Київська Русь - Реферат

• 1. Перший етап розвитку людства на території України.
• 2. Східні слов'яни у давнину. Їхні перші державні об'єднання.
• 3. Утворення Київської держави. Теорії її походження.
• 4. Політична історія Київської Русі в IX - XI ст.
• 5. Соціально-економічний і культурний розвиток Київської Русі.

Перший етап розвитку людства на території України

Історію людства ділять на хронологічні періоди. Найбільшим серед них є період, який в історичній науці прийнято називати «стародавній світ». Він охоплює величезний проміжок часу - від виникнення людини до падіння Західної Римської імперії наприкінці V ст. Вивчаючи цей період історії людства, необхідно брати до уваги спосіб відліку часу, який застосовується в історичній науці. В основу цього способу покладено подію народження Іісуса Христа. Цю дату умовно вважають початком нової, або «нашої» ери (н.е.). Відповідно, події, що відбулися до цієї дати, позначають з приміткою «до н.е.». Наприклад: «Розквіт міста Херсонес відбувався у IV ст. до н.е.» та ін. Події ж, які відбулися після дати народження Христа, як правило, не мають хронологічної позначки «н.е.». Наприклад: «Навала гуннів на територію сучасної України відбувалася наприкінці IV ст.». Вийняток у позначенні історичних дат можливий лише у випадку, якщо події охоплювали час як до, так і після початку нової ери. Наприклад: «Держава Мала Скіфія існувала у гірському Криму протягом ІІ ст. до н.е - І ст. н.е.».

Історія є наукою, що вивчає життя людства за слідами, які залишили попередні епохи. Такі сліди в науці прийнято називати історичними джерелами. Саме вони є джерелами для сучасних людей у пізнанні минулого. До історичних джерел можуть належати письмові пам'ятки - літописи, документи діловодства державних установ, приватні листи тощо. Іншим різновидом історичних джерел є усна народна творчість - казки, билини, легенди тощо про події, які відбулися досить давно і збереглися в історичній пам'яті народу. Третім різновидом історичних джерел є пам'ятки матеріальної культури, або археологічні пам'ятки. Це поняття охоплює залишки будівель давніх людей, поховання, речі тощо.

Саме археологічні пам'ятки є основними при дослідженні сучасними істориками періоду стародавнього світу. Адже писемність у ті часи тільки зароджувалася і охоплювала лише освічені прошарки населення. А головне - від тих дуже віддалених часів збереглося досить мало письмових історичних джерел (і то, як правило, у спотвореному вигляді, через пізніші інтерпретації). Знову ж таки через велику давність народна пам'ять не зберегла подробиць переважної більшості тодішніх історичних подій. Отже, пам'ятки матеріальної культури тут служать головним історичним джерелом. Вони були основним носієм інформації не тільки для сучасних дослідників, але й для тодішніх людей. Так, наявність дорогого одягу, посуду чи зброї у людини була, як правило, свідченням її високого соціального стану. Або, наприклад, наявність у якомусь місті могутньої фортеці (яка часто була резиденцією місцевого володаря) була інформацією для місцевого населення щодо сили держави і необхідності коритися ій. Ця інформація була політично дуже вагомою. Адже держава як політичний інститут суспільства тільки зароджувалася. В людській пам ' яті , напевно , ще зберігалися уявлення про часи , коли її не існувало. Отже, могутні фортечні стіни стверджували нові для того часу реалії людського життя. В цьому полягає своєрідність епохи стародавнього світу.

Вірогідно, не менше мільйона років пройшло з тих пір, коли почалося пересування найдавніших людських спільнот з Африки і можливо, з Південно-Східної Азії на північ. Так поступово почалося залюднення Європи. Прихід людини на територію сучасної України відбувся приблизно 400 тис. років тому. Це був період палеоліту (давнього кам'яного віку). Він тривав 390 тис. років. На рівнинах і в річкових долинах нинішньої України, покритих рослиннністю поміркованих широт, паслися зграї бізонів, гігантських оленів, антилоп, давніх слонів, носорогів. У чагарниках і лісових хащах водилися хижаки - леви, ведмеді, гієни, вовки, які часто влаштовували свої лігвища у печерах.

Невеликі групи первісних людей, що вже знали користь вогню для зігрівання, пом'якшення їжі та боротьби з хижаками, блукали у пошуках вдалого полювання та збирання дарів природи - їстивних плодів, коріння, пташиних яєць, молюсків. Люди були озброєні напростішими знаряддями - загостреними палками-копалками, дубинами та ручними рубилами з кремнію. Людські колективи вже почали заселяти печери, що слугували їм захистом від негоди. Почали будувати й примітивні будівлі з гілок дерев і шкір тварин. На території України відомо небагато археологічних пам'яток цього періоду: біля м. Амвросіївка Донецької області знайдено велике

кремнієве рубило, виготовлене людиною епохи палеоліту. Декілька таких знарядь праці знайдено й на березі Дністра поблизу с. Лука-Врубловецька (Хмельницька область). У районі Карпат, вздовж р. Тиса знайдено залишки поселень первісних людей.

