Ви тутГоловна>>Історія України>>Зборівська битва і Зборівський договір в історії України - Реферат

Зборівська битва і Зборівський договір в історії України - Реферат

Оцініть матеріал!
(3 голосів)

Зборівська битва і Зборівський договір  в історії України - Реферат

  • 1. Історіографічний огляд.
  • 2. Козацька перемога під Зборовом.
  • 3. Мирні переговори.
  • 4. Історичне значення Зборівського договору.

Сьогодні, в складний час українського державотворення і встановлення громадянського суспільства, дуже важливо вивчати і аналізувати подібні процеси, що вже відбулися в нашій історії. Так сталося, що в минулому тисячолітті українському народу доводилося декілька разів відроджувати власну державу. Лише в ХХ столітті таких спроб було п'ять (УНР, ЗУНР, Карпатська Україна, Акт Відновлення Незалежності Української Держави від 30 червня 1941 року, Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року). І майже всі рази Україна втрачала свою державність через зовнішні і внутрішні чинники. І тому сьогодні, коли весь український народ готується святкувати 10-у річницю Незалежності України, актуальним є звернення до процесів українського державотворення, особливо до тих його сторінок, яким ще недостатньо приділено уваги.

Зборівський мирний договір 1649 року вперше за 300 років після падіння Галицько-Волинського князівства  відновив Українську державу. Хоча й вона була автономна у складі Речі Посполитої, але фактично її залежність від Польщі була мінімальною. Як справедливо зауважив невідомий автор “Історії Русів”, Зборівський договір заклав “камінь заснування нової епохи того (українського — М. Б.) народу [18:135]. Відновлена Зборівським договором Українська козацька держава під назвою Гетьманщина існувала аж до 1764 року до скасування гетьманства російською імператрицею Катериною ІІ.

Слід також підмітити, що Зборівська угода заклала підвалини української держави нового типу. Якщо Київську Русь можна умовно назвати Українською імперією, а Галицько-Волинське князівство — Українським королівством, то створена після Зборова держава носила чітко виражений республіканський характер. Ряд дослідників справедливо називають її козацькою християнською республікою. А потрібно зауважити, що в тодішній Європі було не так уже й багато держав з республіканським ладом правління.

Крім цього в ході Визвольної війни українського народу 1648-1657 років відбулася і соціальна революція і в новоутвореній державі почали бурхливо розвиватися буржуазні відносини.

Події під Зборовом викликали великий міжнародний резонанс у тодішній Європі. Про Зборівську битву і договір писали німецька, французька, англійська преса, по європейських країнах поширювалися численні брошури і летючі листки, увагу Визвольній війні українського народу 1648-1657 років приділяли італійські, німецькі, французькі історики. Багато хто в Європі бачив у Визвольній війні продовження Тридцятилітньої війни 1618-1648 років, оскільки обидві носили антикатолицький характер.

Зборівський договір змінив правовий статус України. Польща була змушена юридично визнати автономію козацької держави, і таким чином остання стала суб'єктом міжнародного права. І якщо до Зборівської битви Україна підтримувала юридичні відносини лише з Кримським ханством і Трансільванією та робила спроби встановити стосунки з Московським царством, то після Зборова Богдан Хмельницький розгорнув бурхливу дипломатичну діяльність. З ним встановили дипломатичні контакти, тобто визнали на міжнародному рівні, Туреччина, Молдавія, Валахія, Венеція, Англія, чітку антипольську лінію прийняв московський цар. Таким чином відбулося міжнародне дипломатичне визнання Української козацької держави.

Зборівський договір був неможливий без Зборівської битви, а фактично став її наслідком. Саме завдяки військовій перемозі українсько-татарських військ над польською армією, король Ян ІІ Казимир і його оточення пішли на переговори і були змушені укласти вкрай невигідний для них мирний договір.

Але, на жаль, військові успіхи Богдана Хмельницького були зведені практично нанівець зрадою кримського хана Іслам-Гірея ІІІ, який прагнув зберегти конфлікт між Польщею і Україною з одного боку, а з іншого зовсім не бажав посилення Української козацької держави. Поставлений ханом у складне становище, гетьман був змушений підписати пункти Зборівської угоди, які зовсім не відповідали його планам на початку військової кампанії 1649 року — ідеї повного визволення всього українського народу на його етнічних землях.

Актуальність даного наукового дослідження полягає також у тому, що попри величезне значення Зборівського договору для українського державотворення, що до речі визнавалося в часи існування Гетьманщини, дана проблема мало досліджувалася у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Зборівську битву за договір окремо досліджував в 20-ті роки ХХ століття тільки Іван Крип'якевич, більшість дослідників в тій чи іншій мірі лише торкалися їх у своїх працях. Дехто зі вчених торкався окремих аспектів даної проблеми. В радянській історіографії справжня суть Зборівського договору взагалі замовчувалась.

