Ви тутГоловна>>Історія України>>Україна у світі - Реферат

Україна у світі - Реферат

Оцініть матеріал!
(10 голосів)

 Україна у світі - Реферат

Сучасні пріоритети зовнішньої політики України пройшли довгий процес формування у доволі складних міжнародних умовах, коли наша держава на зорі незалежності була змушена доводити свою здатність бути гідним гравцем на міжнародній арені, завойовувати авторитет у міжнародних організаціях, захищати власні інтереси у зовнішньополітичній сфері.

У своїй зовнішній політиці вона спирається на фундаментальні загальнолюдські цінності, виступає за захист прав та інтересів громадян України, створює умови для підтримання контактів з українцями за кордоном - вихідцями з України, дбає про задоволення їх національно-культурних і мовних потреб, надає їм допомогу згідно з міжнародним правом. 

Важливими пріоритетами зовнішньої політики України є європейська та євроатлантична інтеграція.

На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати увесь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до вирішення основних світових проблем; досягти та підтримувати добрі відносин з країнами-сусідами в атмосфері поваги до суверенітету та територіальної цілісності. Україна має встановлені дипломатичні відносини з більш ніж 170 державами світу, а інтереси України представляють 118 дипломатичних представництв у майже 80 зарубіжних країнах.

Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та регіональних міжнародних організацій. На сьогодні Україна є членом 80 міжнародних організацій та фінансових інституцій.

Постійним пріоритетом зовнішньої політики та сферою особливої уваги дипломатичних та консульських установ України є захист громадян України за кордоном.

Договірно-правова база України сьогодні нараховує понад 3000 двосторонніх та 350 багатосторонніх договорів. Більшість двосторонніх угод України припадає на угоди в торговельно-економічній сфері, у сфері взаємного заохочення і захисту інвестицій, співробітництва у митних справах, боротьби з організованою злочинністю і незаконним обігом наркотичних речовин, уникнення подвійного оподаткування тощо.

Сучасні пріоритети зовнішньої політики України пройшли довгий процес формування у доволі складних міжнародних умовах, коли наша держава на зорі незалежності була змушена доводити свою здатність бути гідним гравцем на міжнародній арені, завойовувати авторитет в міжнародних організаціях, захищати власні інтереси у зовнішньополітичній сфері.

Спираючись на досвід кількох десятків дипломатів та невеликих дипломатичних місій Української РСР, як одного із засновників ООН, при штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, при відділенні ООН у Женеві, при ЮНЕСКО у Парижі та при міжнародних організаціях у Відні, Україна почала розбудовувати власну дипломатичну службу.

Зовнішньополітичне забезпечення незалежності (1991-1994)

Становлення

Після прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет та проголошення 24 серпня 1991 року Акту незалежності України розпочалося становлення України як незалежної держави. Його невід’ємною складовою стало формування відповідних новим реаліям зовнішньополітичних орієнтирів відновленої української держави, визначення підходів до реалізації інтересів України на міжнародній арені.

Протягом перших років незалежності основні зусилля зовнішньої політики спрямовувалися на досягнення міжнародного визнання України, утвердження її міжнародної правосуб’єктності, налагодження рівноправних відносин з іншими державами, в першу чергу, з країнами пострадянського простору, сусідами та найбільш впливовими країнами світу, створення зовнішніх умов для забезпечення національної безпеки, розгортання мережі дипломатичних представництв. Такі пріоритетні напрями були зумовлені, насамперед, необхідністю забезпечення національної безпеки, цілісності та недоторканості території, створення сприятливого безпосереднього оточення для України.

