Ви тутГоловна>>Історія України>>Князь Ярослав Мудрий - Реферат

Князь Ярослав Мудрий - Реферат

Оцініть матеріал!
(4 голосів)

Князь Ярослав Мудрий  - Реферат

Несподівана смерть Володимира Великого була справжньою катастрофою для дальшого будівництва української Державности. Прийшла саме в пору, коли закінчилося «збірання українських земель», а не почалося ще закріплення стійкости тієї велетенської держави. Бож держава Володимира Великого була справді чи не найбільшою державою в тогочасній Европі! Обіймала біля 800 000 кв. км. й простягалася не тільки на українська, але московські, білоруські й фінські землі: простягалася вона на ціле поріччя Дніпра, по Рось і Сулу, доріччя гор. Дністра й Прута, Сяну, Двини, Волхви, гор. Волги й Оки і т. д. Смерть заскочила Володимира саме в моменті, коли відосередні змагання поодиноких земель та їх намісників (вони були синами Володимира) починали виявляти себе чимраз гостріше, не зважаючи на печеніжську небезпеку, яка чорною хмарою залягла південний схід України. Під самим оком Володимира перебував, у ролі вязня, його найстарший син Святополк, князь турівський, що пробував бунтуватися проти батька. Напередодні смерти готовився Володимир у похід проти другого сина-бунтівника Ярослава новгородського, врешті проти печенігів виправив Володимир свого улюбленого сина Бориса, що його мабуть готовив собі на наслідника на великокняжому престолі. І саме в такий гарячий момент прийшла смерть.

Святополк Окаяний

Політична ситуація викликана смертю Володимира, була напружена. З одного боку однодумці Володимира старалися яко мога затаїти катастрофу, поки не верне Борис з дружиною, а тимчасом Святополк уживав усіх засобів, щоби засісти на великокняжому столі. Опанувавши батьківську скарбницю, він почав приєднувати собі киян, рівночасно вислав людей на переговори до кн. Бориса.

Князь Борис, що мав при собі біля 8.000 дружини і воїв, довідався про смерть батька вже підчас повороту з походу. Посли Святополка повідомляли його, що він зайняв батьківське наслідство й готов увійти з Борисом у злагоду. Але Борисові, що певне бачив себе великим київским князем, це не промовило до переконання. Він зупинився з військом над р. Альтою біля Переяславля й готовився до наступу на Київ. Але тут трапилося щось, чого Борис не ждав: одної днини військо покинуло його й відійшло. Можливо, що причинилася до цього нерішучість і невойовничий характер Бориса, можливе теж, що серед війська найшлися агенти Святополка, які наперед збунтували дружину, а відтак убили самого Бориса. Згинув Борис на десятий день по смерти батька й тим промостив Святополкові дорогу до київського стола.

Вслід за Борисом, Святополк наслав душогубців на муромського князя Гліба й деревського князя Святослава. Гліб згинув під Смоленськом, а Святослав по дорозі на Закарпаття. Під Сколєм показують ще й досі «могилу Святослава».

«Перебю всю братію й перейму владу над цілою Русю» — мав собі сказати Святополк і може би був справді виконав цю страшну погрозу, якби проти нього не станув був сильніший суперник — новгородський князь Ярослав.

Почувши про смерть Бориса, Гліба й Святослава, Ярослав зрозумів, що з Святополком не жарти, та що замісць ждати Святополкових душогубців, краще енергійно виступити й помірятися з ним в отвертому полі.

Бій під Любечом

Весною 1016 р. рушив Ярослав проти Святополка, маючи з собою новгородців і один варяжський полк. Святополк зустрів його з ордою печенігів на Дніпрі під Любечом. Довго стояли противники проти себе й не могли рішитися на початок кампанії, поки не виступив Ярослав і енергійним наступом не розігнав печенігів, без яких Святополкові не було чого й робити проти сил Ярослава. Він утік з поля бою до свого тестя польського короля Болеслава. Ярослав зайняв Київ й не бачучи вже перед собою противника, зразу прийнявся за відбудову міста. В першу чергу приступив до будови нової церкви св. Софії, на місці першої, що погоріла підчас боротьби за Київ. Зразу було видно, що це князь-господар і будівничий. Але вдержатися в Києві йому ще тим разом не вдалося. Правда, щоби забезпечитися проти Болеслава, Ярослав увійшов у союз із німецьким цісарем і в порозумінні з ним ходив походом на Болеслава (1017 р.), а навіть захопив якесь польське місто, але це не перешкодило Болеславови перемовити цісаря на свій бік.

