Ви тутГоловна>>Географія>>Економіко-географічна характеристика країни Грузія - Реферат

Економіко-географічна характеристика країни Грузія - Реферат

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Економіко-географічна характеристика країни Грузія - Реферат

Грузія розташована в центральній і західній частині Південного Кавказу, її сусідами з півночі є Російська Федерація, зі сходу Республіка Азербайджан, з півдня Республіка Вірменія, на південному заході Туреччина. На заході територія Грузії омивається водами Чорного моря.

      Територія країни - 69,7 тис. кв. км.

      Чисельність населення - 5,4 млн. осіб (дані на 1995 р.).

      Столиця - м.Тбілісі (близько 1,25 млн. жителів).

      Інші великі міста: Кутаїсі (241 тис. жителів), найстаріше місто країни і регіональний центр Західної Грузії; Руставі (158 тис.), Батумі (137 тис.), головний порт і нафтовий термінал Грузії; Зугдіді (105 тис.), Чіатура (70 тис.), Горі (70 тис.), Поті (50,9 тис.).

      Адміністративно-територіальний поділ. Країна поділяється на 9 областей, 65 районів і 5 міст Республіканського підпорядкування (без Абхазії і Цхінвалі).

      Державна мова - грузинська. Вона належить до картвельської групи іберійсько-кавказьких мов, в яку входять також мегрельська і сванська мови, має власний алфавіт, що використовується з найдавніших часів. Понад 98% етнічних грузинів вважають грузинську мову рідною. Вона широко використовується в економічному, політичному і культурному житті країни. Абхазька мова є офіційною на території Абхазії.

      Грузинська мова - єдина серед іберо-кавказьких мов, яка має древнє алфавітне письмо. Воно передає звуковий склад грузинської мови і утворює писемні та друковані символи цієї мови. Грузинський алфавіт налічує 33 літери (5 голосних і 28 приголосних). Написання літер унікальне: його неможливо порівняти з жодним іншим алфавітом світу.

      Релігія. Більшість етнічних грузинів належить до грузинської православної церкви, гілки православного християнства. Східну Грузію у 330 р. н.е. навернув до християнства святий Ніно з Каппадокії, після чого вона стала другою (після Вірменії) державою, яка прийняла християнство як офіційну релігію. Грузинська православна церква тривалий час залишалася незалежною, але в 1811 р. її було включено до складу російської православної церкви. Статус автокефалії повернула в 1917 р.

      У Грузії є невелика кількість католиків, відносно багато грузинів-мусульман в Аджарії та уздовж південного кордону країни. Абхази - переважно мусульмани-суніти, але є і православні. Азербайджанці, ассірійці і курди - мусульмани. Більшість осетинів - православні. Вірмени, греки і росіяни мають власні православні церкви. Для Грузії характерна релігійна терпимість. У Тбілісі є багато храмів, включаючи синагоги і мечеть.

      Національна символіка Грузії. Національні символи Грузії пов'язані з давніми історичними традиціями.

       Виникнення сучасного національного прапора Грузії датується 25 березня 1917 року, а його автором вважається Якоб Ніколадзе. На той час використовували прапор з трьох рівновеликих смуг: чорної, білої і кизилової. 26 травня 1918 року було проголошено Акт про незалежність Грузії і триколірний прапор піднято над Будинком уряду в Тифлісі як державний. Коли соціал-демократи (меншовики) спробували підняти замість триколірного свій партійний червоний прапор, то це викликало бурю протестів громадськості й тривалий час над урядовою будівлею майоріли два прапори. 21 лютого 1921 року Установчі збори прийняли Конституцію, в якій зазначалося, що "Державний прапор Грузинської Республіки кизилового кольору з чорною і білою смужкою".