Українська дипломатія стала повністю незалежною від колишнього союзного центру. Вона опинилася перед необхідністю самостійно вирішувати усі проблеми, які поставали перед молодою українською державою на міжнародній арені і значною мірою уповільнювали становлення України як рівноправного члена світової спільноти. Достатньо згадати отриманий в спадок третій за розмірами у світі ядерний потенціал і, відповідно, насторожене ставлення провідних країн світу, трактування держави з неодмінним врахуванням "російського фактору". І все це – поряд з необхідністю "з нуля" налагоджувати відносини з країнами світу, відкривати посольства, приєднуватися до існуючих міжнародно-правових механізмів та створювати договірно-правову базу відносин з кожною окремою країною.

Саме завдяки активній українській дипломатії це завдання було виконане - Україна не перетворилася на "сіру" пляму на політичній карті світу, непомітну країну на узбіччі світових і європейських процесів.

Серед особливостей становлення зовнішньої політики України того періоду слід виділити процес набуття  статусу без'ядерної держави і проведення послідовної політики у цьому напрямі. До 1 червня 1996 р. процес ядерного роззброєння завершився остаточно: Україна добровільно позбулася третього за обсягом потенціалу ядерної зброї (176 міжконтинентальних балістич­них ракет з майже 1500 ядерних боєголовок), що стало безпрецедентною подією в історії людства.

Особливо важливим з точки зору створення законодавчого підґрунтя для діяльності України у сфері міжнародних зносин було затвердження Верховною Радою України 2 липня 1993 року "Основних напрямів зовнішньої політики України". Цей фундаментальний документ визначив основоположні національні інтереси України в сфері зовнішньої політики, основні засади і принципи, на яких мала базуватися зовнішньополітична діяльність, першочергові завдання, на досягнення яких вона мала спрямовуватися, а також основні напрями, на яких вона повинна була здійснюватися.

Було визначено такі ключові елементи зовнішньої політики України:

Розвиток двосторонніх міждержавних відносин.

Розширення участі в європейському регіональному співробітництві.

Співробітництво в рамках СНД.

Членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях.

Подальша зовнішньополітична діяльність Україна базувалася на цьому основоположному документі і здійснювалася відповідно до його положень. Поряд з цим, розвиток ситуації на світовій арені вносив корективи у тактику зовнішньополітичної діяльності України.

Утвердження на міжнародній арені (1994-1997)

У 1994-1995 р.р. відбулася певна еволюція акцентів: економічний аспект зовнішніх зносин було поставлено в один ряд з такими напрямами, як відстоювання політичних інтересів і інтересів національної безпеки. Все більшого значення почало набувати забезпечення сприятливих зовнішніх умов для соціально-економічних перетворень в країні і становлення України як впливової регіональної держави Центральної та Східної Європи, а також активізація зусиль по залученню до загальноєвропейських процесів. В цілому ж зовнішня політика дедалі більше переходила від встановлення і підтримання зовнішньополітичних зв'язків, до системного, планового  відстоювання й просування практичних національних інтересів, зміцнення впливовості країни на міжнародній арені, у т.ч. на регіональному і глобальному рівнях. Прагматизм, економічна і політична доцільність були оголошені основою зовнішньополітичного курсу держави.

Чітке дотримання Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань та норм міжнародного права, передбачувана та орієнтована на результат зовнішня політика призвели до того, що нашу країну все більше почали розглядати як один з вагомих факторів забезпечення безпеки і стабільності в регіоні та Європі в цілому.

Європейська та євроатлантична інтеграція (з 1997 р.)

З розвитком інтеграційних процесів в Європі особливої актуальності набуло питання залучення України до співробітництва з європейськими та євроатлантичними структурами. Набуття членства в НБСЄ та Раді Європи, цілеспрямована робота з інституціоналізації відносин з ЄС та НАТО на рівень партнерства – все це стало свідченням еволюціонування зовнішньої політики України та формування комплексного бачення зовнішньополітичних пріоритетів у їхньому сьогоднішньому вигляді.

Укладення Хартії про особливе партнерство з НАТО (1997) та набуття чинності Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС (1998) стало солідним підґрунтям для розвитку відносин України з цими структурами. Ухвалення Стратегії інтеграції України до ЄС (1998) та Стратегії України щодо НАТО (2002) створило необхідні механізми для здійснення усього комплексу внутрішньо- та зовнішньополітичних заходів, який наближатиме Україну до інтеграції в ЄС та НАТО.

