Історія збройних сил України.Їх участь у Великій Вітчизняній війні - Реферат

1. Україна у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.

Український народ, як і всі народи колишнього Радянського Союзу по праву пишаються перемогою над фашистською Німеччиною та її союзниками у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.

Перемога ця була завойована у жорстоких та кровопро­литних боях. Ворог був дуже сильний і підготовлений у всіх відношеннях. Для його розгрому радянській державі прийшлося напружити всі свої сили, мобілізувати всі ресурси витримати 1418 діб важких випробувань. Нарсуди Радянсько­го Союзу винесли на своїх плечах головний тягар боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Найжорстокіша і'і воєн, яку будь-коли вело людство, була виграна. Вона мала патріотичний характер, оскільки велася за врятування Вітчизни. Але не все суспільство дотримується (й дотримувалося в роки відсічі фашизму) єдиної думки щодо характеру війни 1941-1945 рр. Дехто вважав і вважає її загарбницькою, „неукраїнською". На нашу думку, суперечка навколо назви шини певною мірою надумана. Справді у війні зіткнулися два тоталітарних режими. Причому, для українського, російського та ініних народів СРСР нацис­тська загроза була смертельно небезпечною оскільки фа­шизм вів війну на тотальне знищення. Отже, боротьба про­ти „третього рейху" була війною за врятування від зни­щення і Вітчизни, і самих народів.

2. Пластунський та січовий рух в Україні

Кінець XIX - початок XX ст. був ознаменований новим піднесенням національно-визвольної боротьби українсько­го народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух. Свою назву він запози­чив від січового козацтва і об'єднував у своїх товариствах радикально настроєних селян, інтелігенцію, а пізніше і сту­дентську та учнівську молодь. Стрілецькі товариства ("Січ. Сокіл"), до яких сходили дорослі, юнаки, поповню­валися за рахунок пластунів - членів дитячих, молодіжних осередків. Перший такий таємний гурток „Пластуни” ство­рений Іваном Чмолою (1^2-1939) із вихованців шкіл та гімназій Львова у 191 І році. Зразком для наслідування мо­лоддю рис захисника вітчизни у цих громадсько-політич­них організаціях були січові козаки, їхня славетна історія.

Члени „Пласту", Січі" об'єднувалися в курені, сотні, чоти, рої. Керівництво ними вела виборна старійшина: курінний, суддя, писар, скарбник. Ці товариства навчали своїх  членів військовому ремеслу: знайомили з теоретичними  положеннями, організовували муштру, влаштовували курси стрільби. Одночасно розробляється українська військова термінологія, література, випускаються підручники з військової справи, стрілецької зброї. Проте діяльності цих організацій, створенню чіткої  організації в Галичині перешкоджала політика  Росії. Бракувало досвідчених військових спец - інструкторів, матеріальна скрута, відсутність зброї, приладдя, одягу, взуття тощо. З початком першої світової війни Головна Української Рада оголосила звернення до українського народу, в яком закликала молодь, громадськість об'єднатися під жовто-блакитним прапором Українського січового стрілецтва, не залежно від політичних поглядів для збройної боротьби : Царською Росією і визволення всієї України. Молодь поча­ли масово поповнювати лави вічового стрілецтва на Гали­чині. Розпочалося створення легіону Січових Стрільців на засадах офіційних Збройних Сил. Народ матеріально і морально допомогах цьому. Командування першим легіоном очолив Теодор (1875-1970), пізніше Михайло Галущинський (1878-1931). У вересні 1914 року з дозволу австрійського уряду легіон в кількості 2500 Добровольців прийняв присягу на вірність Україні. Кілька тисяч добровольців залишились поза офіційною реєстра­цію і тільки після звільнення Галичини влилися в лави стрілецтва.