Літом 1018 р. рушили на Україну війська Болеслава, що крім поляків мав іще біля 300 німців і 500 мадярів та Святополка, що знову найняв собі печенігів. Ярослав не ждав на напасників у Києві, а вийшов проти них аж під місто Волинь над Бугом. Але битва, що виникла 22 липня, випала для Ярослава нещасливо. З горсткою недобитків опинився Ярослав у Новгороді, й готов був тікати далі, до Скандинавії. Та новгородці й тим разом рішили піддержати свого князя-отчича.

Тимчасом Болеслав із Святополком зайняли волинську й деревську землю, та підступили під Київ. Після короткої оборони, Київ був примушений піддатися (14 вересня) й перенести на собі «горе побіджених». В руки Болеслава попала в Києві велитенська здобич та безліч невільників, що між ними була й родина Ярослава. За прислугу Святополк подарував свому тестеві Червенські Городи, що їх був привернув до української держави Володимир Великий.

Радість Святополка не тривала довго. Підтриманий новгородцями, з новими полками варягів, кинувся Ярослав на Святополка. Похід випав зимою 1018/19 р. й заскочив Святополка неприготованого. Він утік до печенігів, з якими появився на Україні аж весною 1019 р. Ярослав перестрів брата над р. Альтою й видав йому битву. «Пішли проти себе — оповідає літописець — й покрили летське поле хмарою війська. Була тоді пятниця, сходило сонце й на ту хвилину наспів Святополк з печенігами. І зійшлися оба війська й почалася січа, якої ще на Україні не бувало. Хапалися за руки й рубалися, кров текла долинами. Тричі сходилися й смерк заскочив їх у бою. І був великий грім і гук і дощ великий і блиск блискавиць; а як блискає блискавиця, так блискала зброя в їх руках».

Закінчилася та битва перемогою Ярослава. «Святополк повернув плечі й утік». Пропав не тільки з поля бою, але й з обрію історії. Тікав кудись на захід, але що з ним сталося невідомо. Літопис оповідає, що він мов Каїн, ніде не міг зупинитися й тікав куди очі несли перед своїми противниками чи викидами совісти — невідомо. Нарешті мав перебігти вже ляшську й чеську землю та в якійсь пущі згинути. З його могили мав підійматися нестерпний сморід, як знак кари за всі злочини «Окаяного». Так прозвав його літописець і таким остав Святополк у памяти народу. Засоби, якими він старався зєднати для себе великокняжий стіл, були справді понад прийняту в тогочасному світі міру нікчемні й дикі. За батьківську спадщину боролися перед ним і по ньому, але ніхто не вживав засобів, на які зважився Святополк.

Позбувшися Святополка й здобувши не тільки великокняжий престіл, але й більшість земель, якими володів його батько, всю українську частину з Туровом і Пинськом. але без Червенських Городів, Ростов і Суздаль, Новгород і Смоленськ, Ярослав старався забезпечити ті здобутки за собою й по можности звязати віддалені землі культурними й торговельними інтересами з матірю українських городів Києвом. Очевидно передтим мусів він полагодити низку непорозумінь з Брячиславом полоцьким, а в першу чергу дуже небезпечним суперником, що ним виявився тмутороканський князь Мстислав.

Мстислав Сміливий

Був це князь лицар, під міру свого діда Святослава Завойовника. По словам літопису був він «кріпкий тілом, з лиця румяний, з великими очима. Був сміливий у боях і ласкавий для дружини. Нікому не боронив ні їсти ні пити, скільки воля». Зайнявши собі Тмуторокань, відрізану від решти України печеніжськими ордами, окружений некультурними але войовничими сусідами, Мстислав мав нагоду попробувати свого гострого меча в боротьбі з кавказькими та кубанськими племенами. Між іншими воював він з касогами (кубанськими черкесами) й 1022 р. трапилася йому пригода, що прославила його навіки в народній памяті.

Касожський ватажок Редедя, бажаючи уникнути проливу крови, запропонував Мстиславові двобій: хто переможе, той забере майно й землю переможеного. Переміг Мстислав, кинув противником об землю, й на очах касожського війська зарізав.