Таким чином із вищесказаного випливає, що наукове осмислення проблеми Зборівської битви та Зборівського договору в історії України, особливо її державотворення, є винятково важливим і актуальним завданням української науки.

Метою майбутньої наукової роботи є на основі комплексного і об'єктивного аналізу поглибити дослідження і зробити науково обґрунтовані висновки щодо місця і значення Зборівської битви та Зборівського договору в історії України, особливо в процесах її державотворення і міжнародного визнання.

1. Історіографічний огляд.

Розглядаючи зарубіжну історіографію з даної проблеми, слід зауважити два аспекти. По-перше, Зборівська битва і договір попри свій резонанс ніколи не виступали як самостійний об'єкт дослідження, а завжди розглядалися в контексті всієї Визвольної війни українського народу 1648-1657 років. В залежності від оцінки авторами досліджуваних подій, Зборівській битві й договору приділяли більшу або меншу увагу. А по-друге, інтерес до Визвольної війни в цілому і Зборівської битви та договору зокрема, зменшувався, чим більше ці події віддалялися в минуле. Виняток становить лише польська історіографія, оскільки дана проблема безпосередньо стосувалася її історії.

 Зборівській битві та договору  приділяли увагу італійські й французькі дослідники, деякі німецькі історики. Практично відсутній науковий інтерес до Зборівської битви та договору у російській історіографії. Значну увагу приділила подіям під Зборовом польська історична наука, але більшість польських істориків висвітлюють їх перекручено і тенденційно [33; 34; 38; 39 ].

Розглядаючи українську історіографію Зборівської битви та договору слід зазначити, що, за винятком І.Крип’якевича, окремо Зборівську битву та договір не досліджував ніхто. Події під Зборовом розглядали в основному як складову Визвольної війни українського народу 1648-1657 років і приділяли їй більшу чи меншу увагу лише в тій мірі, наскільки це дозволяли особисті погляди автора чи державні органи (зокрема, в радянський період).

В історіографії Зборівської битви та договору слід виділити наступні періоди:

  1. Друга половина ХVII – XVIII століття – це період, коли закладена Зборівським договором козацька держава ще продовжувала існувати, а історіографія в основному носила форму літописання [4; 18; 27; 28; 48].

  2. Друга половина XIX – 30-і роки XX століття – період становлення і розквіту української історичної науки [12; 16; 19; 22; 25; 30; 44; 51 ].

  3. 1917 – 1991 роки – радянська історіографія [2; 8-10; 20; 24; 32-37; 43 ].

  4. 4.      Після 1991 року – сучасне бачення істориками подій під Зборовом [11; 13; 21; 23; 26; 29-31; 38-41; 46-48; 50; 52; 57; 58].

2. Козацька перемога під Зборовом.

Переходячи безпосередньо до теми майбутнього дослідження, слід зазначити, що військова кампанія 1649 року стала логічним продовженням воєнних дій 1648 року. Козацько-селянське повстання, очолене Богданом Хмельницьким, потрясло Річ Посполиту, яка до цього насолоджувалася десятирічним спокоєм, була могутньою державою і стовпом католицизму у Європі. В свою чергу український народ після майже десятирічної перерви знову взявся за зброю, щоб здобути волю. Проте, не зважаючи на гучні перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, Богдан Хмельницький не зміг в 1648 році остаточно перемогти Річ Посполиту, а з-під Замостя повернув назад на Україну. Цей крок гетьмана до сьогодні дивує дослідників, але, на мою думку, тут нічого дивного немає. Богдан Хмельницький, піднімаючи повстання, не сподівався на такий його успіх, і тому восени 1649 року перебував в стані певної розгубленості. Перед ним стояло питання — що далі робити? Відповідь на нього гетьман розумів, в'їжджаючи в грудні 1648 року у Київ. Назустріч Богдану Хмельницькому вийшло все населення міста, Єрусалимський патріарх Паісій, київський митрополит Сильвестр Косів. Церемонією було передбачено в'їзд гетьмана через Золоті Ворота, а спудеї Київської академії вітали його в декламаціях як Мойсея, спасителя, освободителя і визволителя народу з лядської неволі, добрим знаком названого Богданом — від Бога даним. Кілька днів потому патріарх у Софіївському соборі відпустив гетьману усі сьогочасні й майбутні гріхи (що було елементом коронації володарів), заочно обвінчав його з Мотроною (яка перебувала тоді в Чигирині) і під гарматні залпи благословив на війну з ляхами. Саме грудневі події в Києві, на думку Н.Яковенко, і особливо вплив вищих православних ієрархів, стали причиною того, що Богдан Хмельницький став на шлях побудови незалежної Української держави [56:185-186]. І вже в лютому 1649 року на переговорах з польськими комісарами в Переяславі гетьман заявив: “Виб'ю з лядської неволі народ весь руський… Поможе мені чернь вся по Люблін і Краків, якої я не відступлюся, бо то права рука наша” [6:118]. Таким чином, військову кампанію 1649 року Богдан Хмельницький розпочинав, прагнучи створити незалежну Українську козацьку державу.