       14 листопада 1990 року Верховна Рада Республіки Грузія ухвалила окремі закони про державний герб, прапор, гімн, а також про оголошення перехідного періоду в республіці, у зв'язку з чим було внесено поправки в кілька статей конституції. Зокрема статтю 180 викладено в такій редакції: "Державний герб Республіки Грузія являє собою орнаментовану семипроменеву зірку, золотавий орнамент зірки оточений чорною облямівкою. Простір поміж краями - кизилового кольору. У центрі зірки розташований круглий грузинський щит із полем кизилового кольору, на якому зображений Тетрі Ґіорґі на білому коні із золотими копитами. У правій руці він тримає наготований до бою золотий спис із срібним наконечником, а в лівій - щит із золотою смужкою. На Тетрі Ґіорґі - багряні шаровари і взуття золотавого кольору. На ньому лати блакитної барви в сріблясту карту й біла накидка. З-під лат видно сорочку брунатного кольору. Під сідлом коня Тетрі Ґіорґі - тигрова шкура, сідло - золоте, вуздечка - срібна. Над головою Тетрі Ґіорґі сяє восьмипроменева срібляста зірка; праворуч від неї - сріблястий місяць, а ліворуч - золотаве сонце. Уздовж місяця і сонця розміщено по дві восьмипроменеві зірки. Під конем - зображення гірської вершини".

      Стаття 181 гласить: "Державний і національний прапор Грузії являє собою тканину кизилового кольору прямокутної форми, на якій збоку від древка, у верхньому куті, - чорна (вгорі) і біла (внизу) смужки. Співвідношення ширини прапора до його довжини - 3:5, ширина кожної смужки (чорної і білої) дорівнює 1/5 прапора, а довжина - 2/5 довжини прапора".

      28 грудня 1990 року окремими законами затверджено положення про державні символи. Кизиловий колір інтерпретується як символ славного минулого, чорний - трагічних сторінок в історії народу, білий - надії на світле щасливе майбутнє.

      (За матеріалами А.Гречило "Герби новопосталих держав" -http://www.heritage.com.ua/istorija/geraldika/SymNovDer/SymNovDer02.htm)

      Грузія активно працює з багатьма міжнародними організаціями. У 1999 р. стала повноправним членом Ради Європи і СОТ. Грузія була ініціатором розширення ГУУАМ (за рахунок Узбекистану). Вона тісно співпрацює з ООН та ОБСЄ, активно розвиває стосунки з НАТО.

Економічна географія

      Майже все промислове виробництво Грузії сконцентроване у рівнинних районах країни. Більше ніж половина підприємств розташовані в містах Тбілісі, Руставі (на південний схід від Тбілісі) і Кутаїсі (у Західній Грузії). Найвищий рівень економічного розвитку в східно-центральному регіоні (Тбілісі-Руставі), за ним ідуть західно-центральний регіон (Кутаїсі - Зестафоні), Абхазія, Південна Осетія і південні райони.

       Незважаючи на тенденції до рівномірнішого розташування господарських об'єктів шляхом розширення видобутку вугілля і тальку, виробництва електроенергії в Абхазії, заготівлі лісу в Південній Осетії та розвитку агропромислових комплексів по всій республіці, територіальні відмінності зберігаються і відповідно загострюються етно-регіональні протиріччя. Темпи росту промисловості в Абхазії і Південній Осетії набагато нижчі, ніж у Грузії в цілому. Найбільше зайняті у сільському господарстві абхази, їх частка найвища порівняно з будь-якою іншою етнічною групою колишнього СРСР. Понад 70% всіх зайнятих у промисловості сконцентровані в Центральній Грузії.

Енергетика

      Гідроенергетичний потенціал Грузії оцінюється у 88,5 млрд. КВт/год за рік і перевищує сумарний гідроенергетичний потенціал Великобританії, Швейцарії і Германії. Навіть використовуючи менше 10% потенціалу, гідроенергетика виробляє майже половину всієї електроенергії в країні. В Грузії діють 72 електростанції, 64 з яких - ГЕС. Але задовольняється лише 3/4 попиту на електроенергію.