Австрійське командування направляло легіон УСС на найскладніші ділянки фронту. Високий героїзм показали  в боях за Маківку, Галич, Бережани. В тяжких боях український легіон втрачав своїх кращих синів і дочок, поповнювався за рахунок новобранців, а тому чисельність легіону усс коливалася від кількох сотень до 7 тисяч чо­ловік. Загалом він складався з піхотного полку (2-3 курені). Кожен курінь (батальйон) мав чотири сотні (роти). Сотні складалися з чотирьох чот (взводів), чоти з чотирьох роїв (відділень) по 10-15 чоловік. В сотню (100-150 чоловік) входили бойовики, 2 ремісники (кравець, швець), писар та його помічник, 2 телефоністи, кілька санітарів, обслуга сотен­ного обозу (господарська частина). Командирами (комендантами) сотень були сотники: поручники (молодші лейте­нанти), рідше чотарі (командири взводів).

Січові стрільці були погано озброєні. Австрійський уряд передавав УСС старі зразки зброїї: гвинтівки системи Верндля, німецькі автоматичні гвинтівки системи Маузера. Зброї це вистачало, вона була неукомплектована; не було ременів, набійниць та іншого. Воїни не мали в достатній кількості військового одягу, взуття.

З весни 1916 р. легіон УСС мав у своєму складі кулеметну сотню, яка була озброєна легкими та важкими кулеметами /скорострілами/ системи Шварцльозе. Скорострільна сотня /біля 80 чоловік/ мала 12 в'ючних коней під кулемети та боєприпаси, віз-кузню, віз-слюсарню тощо.

Крім того, в легіоні УСС були взводи по „боротьбі зблизу", які мали два відділення легких і важких мінометів, гра­натометів і відділ світильників-вогнеметів. Для підтриман­ня зв'язку відділи УСС користувалися пішими та кінними вістовими (зв'язківцями). Лише в середині 1915 року сотні одержали по 1-2 телефонних апарати. У 1917 році при ле­гіоні був створений відділ протигазової служби, земляни :х та будівельних робіт, технічна сотня тощо. В жовтні 1914 р. в складі легіону був створений кінний загін, який пізніше переріс у сотню. У складі УСС були також допоміжні служ­би: санітарна, господарський відділ, обоз тощо. Для підго­товки поповнення в легіоні була створена військова школа (вишкільна група), яка складалася з кількох сотень і мала власне господарство. Вони включали 8-10 сотень. Навчання проводили спочатку австрійські, пізніше українські інструктори, які мали пев­ний військовий досвід. Новобранці жили в селянських ха­тах, терпіли злигодні (холод, голод). Це не давало можли­вості підтримувати високу дисципліну та добру якість нав­чання. (одиночна, одноосібна підготовка). Заняття тривали по 6-7 годин. Головною метою було навчити їх самостійним бойовим діям щоденно. Кожна хвилина використовувалася з користю для справи. У кінці навчання в полі проводився підсумковий огляд, іспит з усіх дисциплін військового ре­месла. Щоб стати командиром, необхідно було закінчити до­датково двомісячні курси навчання. За два роки цю військову школу пройшли 7 тисяч чоловік.

Січове стрілецтво зростило славних синів України: Кирила Трильовського, Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського та інших. Серед січових стрільців було багато талановитих людей - художників, поетів, жур­налістів. Серед них - Юрій Шкру-меляк, Мирослав Ірчан, Левко Леп-кий, Роман Купчинський та інші. Січових стрільців, як українську військову одиницю, цінувала австрійська і боялася російська влада. Це пов'язано з тим, що метою УСС було звільнення й об'єднання українського на­роду, створення незалежної України. Проте чотири роки збройної боротьби легіону УСС з могутньою Росією не при­несли успіху, але вплинули на процеси подальшої боротьби українського народу за свою державність.