Богдан Хмельницький з початком нового 1649 року розгорнув активну дипломатичну діяльність. Насамперед було вирішено поновити союз з Кримським ханством, угоду з яким гетьман уклав ще у лютому 1648 року [4:54] і яке активно підтримувало до цього часу козаків. Посольство в Крим було відправлене в кінці січня, і вже в лютому, як повідомляє брацлавський воєвода Адам Кисіль королю з Переяслава, Тугай-бей зі своїм загоном перебував у стані Хмельницького [15:202]. У травні 1649 року до українського війська приєднався і сам хам Іслам-Гірей ІІІ з ордою [24:162].

Ще з листопада 1648 року Богдан Хмельницький продовжив інтенсивні переговори і з Юрієм ІІ Ракоці, князем Трансільванії. На початку 1649 року посли від Юрія ІІ Ракоці привезли проект можливого договору між Україною і Трансільванією [48:81]. В свою чергу, Богдан Хмельницький написав Юрію і його брату Сигізмунду листи, де виклав план спільного походу супроти Речі Посполитої [14:97, 98, 99, 101-103]. Переговори тривали до травня, але Трансільванія так і не наважилася виступити проти Польщі.

Богдан Хмельницький намагався залучити до антипольського союзу і Московське царство, але останнє не наважилося виступити проти Польщі.

Робив спроби знайти союзників у майбутній війні і уряд Речі Посполитої. Проте ні православна Московія, ні протестантські німецькі князівства та Швеція, ні мусульманська Туреччина не збиралися допомагати Польщі, в ослабленні якої вони були зацікавлені. Виняток становила лише католицька Австрія. Наприкінці квітня 1649 року імператор Фердінант ІІІ прийняв рішення надати пряму військову допомогу Польщі. Але у вирішальний момент Габсбурги не наважилися втрутитися у війну

Ведучи активну дипломатичну гру, обидві сторони водночас посилено готувалися до бойових дій.

Богданом Хмельницьким була проведена широка мобілізація військових сил. Пізніше  гетьман згадував, що у Зборівському поході військо налічувало 360 тисяч чоловік [24:161]. Основу армії становило регулярне козацьке військо чисельністю 60-70 тисяч (на той час це було досить велике військо), решту складали селянські повстанські загони.

Зовсім по іншому відбувалася підготовка до війни польської сторони. Насамперед слід зазначити, що польське військо відзначалося строкатістю як в організаційній структурі, так і в озброєнні.

В кампанії 1649 року через те, що коронний гетьман Микола Потоцький і польний гетьман Мартин Калиновський ще перебували у татарському полоні, а призначені замість них регіментарі — Андрей Фірлей, Станіслав Лянцкоронський і Микола Остророг — були обложені в Збаражі, військо був змушений особисто очолити Ян ІІ Казимир.

Якою ж була чисельність ворожих сторін під Зборовом?

Спочатку слід зупинитись на українсько-татарській армії. Сам Хмельницький, як було вже сказано, говорив, що у поході 1649 року у нього було 360 тисяч чоловік. Важко судити про реальність цієї цифри. Адже у повстанні брало участь майже все чоловіче населення Лівобережжя, Правобережжя, Поділля і більшої частини Волині. Але частину війська гетьман залишив на Придніпрянщині, частину на чолі з Кричевським  — проти литовської армії Радзівіла. Слід також зазначити, що головний козацький табір перебував під Збаражем, а у битві під Зборовом брали участь кращі сили козацької армії і татарської орди. Основна маса повстанців залишилася під Збаражем.

Можна відразу ж відкинути свідчення поляків про сотні тисяч українсько-татарського війська під Зборовом (в офіційній “Реляції…” — 300 тисяч козаків і 100 тисяч татар). Такою армією не те що важко було оперувати в околицях Зборова, її навіть неможливо розмістити на полях, де відбулася битва.

Прочитано 2972 разів