм в підпорядкування давалися лише московські ратні люди. За гетьманом не признавалося право зносин з іноземними державами, але козацькі делегати могли брати участь у московських дипломатичних конференціях. У 1672 р. проти Багатогрішного була організована змова, його схопили і відправили до Москви. Разом із сім'єю і найближчими родичами він був засланий до Сибіру.

Новим гетьманом Лівобережжя був обраний генеральний суддя Іван Самойлович. При ньому були відновлені Глухівські статті, але за винятком участі українських делегатів в дипломатичних конференціях. З Дорошенком Самойлович не підтримував вже таких тісних відносин, як Багатогрішний, і розділення України відчувалося сильніше. У 1669 р. Дорошенко вступає в остаточний договір з Портою, визнавши себе васалом султана, за що останній обіцяв йому допомогу в звільненні України в її етнографічних межах. Але союз з турками був дуже не популярний серед козацтва. У 1672 р. султан рушив з величезною армією на Польшу. Поляки погодилися на всі умови. Україна в її «давніх межах» віддавалася Дорошенкові, а всі польські гарнізони виводилися звідти. Але в 1673 р. під Хотином турки потерпіли поразку. У 1674 р. Самойлович з російськими військами рушив на Правобережжя, де 15 серпня 1674 р. був проголошений єдиним гетьманом України. Дорошенко через свою непопулярність був залишений майже всіма. Почалася масова міграція населення з території Правобережжя - причиною були постої і грабежі з боку татар і турків, московських військ, масові екзекуції і т. п.

За яку-небудь чверть століття, що минула після смерті Б. Хмельницького, Правобережна Україна перетворилася на Руїну. Подільське, Брацлавське і частина Київського воєводства перетворилися на пустелю. Лук'янов, великоруський мандрівник, за п'ять днів їзди через Україну не зустрів ні душі. Від Корсуня до Білої Церкви у напрямку до Волині, за свідченням сучасників, можна було бачити лише безлюдні замки, високі вали, що служили притулком для диких звірів, а зруйновані стіни, які поросли мохом і бур'яном, служили притулком для гадів.

У вересні 1676 р. Дорошенко складає з себе гетьманські повноваження. Цим і закінчилася його політична кар'єра. У 1677 р. турки проголошують гетьманом Правобережної України Юрія Хмельницького. У 1677 - 1678 рр. він разом із турками робить декілька невдалих спроб підпорядкувати собі все Правобережжя. Потребуючи грошей, Ю. Хмельницький вводить небачені податки (фактично побори), наприклад - на весілля. Не отримавши з одного одруження мзду, він напав на будинок батьків нареченого і піддав його матір мученицькій смерті. Її чоловік - багатий купець - у цей час був в Стамбулі і, дізнавшись про те, що трапилося, звернувся зі скаргою до візиря. Хмельницький (обридлий вже і туркам) у 1681 р. був спійманий, судимий і за вироком суду втоплений.

У 1681 р. між Туреччиною і Росією був підписаний мир. А в 1686 р. мир був підписаний і між Польщею і Росією (так званий Вічний мир). Київ, Лівобережна Україна і землі Війська Запорізького відходили під владу Москви. Правобережжя і Западна Галичина залишалися під владою Польщі.

Російсько-українські відносини кінця XVII - початку XVIII ст. І. Мазепа

Найрізкіші зміни в російсько-українських відносинах відбулися в петровський період. Гетьманом у цей час був Іван Мазепа (1687 - 1708 рр.).

Як представник свого класу (походив із середньої шляхти) гетьман відкрито захищав інтереси старшини, але неминуче мав захищати й інтереси Москви (як гетьман, обраний за допомогою росіян). Таким чином, знаходячись, з одного боку, під дією російського уряду, з іншого, стикаючись постійно з козаками із Запоріжжя, Мазепа знаходився між двох вогнів. І якщо він перед царем лихословив запорожців, а перед запорожцями хулив царя, то робив це нерідко з міркувань політики, оскільки всі обставини складалися навколо нього так, що він вимушений був кивати то в один, то в інший бік.

При всьому цьому запорожці і малоросіяни вважали Мазепу незвичайною людиною, і недаремно про нього склалося прислів'я: «Від Богдана до Івана не було гетьмана». Особливих утисків зазнали українські козаки, що брали участь у Північній війні. Воювали вони не за свої інтереси. Як напівіноземні при поділі військової здобичі вони мали останню частку, а в отриманні провіанту - часто ніякої частки. Запорожці багато терпіли на Північній війні з голоду, сирого клімату, від поганого з ними поводження. Не були задоволені ті, хто за наказом Петра I постійно був зайнятий будівництвом фортець. Все це відвертало козацтво від Москви. Мазепа мав зробити вибір - між Петром I і козацтвом - і зробив. Вважаючи невдачі Петра I у війні його вирішеною поразкою, він таємно змовляється зі шведським королем Карлом XII, який обіцяв незалежність Україні.

І. Мазепа зі своїми однодумцями (близько 4000 козаков) восени

1708 р. приєднався до шведів. За цю зраду Петро I зруйнував резиденцію гетьмана в Батурині, жорстоко розправився з його жителями. Генеральна Рада, скликана за указом Петра I, проголосувала за зміщення Мазепи з поста, а його опудало повісили на шибеницю. Духовенство прокляло Мазепу і оголосило йому анафему. Гетьманом по волі царя був обраний Іван Скоропадський. Петро I наказав провести каральні акції по всій території України. Доручено це було О.Д. Меньшикову (який давно хотів узяти владу в Україні в свої руки). Повністю були розорені Лебедин, Ромни та інші міста.

14 травня 1709 р. була узята штурмом і зруйнована Чертомлицька Січ. Запорожці після цього розгрому перенесли Січ на територію Кримського ханства - Алешкінська Січ. Далі процес злиття Гетьманщини з державними структурами пішов ще швидше. Центральний уряд безпосередньо сам став призначати і зміщувати полковників і генеральних старшин. На полковницькі посади стали призначати великоросіян. До самого гетьмана в

1709 р. був приставлений для нагляду один державний резидент, а у 1710 р. - два. У Глухові (гетьманській резиденції) був поставлений російський гарнізон із двох полків.

У 1722 р. при гетьманові була установлена Малоросійська колегія (1-й), що мала призначення приймати скарги на всі судові і адміністративні установи України, наглядати за збиранням всякого роду податків і мит, стежити, щоб від старшини не було утисків населенню, контролювати всі вхідні і вихідні папери у військовій канцелярії. Ця реформа перетворювала українську автономію в примару і справжнім правителем України робила голову МК -бригадира Віл'ямінова. У 1722 р. після смерті гетьмана Скоропадського Петро I вирішив фактично відмінити гетьманську владу. Виконання обов'язків гетьмана Сенат доручив полковникові Полуботку (наказний гетьман). Незабаром непокірний Полуботок

Прочитано 2436 разів