3. Збройні Сили Української Народної Республіки

У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З початком у Росії революційних подій 1917 року в Україні розпочина­ється військовий рух, метою якого було створення власні національної армії і незалежної держави. Створюються ЗО військові клуби, організації, які утворюють українські військові частини. Аналогічний рух розпочався у військо­вих частинах в Росії, на Кавказі. Цей рух сприяв в основно­му переведенню українців для служби на свою землю. Ро­сійське військове командування, революційна демократія вороже ставились до цього. Протягом 1917 року, шляхом українізації, самовільного відокремлення від російських частин було стихійно створено чимало українських військо­вих підрозділів. Але тільки з проголошенням Центральною радою УНР розпочалось справжнє створення національних Збройних Сил. І б січня 1918 року Центральна Рада УНР ухвалила Закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. На­родна міліція створювалась за територіальним принципом (за округами). Були сформовані окремі кадрові частини, нав­чання воїнів проводилося військовими інструкторами. У цей же час схвалено тимчасову форму одягу (однострій) укра­їнського війська. Відзнаки роду військ та номери військо­вої частини вишивалися на чотирикутній синій петлиці, що розміщувалась на комірі блуш. Рід війська позначався: піхо­та - навхрест дві гвинтівки, артилерія - два гарматних дула, кіннота дві шаблі і т.д. У війську не встановлювалися військові ранги (звання), а запроваджувалися тільки відзна­ки військових посад, виконуваних функцій. Ними були срібні чи золоті шеврони з кутом догори, різної кількості в залеж­ності від посади. Вони розташовува­лися на правому рукаві вище ліктя.

У квітні 1918 року приймається рішення про реорганізацію народ­ної міліції у регулярну українську армію. Планувалось, що вона буде складатися з 8-10 військових тери­торіальних корпусів. Проте уряд УНР не встиг це виконати, бо 29 квітня 1918 року відбувся держав­ний переворот і до влади прийшов гетьманський уряд на чолі з гене­ралом П.Скоропадським. Останній призначив на посади військового міністра, віце-міністрів російськихі німецьких генералів, які гальмували створення української армії. Разом з тим, в липні 1918 року рада міністрів ухвалює закон про загальний військовий обов'язок, затверджує план організації армії. Час дійсної військової служби встановлю­ється: в піхоті - два роки, в кінноті та артилерії - три, на флоті - чотири роки. Служба в запасі мала тривати до 38 років, а в ополченні з 39 до 45 років. Набір новобранців пла­нувалося проводити двічі на рік: восени і весною. Україн­ська армія мала складатися з 16 корпусів (армійських, кінних), 7 дивізій, трьох важко гарматних батальйонів, ескад­рильї бомбардувальних літаків, з двох понтонних і чотирьох залізничних куренів тощо. Для підготовки військових кадрів розгорталась система навчальних закладів: військова ака­демія з трирічним терміном навчання, повітряна школа, 4 кадетські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній для кінноти, артилерії та технічної служби. У складі укра­їнської армії залишився Запорізький корпус, перейменова­ний в Окрему Запорізьку дивізію, Запорізький і Чорно­морські Коші (по 400 козаків). Гетьман П.Скоропадський сформував Сердюцьку дивізію та дивізію Сірожупанників, відновив у Білій Церкві окремий загін Січових стрільців. У листопаді 1918 року чисельний склад української армії козацтва доходив до 60 тис.чоловік.

Сердюцька дивізія складалася з синів заможних селян, які були опорою гетьманської влади. Вони навчалися на зразок російських елітних гвардійських полків. Сірожупанники були сформовані з українців, полонених в Австрії. До складу окремого загону Січових стрільців входили січовики галицьке го полку та добровольці із наддніпрянських українців.

Поряд з цим за час свого існування гетьман П. Скоропадський організував в Україні безліч російських добровольних чих частин: „південних", „північних", „астраханських", „саратовських" тощо. Вони глузували з усього українського, проводили паради в українських містах, безкарно вели про­паганду проти української держави, гальмували розбудову української армії.

Одночасно з цими подіями проходила і українізація Чор­номорського флоту. Першим кораблем, який підняв укра­їнський прапор у липні 1917 р. був міноносець „Завидний" Через чотири місяці половина кораблів флоту підняла український національний прапор. У березні 1918 року Цен­тральна Рада  проголошує створення військового і транспор­тного флоту УІІР а Чорномуга Азовських морях. Військо­вий флот України складався з трьох бригад лінійних кораблів (9 кораблів), з однієї бригади крейсерів (2 кораблі), з бри­гади гідрокрейсерів (6 кораблів), з дивізії міноносців (27 ескадровнх міноносці), з 27 підводних човнів, кількох дивізіонів сторожових катерів, багатьох трансі юртів, тралерів.