Хоч і пізно, а всеж таки обізвався Мстислав з претенсіями до київського стола. Коли в 1023/4 р. Ярослав перебував у Новгороді, Мстислав рушив з ватагами хозар і касогів на Київ. Але взяти йому міста не довелося. Зате підбив він собі Лівобережжя й осів у Чернигові. Коли згодом наспів Ярослав з Новгороду, зустрілися брати під Листвином біля Чернигова. Ярослав вів з собою варягів під проводом ватажка Гакона. Мстислав мав крім своєї дружини велику скількість сіверян. Битва випала нещасливо для Ярослава. Разом з Гаконом втік Ярослав знову до Новгороду — збірати нове військо до дальшої боротьби.

Про саму листвинську битву збереглися не тільки літописні записки, але й пісні, при чому підкреслено в них особливу любов Мстислава до дружини. Пісні складали дружинники й їм це дуже подобалося, що Мстислав слав у найгірший вогонь полки сіверян, а дружину беріг від небезпеки. Ранком після перемоги, мав Мстислав ходити по побоєвищі й радіти, мовляв: «тут лежить сіверянин, тут варяг, а власна дружина ціла»...

«Вечором вивів Мстислав своє військо: посередині поставив сіверян, а свою дружину по боках. Настала хуртовинна ніч. Лив дощ, греміли громи й схрещувалися лискавиці. Це нам на користь! — сказав Мстислав своїй дружині. Й почалася січа люта й страшна. Коли блискала блискавиця, тоді запалювалася вогнем зброя й тільки тоді було видно мечі, що рубали одні одних при тому світлі. Вся сила варяг упала на сіверян й потомилися варяги, рубаючи їх. Тоді Мстислав скочив на варягів зі своєю дружиною й почав їх рубати. І побачив Ярослав, що програв і утік з князем варяжським Гаконом, що відрікся своєї золототканої шати».

Поконавши Ярослава, Мстислав і не думав іти на Київ. Він погодився, що це належиться Ярославові, як старшому братові. Сам він вдоволився Черниговом і в тому напрямку почав переговорювати з Ярославом. Алеж Ярослав теж не хотів переговорювати, як переможений з переможцем, а щойно, як зібрав велике військо, приступив до переговорів. Біля Городка під Києвом, поділилися брати Україною — Ярослав узяв собі Правобережжя, Мстислав — Лівобережжя. Про північні землі в Городку мабуть не говорили. Вони належали безспірно до Ярослава. Відтоді Ярослав з Мстиславом «почали жити мирно, у братній любові й затихли усобиці та неспокої. І була велика тиша на українській землі»... завважує задоволений з такого висліду літописець. З того часу Ярослав помагає Мстиславові в його боротьбі з хижими сусідами Тмуторокані (похід 1029 р. на ясів), а Мстислав помагає Ярославові відвойовувати Червенські Городи.

Боротьба за Червенські Городи

Ярослав звернув свою увагу на Червенські Городи, ще з самих початків свого панування в Києві. Ще в 1022 р. ходив Ярослав «на Бересте», як каже літописець, хоч рівночасно не подає, яким успіхом скінчився цей похід. Відтак перешкодила йому боротьба з Мстиславом, але як тільки прийшло з ним до злагоди, відживають в Ярослава думки про західні землі наново. Використовуючи розладдя, що повстало в Польщі по смерти Болеслава (1025 р.) Ярослав відвойовує остаточно (1031 р.) Червенські Городи і приєднує їх на постійне до ма-тірнього пня. Зразу (1030 р.) узяв Белз, через рік відібрав решту й загнався в польські землі, де набрав безліч добичі й невільників, як колись Болеслав на Україні. Тодіж закладає Ярослав місто Ярослав над Сяном, як пограничну твердиню.

Згодом ходив ще Ярослав кількома походами на захід. В 1038 р. розгромлює Ярослав ятвягів, у 1040 р. йде на Литву, рік згодом воює Польщу, з якої великим князем Казимиром своячиться й заключує союз.

По смерти Мєшка (1034 р.) попала Польща в безодню політичного й морального розладдя. Піднялася буря проти нових форм державного устрою й проти христіянства. Цілий край потонув у різні всіх проти всіх. В 1049 р. вдається синові Мєшка Казимирові укріпитися в Польщі і використовуючи союз з німецьким цісарем і Ярославом, брати анархію за чуб. Поволі, але певно починає Казимир акцію, за яку прозвала його польська історія «відновником». Алеж без українсько-німецької допомоги бувби Казимир не вдіяв нічого...