Після етапу становлення двосторонніх відносин розпочався період наповнення їх конкретним змістом, отримання реальних результатів від співробітництва у різних сферах. Закладено підвалини стратегічного партнерства з США, Росією, Польщею, сформовано основи добросусідських відносин з сусідніми державами, створено передумови для розвитку взаємовигідного співробітництва з найважливішими зовнішньополітичними партнерами в Європі та на інших континентах.

Важливим елементом зовнішньополітичної діяльності стало забезпечення інтересів українських експортерів на зовнішніх ринках та сприяння притоку інвестицій в українську економіку. Поряд з цим, великого значення набуло співробітництво зі світовими фінансовими інституціями.

Було збережено традиційну активність України у вирішенні нагальних питань світової політики в рамках діяльності ООН. Наша держава зарекомендувала себе відповідальним членом світової спільноти, взявши участь у численних миротворчих місіях під егідою організації.

Україна почала відігравати помітнішу роль у регіональній політиці, беручи участь в регіональних економічних та політичних утвореннях.

Пріоритети

Європейська інтеграція – як ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо- та зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до ЄС та створення необхідних передумов для вступу до Європейського Союзу у майбутньому. Органічною частиною євроінтеграційного курсу України є забезпечення дипломатичної підтримки завершення процесу приєднання України до СOT.

Євроатлантична інтеграція – захист безпекових інтересів України, участь у створенні євроатлантичного простору стабільності та безпеки, поступова інтеграція до НАТО. Реалізація цієї мети має бути досягнуто через використання механізмів співробітництва з НАТО, зокрема Плану дій та щорічних Цільових планів, а також приєднання до Плану дій щодо набуття членства.

На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати увесь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до розвитку відносин з США, Росією та Польщею; досягти та підтримувати добрі відносин з країнами-сусідами в атмосфері поваги до суверенітету та територіальної цілісності. Україна досягатиме мети з просування в регіоні європейських цінностей, зокрема шляхом активної участі у розв”язанні заморожених конфліктів.

Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та  регіональних міжнародних організацій. Участь в ООН спрямована перш за все на просування інтересів України у процесі прийняття найважливіших для усієї світової спільноти рішень. Діяльність у рамках ОБСЄ залишатиметься важливим чинником доповнення та розширення регіональної та загальної стабільності і безпеки в Європі.

Важливим пріоритетом для забезпечення стратегічних інтересів України є економічна експансія як на традиційних, так і нових ринках для українських товарів та послуг на Близькому Сході, в Латинській Америці, Азії та Африці.

Постійним пріоритетом зовнішньої політики та сферою особливої уваги дипломатичних та консульських установ України є захист громадян України за кордоном та прав української діаспори постійно знаходяться в центрі уваги.

ООН

У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших підписала Статут i увійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.

Упродовж майже 60-річної історії членства в Організації Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації, робить суттєвий вклад у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо.

До 1991 року, будучи у складі Радянського Союзу, Україна де-юре мала в ООН власне представництво на рівні незалежної країни. Проте, де-факто діяльність Української РСР в ООН була обмежена рамками проведення єдиної радянської зовнішньої політики. Незважаючи на це, протягом понад чотирьох десятиліть трибуна ООН залишалася чи не єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно вплинув на процес міжнародного визнання її незалежності в 1991 році.

Діяльність України у складі органів системи ООН

З моменту проголошення Україною своєї незалежності розпочався якісно новий період її діяльності в ООН, яку було визначено одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики.

Україна є членом таких головних та допоміжних органів ООН як ЕКОСОР, Комісія з прав людини, Комісія з наркотичних засобів, Комітет з програми і координації, Статистична комісія, Комісія з

Прочитано 11873 разів