З часом під впливом зміни клімату (наступ льодовика, похолодання) та набуття досвіду господарювання спосіб життя первісної людини зазнав поступових змін. Полювання та збиральництво доповнювалися рибальством. Сформувався фізичний тип сучасної людини, відомий як Homo sapiens (людина розумна). Багатшим стає духовний світ людини. Доказом цього є виникнення образотворчого мистецтва у формі наскальних малюнків, а також «скульптур» із бивня мамонта, кістки та м'яких мінералів. Період історії первісного суспільства, що продовжувався 10 -8 тис. років тому, - це епоха мезоліту (середній кам'яний вік). Останнній льодовик у цей час залишив межі Європи. Людина все активніше заселяє величезні простори Східної півкулі планети. Зокрема, в Україні внаслідок археологічних досліджень удалося виявити два ареали розселення первісної людини: південний - степи Північного Причорномор'я, Приазов'я та Крим і лісостеповий - Середнє Подніпров'я та басейн р. Сіверський Донець.

Про поселення й типи житла людини епохи мезоліту поки що відомо мало. Так, під час розкопок мезолітичного поселенння у с. Осокорівка (Одеська область) були знайдені рештки п'яти житлових будівель, що мали прямокутну форму і розташовувалися колом. У центрі одного з них знаходилося вогнище. Такі будівлі мали опорні дерев'яні стовпи. Стіни оплітали лозняком та обмазували глиною. Легкий дах житла покривали рослинами або шкірою тварин. З епохою мезоліту пов'язані винятково важливі зміни у житті тодішньої людини. Вони були обумовлені нестачею іжі для зростаючих людських колективів і намаганням людини зробити своє господарство більш продуктивним. Перш за все під час мезоліту було зроблено великий винахід дуже складного для тих часів механічного пристрою - лука зі стрілами. Саме це забезпечило постійне постачання до людських колективів м'ясної їжі. При мезоліті значно розвинулося й збиральництво. Воно набуло форми заготівель дарів природи. Тоді ж виникло й інше явище, пов'язане із зміцненням осілого способу життя, - одомашнення диких тварин. У мезолітичних поселеннях знайдено кістки домашнього собаки та свині. У цю епоху стали також виготовляти «попередника» глиняного посуду - найпростіші сосуди з глини.

Перехід людини від простого споживання дарів природи до свідомого виробництва продуктів харчування складає зміст

епохи неоліту (нового кам'яного віку). На території України цей період тривав у VI - III тисячоліттях до н. е. Ландшафт, рослинний і тваринний світ епохи неоліту були дуже близькі сучасним. У той час перехід від степу до лісової зони простежувався значно чіткіше, ніж зараз. Зони лісостепу в сучасному розумінні слова не було. Перевазі лісової рослинності сприяла велика наповнюваність річок влітку. На величезних просторах Лісостепу та Полісся під деревами сніг навесні танув повільно. Вода переважно йшла у землю і влітку живила річки. У неолітичну епоху людина засновувала свої поселення по берегах річок, безпосередньо біля води, але на сухих низинах, які не затоплювало водою навесні. У неолітичних поселеннях будувалися житла, можливо, у вигляді шалашів. В їхній конструкції використовували лозу, очерет, глину. Сліди таких жител прямокутної форми знайдені, зокрема, біля сіл Торське Тернопільської області та Незвисько Івано-Франківської області. А поблизу Дніпропетровська розкопане невелике поселення з трьох жител, розташованих навколо спільного двору.

Згідно з археологічними даними, у межах Східної Європи в епоху неоліту скотарство передувало землеробству. Ці нові форми господарства склалися тут пізніше, ніж на Давньому Сході, звідки, вочевидь, проникла й сама ідея цих занять. Із Давнього Сходу, вірогідно, були занесені, зокрема, всі культурні злаки, дикі предки яких у межах Східної Європи не росли. Однак розвиток скотарства на території сучасної України відбувався дещо інакше, ніж на Сході. Якщо там одомашнювання тварин почалося з овець і кіз, то на території України такими тваринами були свині та бики. Їхніх диких предків , що у великій кількості водилися в Європі , на території України почали одомашнювати ще у пізньому мезоліті (VII - VI тисячоліття до н.е.). Початок землеробства на території сучасної України відбувається на початку неолітичної епохи (VI - V тисячоліття до н.е.). Згідно із даними археології, неолітичні племена вирощували пшеницю, ячмінь, жито, овес. Втім, розташування неолітичних поселень по берегах річок та озер свідчить про те, що разом із землеробством і скотарством у ті часи велику роль у житті людей продовжували відігравати попередні форми господарства -рибальство, полювання та збиральництво.