Користи, що їх мав Ярослав від Казимира за допомогу були дуже скромні: короткий час Червенські Городи перестали бути кістю незгоди поміж Польщею й Україною. Рівночасно Ярослав посвоячився з Казимиром, видаючи за нього свою сестру Добрнігу-Марію, а сестру Казимира одружив зі своїм сином Ізяславом. Як «віно» за невісткою дістав Ярослав 800 бранців, що їх забрав був з України Болеслав.

Крім Червенських Городів, що їх старався Ярослав закріпити за українською державою, ходив він походами на північ, де покорив південньо-західніх фінів (чудь) й на захід від чудьського озера (Пейпус) заклав він місто Юріїв, пізніше університетське місто Дорпат.

Розгром печенігів

Здобутки Ярослава на заході й півночі не відвертали його уваги від занятого печенігами степового півдня України. Але треба признати, що печеніги, поза допомогою Святополкові, не зважувалися вже тепер непокоїти українських земель на власну руку. Важка боротьба з Україною за Святослава й Володимира помітно їх ослабила; щойно натиск на них з боку орди узів-торків та кіпчаків-половців примусив їх поневолі покинути свої кочовища й рушити на захід. Це саме було причиною їх останньої появи й наступу на Київ у 1034 р. Цілою ордою станули вони під Київом, де не було тоді Ярослава. Він був у Новгороді й тут зорганізував армію, з якою рушив на південь. Рішуча битва виникла на рівнині, що на ній станули згодом собор св. Софії й ціла нова дільниця княжого Києва. Битва тривала цілий день і закінчилася безспірною перемогою Ярослава. Підчас утечі потопилося богато печенігів у річці Сітомлю. Решта розбіглася, куди очі несли: «Так вони погинули, а решта їх розбіглася до нинішного дня» — радіє літописець.

Ярослав розгромив печенігів остаточно, але від того Україні не полегчало: на їх місці зявилася чергова орда — половців.

В 1036 р. помер колишній суперник, а тепер вірний союзник Ярослава — князь Мстислав Сміливий. Син його Евстафій умер скорше від батька на три роки. Ярослав побачив себе одиноким володарем цілої (як каже літописець: «єдиновластцем») батьківської спадщини з виїмком полоцької волости, якою володів син Брячислава відомий «чудодій» Всеслав. Що більше, Ярослав посунув границю української держави на південь — залишаючи фортифікації Володимира на р. Стугні, він збудував нову їх лінію на р. Росі, а велику територію поміж Стугною і Россю заселив бранцями та забудував оселями, зпоміж яких слід згадати місто Юріїв над Россю.

Закордонна політика

Будучи сміливим і підприємчивим войовником, був Ярослав і непоганим політиком та дипльоматом. Правда, його союз з німецьким цісарем Гайнріхом III проти Болеслава, покищо не вдержався, але згодом бачимо Ярослава знову в порозумінні з німецьким цісарем — раз у боротьбі проти Мєшка, другий раз при рятуванні Польщі від заглади, за Казимира. В 1043 р. по словам німецького літописця Лямберта було в Гайнріха III посольство від «руського короля», з пропозицією одружити цісаря з дочкою того короля. Нажаль, посольство прийшло запізно — цісар уже був заручений і посли мусіли вертатися «сумні», хоча щедро обдаровані.

Звязки Ярослава з Скандинавією не обмежувалися до того, що він набирав звідтіля військо, яке бере участь у всіх його походах й нерідко перехилює перемогу в його бік. Скандинавські князі дуже часто шукають собі захисту на дворі Ярослава, (як пр. пізніший норвежський король Оляф св.) а родина Ярослава своячиться з скандинавськими дииастами. Сам Ярослав був жонатий з дочкою короля Оляфа Індігердою, а норвежський князь, а відтак король Гаральд Сміливий був жонатий з Єлисаветою Ярославною.

Гаральд не зразу здобув серце й руку Ярославни. Коли він заявив Ярославові про свою охоту одружитися з Єлисаветою, Ярослав не відмовив, але заявив, що треба йому чимость прославитися, щоби заслужити собі на руку його дочки. І справді, Гаральд пішов у світ шукати пригод і слави, про що він сам співає нам у складеній ним думі:

«...Наш корабель проминув Сицилію. Ми були гарно одягнені. Бистрий корабель з високою кермою сунув скорим бігом, несучи на собі воїв. Думаю, що непроворний, ледви чи заїхав би туди. Але українська дівчина в золотому намисті нехтує мною...

Прочитано 2216 разів