До складу флоту також входила морська піхота й авіація. Морська піхота складалася з корпусу морської охорони узбережжя Чорного моря, який у своєму складі мав три пол­ки морської піхоти. Військово-морська авіація складалась з 20 гідропланів. З гетьманством П.Скоропадського суве­ренності української держави починає загрожувати небез­пека. Антиукраїнському курсові цього уряду українська громадськість протиставляє високу консолідацію сил. Щоб врятувати українську державність, створюється Україн­ський національний союз на чолі з В.Вінниченком, новий уряд - Директорія УІІР.

Після проголошення П.Скоропадським, 14 листопада 1918 року, України федерацією Росії, скасування її само­стійності, розпочинається повстання. Його розпочали ( січові стрілі,ці, підтримані селянськими масами навколо Білої Церкви. Формується Дніпровська дівізія / 10 тис. Чоловік/  на Трипільщині. До лав республіканських військ вступає українське селянство, робітники, інтелігенція. 14 грудня 1918 року, після зречення (коронадського від влади, була встановлена Українська І Іародна Республіка. Військові сили України на цей час складали близько ЗОО тис.чоловік, але їхня бойова здатність була низькою: не вистачало кваліфіко­ваних військових кадрів, залишилося мало регулярних військових частин, повстати були малоорганізованими, зявилося багато самозваних загонів, які переходили від одно­го до іншого табору тощо. До початку громадянської війни з більшовиками війська Директорії склали 6 дивізій, два  корпуси Кістяком армії були Запорі зький корпус та корпус Січовихвих стрільців. Решта військових формувань були  нестійкимипоступово втрачали свою військову силу. Після поразки  на Правобережжі України Наддніпрянська армія була реорганізована і опинилася на Волині. Директорія УНР почала координувати дії українських Наддніпрянськоі Галицької армій. Проте остаточно організувати їхні сили резерви не вдалося, і після 5-ти місячної боротьби з ворогами України армія зазнала поразки. Центр збройної боротьби українського народу за своє визволення перемістився в Західну Україну. Уряд Директорії в грудні 1919 р. визнав Західну Українську Народну Республіку (ЗУНР), а ще в січні 1919 р. у Києві був проголошений акт злуки українських земель. Проте війна з більшовиками не дала можливості реально об'єднатися усім українцям.

Українська Галицька Армія (УГА) була створена в бо­ротьбі проти поляків на території Західної України на по­чатку 1919 р. Вона нараховувала 45 куренів піхоти, 40 ар­тилерійських батарей, кілька сотень кінноти. На озброєнні було близько 25 тис.гвинтівок, 150 гармат і не більше 600 шабель. У складі УГА була авіаційна сотня, багато допо­міжних військових підрозділів. Уряд Директорії поставив УГА б бронеманінн. Загальна чисельність УГА з тилом в кінці 1919 р. складала біля ІОО тис.чоловік.

У військових силах УІІР отримали розвиток нові, ще невідомі в історії способи ведення-бойових дій. Більшість армій того часу у війні використовували наступ на ворсі а суцільним фронтом на тисячі кілометрів. Українська армія проявляла надзвичайну рухливість, мобільність, манев­реність, завдяки наявності невеликих військових підрозділів (загонів) на всій фронтовій території. Одним із головних засобів боротьби (оборони, наступу) були броньовані потя­ги, бронемаінини, під прикриттям яких на глибині в декілька кілометрів оперувала піхота, кіннота. Першими в оій всту­пали бронепотяги, бронемашини, за ними розгорталась в бойову лінію піхота. Бронепоїзд складався із бронепотяіу. броневагонів, укріплених спеціальними брусами, металом та з 2-4 платформ прикриття. Бронепоїзд був озброєний кількома кулеметами та 1-2 легкими польовими гармати ми. Бронемашини були озброєні кулеметами, а інколи гарматою. Вони використовувалися для ведення розвідки, бойової охорони піхоти, зв'язку тощо. Основною тактичною одиницею піхотних частин були курені, які об'єднувалися по 3-5 у бригади. Зброя була трофейною, зарубіжного зраз­ка (австрійська, німецька, російська). Кулеметні відділення піхоти були озброєні кулеметами системи Шварцльозе, пізніше їх почали називати “Максимами". Деякі сотні мали відділи мінометів та піхотних гармат. Зброєю стрільця (піхотинця) була гвинтівка системи Манліхера, пізніше гвинтівка російського зразка, гранати.