      Запаси інших енергоносіїв - вугілля, нафти і природного газу - незначні. Видобуток вугілля скорочується. Вугільні шахти, розташовані поблизу міст Ткварчелі і Ткібулі на заході Грузії, забезпечують лише половину коксу, необхідного для Руставського металургійного заводу, їх вклад у виробництво електроенергії незначний. Нафтовидобувна промисловість /родовища в Кахетії/ розвинута слабко: у 1997 р. видобуто лише 120 тис. тонн нафти. Місцева нафта забезпечує всього 4% потреб країни; інша частина імпортується з Росії та Азербайджану. Проте нафтопереробний завод і нафтосховища в Батумі, що забезпечуються по трубопроводах з бакинських нафтових промислів, є перспективними об'єктами нафтового господарства кавказького регіону. Природний газ, що забезпечує 44% потреб країни з пального, надходить з інших країн, в першу чергу з Туркменістану.

Видобувна промисловість

      Хоча надри країни багаті на різноманітні корисні копалини, гірничовидобувна промисловість у Грузії розвинута слабко. Виняток становить лише видобуток марганцю, рудники якого в Чіатурі у 1970-х роках давали чверть всього видобутку марганцю в СРСР. В середині 1990-х років запаси марганцю в Грузії становили 200 млн. тонн. Родовища вугілля в Абхазії і нафти у Східній Грузії не здатні забезпечити потреби енергетики і металургійної промисловості.

      В Грузії є невеликі родовища міді, свинцю, вапняку і бариту, що підтримують розвиток кольорової металургії і хімічної промисловості, зокрема виробництво азотних добрив і медикаментів. В числі інших важливих видів мінеральної сировини - тальк, діатоміт, мергелі, доломіти, вапняки, мармур, вогнетривка глина та інше. Грузія багата на мінеральні джерела.

      Мінеральна вода "Боржомі" і марганець були візитними картками обробної промисловості Грузії. Гірничовидобувна промисловість Грузії має перспективи подальшого розвитку, однак масштаби виробництва залежатимуть від внутрішнього і зовнішнього ринків збуту.

Обробна промисловість

      До кінця ХІХ ст. Грузія залишалася слабкорозвинутою аграрною околицею Російської імперії. За радянських часів активно здійснювалася індустріалізація. За період з 1913 р. по 1975 р. обсяги валової продукції промисловості в Грузії зросли в 154 рази. У 1990 р. республіка виробила 0,2% всієї світової промислової продукції, приблизно стільки ж, скільки Норвегія. Промисловість давала понад 40% національного доходу країни. Однак централізована організація промислового виробництва за п'ятирічними планами і контрольними цифрами обсягу випуску продукції призвели до серйозного економічного дисбалансу з надзвичайно високою концентрацією інвестицій у важку промисловість і виробництво низькоякісних товарів.

      Домінуючою галуззю обробної промисловості є харчова. Використовуючи власну аграрну базу, ця галузь випускає 3/5 всієї промислової продукції, у ній працює майже 2/5 зайнятих у промисловості. Провідні галузі харчової промисловості - консервування фруктів, виробництво чаю і тютюну, вони дають 3/5 всієї кількості продукції харчової промисловості. Менш розвинуті такі галузі, як виробництво макаронів, пива, цукру, м'ясних і молочних продуктів. Розвинуте виробництво тканин (шовкових, вовняних і бавовняних), одягу і взуття.

      Важка промисловість включає виробництво сталі, залізничних локомотивів, вантажних автомобілів, суден і сільськогосподарських машин. Металургія, яка представлена Руставським металургійним заводом, виробляє труби і прокат для нафтової та автомобільної промисловості, а також для заводів, що виробляють залізничні локомотиви, судна і сільськогосподарські машини. Металургійне виробництво значною мірою залежить від поставок коксу і залізної руди з Росії.