В епоху неоліту з'явилися нові типи знарядь праці (сокири, великі кам'яні ножі) та предмети озброєння (списи, дротики), значно вдосконалювалася техніка їх виготовлення. Виникли нові засоби оброблення каменю - шліфування, свердління. Особливо важливим було розповсюдження знарядь для оброблення дерева - сокир, тесел. Сокири й тесла з кременю та інших порід каменю мали вже

достатньо досконалу клиноподібну форму, ретельно відшліфоване гостре лезо. Нові, більш ефективні засоби ведення господарства, вдосконалення старих, традиційних форм видобування продуктів харчування - полювання, рибальства, сприяли помітному збільшенню у неолітичну епоху кількості населення. В сучасних межах України знайдено близько 500 неолітичних поселень і тимчасових зупинок. Розташовані вони у долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли. Незважаючи на значне вдосконалення знарядь праці, розповсюдження нових форм господарства, умови життя в епоху неоліту залишалися досить важкими. Середній вік людини неолітичної епохи становив приблизно 30 - 32 роки.

Важливі досягнення в економіці неолітичного населення майже не відобразилися на соціальній структурі суспільства. На думку дослідників, ще наприкінці мезоліту виникають племена, складається родоплемінна організація первісного суспільства. Всі перелічені вище зрушення підготували перехід до енеоліту - мідно-кам'яної епохи, яка була перехідною від кам'яного віку до епохи бронзи. На території сучасної України епоха енеоліту припадає на IV - III тисячоліття до н.е. Це був якісно новий період розвитку первісного суспільства, вдосконалення виробничих форм господарства -землеробства і скотарства. Замість примітивного мотичного землеробства виникало більш продуктивне землеробство з використаннням рала й тяглової сили. Скотарство спеціалізувалося: з'явилися конярство та вівчарство. Вдосконалювалося й ремесло. Показником цього було оволодіння першим металом - міддю. Видобування міді привело до виникнення примітивної металургії.

У цей час на території України мешкало декілька племінних угруповань, котрі відрізнялися одне від одного як рівнем, так і характером матеріальної та духовної культури та побуту, своєрідними формами господарської діяльності, походженням і, певно, мовою. Одним із цих угруповань були племена Трипільської культури (IV -III тисячоліття до н.е.). Ця культура отримала свою назву від села Трипілля Київської області, де наприкінці XIX століття були знайдені археологічні пам'ятки цієї культури. Є різні версії щодо її походження. Деякі вчені вважають, що Трипільська культура виникла на місцевому грунті. Інші дотримуються думки, що витоки Трипільської культури слід шукати на Балканах, зокрема на території нинішньої Румунії, звідки вона розповсюдилася у Правобережній частині сучасної України. Найбільш вірогідною є думка, що Трипільська культура на сучасній території України виникла внаслідок взаємодії місцевих і прийшлих елементів.

Трипільські племена жили у поселеннях, що розташовувалися поблизу річок. Поселення нараховували до декількох десятків житлових і господарських будівель, які розташовувалися декількома рядами або колами. У поселеннях жило до декількох сотень людей. Трипільські племена будували житло двох типів: поглиблені у землю та наземні, достатньо складної конструкції. Підлогу в останніх викладали глиняними блоками. Вона добре захищала житло від вологи. Наземні житла мали прямокутну форму, Їхні глиняні стіни споруджувалися на дерев'яному каркасі. Найчастіше будівлі складалися з двох або трьох кімнат з однією глиняною піччю. У кожній будівлі мешкали дві-три сім'ї родичів. Провідними галузями господарства трипільців були землеробство і скотарство. Земельні угіддя трипільців знаходилися поблизу їхніх поселень. Оброблені ралом землі засівалися пшеницею, ячменем і просом.Скотарство, пов'язане із землеробством, передбачало присадибне розведення великої та дрібної рогатої худоби, а також свиней. Продукти тваринництва йшли на задоволення потреб трипільців у м'ясі, молоці та шкірі. Крім того, вівчарство забезпечувало населення вовною. Велику рогату худобу використовували як тяглову силу для оброблення землі, перевезення врожаю, будівельних матеріалів тощо.

У трипільських племен високого розвитку досягло виготовлення кераміки. Трипільські майстри досконало володіли складною технікою її виготовлення. Існувало виробництво господарського та побутового посуду. Незважаючи на те, що трипільські гончари не знали гончарного кола, їхні вироби вражають різноманітністю й витонченістю форм. Суттєві зрушення у різних сферах господарської діяльності, накопичення виробничого і громадського досвіду - все це знайшло відображення у духовній культурі трипільців. Домінуючою тут була ідея родючості. Відповідно, центральне місце мав культ Великої Матері - богині родючості. Значна кількість її схематичних скульптурних зображень залишилася у кожному трипільському поселенні. З виготовленням та магічним використанням зображень богині родючості пов'язані релігійні обряди, що виконувалися під час зимово-весняних свят трипільських землеробів. Ідею родючості втілюють також глиняні скульптурні зображення домашніх тварин, переважно бика, собаки, свині, а також птахів.

Трипільські племена Верхнього Подністров'я, що жили в оточенні тільки споріднених племен і не мали контактів із племенами інших культур, зберегли у первісній формі