У складі бригади, полку було по 4-5 артилерійських батарей, які мали кожна по 4-5 гармат. У бригаді була принаймні одна батарея далекобійних гармат чи гаубиць (калібр 105 мм) і три батареї польових гармат (австрійські 78 мм російські 75 мм).

Авіаційний полк (ескадра) складався з  200 літаків та сотні  по їх  ремонту. Він поділявся на окремі сотні (10-12 літаків). Це були німецькі та французькі машини. Вони виконували розвідку, нищили військові об'єкти, ворожі літаки.

Кіннотники були озброєні шаблями і короткими і ніш тівками. Кожна кінна сотня мала крім того відділення леї ких кулеметів. В Українській  Галицькії Армії були її допоміжні військові підрозділи: господарські, командні, польові ві жандармерії тощо. Нове поповнення навчалося при військових частинах в окремих навчальних і рунах.

Бійці Придніпрянської армії не мали однотипної форми одягу, а носили пласт або ж трофеійні одяг та взуття. Дещо краще це питання було організовану  УГЛ. Військотій мундир бійців УГЛ був подібним до австралійського. Являв собою коротку блузу (піджак) зі стоячовикладним коміром. на якому була суконна петлиця різного кольору, залежно від роду військ, із зубчаткою. Зубчатка командирів відрізня­лась від інших золотистими шнурками, підкладками. Відзна­ки посад були нашиті на рукаві збірними стрічками різної ширини й кількості. Піхотинці носили штани в обмотках і черевики, кіннотники і артилеристи ходили в чоботях. Воя­ки мали короткий плащ і округлу шапку з м'яким дном  і окопом, забарвленим відповідно до роду військ.

4. Діяльність Української Повстанської Армії /УПА/

Маловідомою до сьогодні є історія УПА. Ще до початку війни з Німеччиною організація ОУН поділяються на 2 фракції: ОУН під керівництвом Степана Бандери (бандерівці) та ОУН під керівництвом Андрія Мельника (мельниківці). Члени організації С.Бандери (ОУН-Б) були прихильниками революційної боротьби за визволення України силами власного народу, без орієнтації на Німеччину та інші держави. До цього їх привело розчарування політикою Гітлера, і особли­во - щодо Карпатської України. Метою ОУН-Б було скористатися знесиленням ворогів (СРСР і Німеччина) для п будови соборної держави.

Мельниківці (ОУН-М) були схильні до боротьби проти СРСР спільно з Німеччиною. Боротьба за лідерство між цими двома фракціями завдала певної  шкоди українській незалежності.  Напередодні нападу на СРСР у німецькій армії з числа українців, що проживали на зайнятих німцями територіях, було сформоване українське збройне з'єднання близько 600 чоловік (підрозділи „Нахтігаль" та „Роланд"). Німці їх вико­ристовували в деверсійних цілях проти СРСР. ОУН-Б спо­дівалася, що вони стануть основою майбутньої української армії. Проте німці цього не допустили, а використовували ці підрозділи у своїх цілях. А тому ОУН-Б, переорієнтувавши частину бійців „Нахтігаль” без узгодження з Берліном ЗО червня 1941 р. захопили м.Львів і проголосили акт про віднов­лення Української держави. Німці агресивно відреагували на це. Було зварені товано і відправлено у концтабір до Німеч­чини С.Бандеру і його однодумців, близько 40 провідних членів ОУН гестапівці розстріляли  Незважаючи на це, ОУН без згоди німців на захоплених фашистами територіях починає створювати адміністрації з національне свідомих українців; нерідко в селах відкривали­ся українські школи, церкви