Сільське господарство

       Оброблювані землі займають менше ніж 20% території Грузії. Раніше селяни не могли використовувати болотисті ґрунти уздовж морського убережжя, але за роки радянської влади більшість цих земель було осушено. Важко було обробляти і землі в посушливих районах на сході, але вони ввикористовувалися в сільськогосподарській діяльності завдяки широкому розвитку ірригації.

      Незважаючи на згадані проблеми, сільське господарство Грузії досягло великих успіхів і залишалося головним джерелом процвітання республіки. В період з 1913р. по 1980 р. випуск сільськогосподарської продукції зріс більше ніж у 10 разів. Грузинські селяни здавна використовували родючі ґрунти і теплий клімат країни для вирощування таких культур, як цитрусові, тютюн і чай, які є основою харчової промисловості. Коли радянський ринок був закритий для конкуренції з боку іноземних товарів, Грузія мала монополію на виробництво чаю і цитрусових. У зв'язку з необхідністю більшої кількості робочих рук для вирощування і збирання таких спеціалізованих культур, як чай, тютюн і виноград, постійно утримувався високий рівень зайнятості.

      До приватизації землі в 1992 р. грузинське сільське господарство було організоване у формі колгоспів і радгоспів. Хоча не існувало приватної власності на землю, селяни і деякі місцеві жителі отримували в оренду земельні ділянки для вирощування продукції для особистого використання чи на продаж. Незважаючи на невелику площу цих ділянок, врожаї там були вдвічі вищими, ніж у колгоспах і радгоспах. Існували обмеження і на кількість голів домашніх тварин у приватних господарствах. Приватники поставляли майже половину сільськогосподарської продукції республіки, в тому числі 64% м'яса, 54% молока і 43% яєць; їм належала понад половина поголів'я домашньої худоби (в основному, великої рогатої, овець і свиней).

      До 1992 р. понад 80% посівних земель були зайняті зерновими і кормовими культурами. Із загальної площі зернових 40% становила кукурудза і майже 40% - озима пшениця. Також вирощувалися бобові, тютюн, картопля та овочі. Виноград, цитрусові та інші фрукти, а також чай займають 34% родючих земель. Найважливішою сільськогосподарською продукцією після зернових є виноград винних сортів. Грузинські виноградники становили 1/8 всіх виноградників СРСР, і понад 10% загального обсягу сільськогосподарського виробництва належало продукції з винограду. Грузія виробляє 500 різних сортів вина. Виноробство сконцентроване переважно на сході країни, в Кахетії. Цитрусові давали близько 8% вартості всієї сільськогосподарської продукції Грузії. Субтропічні фрукти становили 8%, тоді як чай, плантації якого займали лише 2% оброблюваної території давав майже 20% всієї продукції.

      Тваринництво в Грузії спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби, свиней і овець. Розвинуте птахівництво. Розвиток тваринництва ускладнюється такими чинниками як висока щільність тварин на землі, низький рівень механізації і практики відгінного вівчарства. Вівці і свині вирощуються в основному в горах і передгір'ях.

Транспорт

      Завдяки своєму географічному положенню між європейською Росією та Азією територія Грузії має важливе транзитне значення. Зокрема, вона забезпечує сусіднім країнам - Азербайджану і Вірменії - найкоротший вихід до Чорного моря. У радянський період м.Тбілісі стало великим вузлом залізничних і автомобільних доріг Кавказького регіону. Залізниці є головним засобом внутрішніх вантажних перевезень. Кістяк залізничної мережі утворює субширотна Закавказька магістраль, яка збудована ще в 1883 р. і з'єднує Баку з Поті і Батумі. Від неї прокладені основні гілки на Ткібулі, Боржомі, Чіатуру, Кахетинська дорога і лінія на Єреван.

      Зв'язок з Росією підтримується на сході - через Баку і на заході - уздовж узбережжя Чорного моря. Є залізничний зв'язок із Турцією через територію Вірменії. Для розвитку периферійних районів республіки були збудовані лінії залізничних доріг Натанебі - Махарадзе, Очамчире - Ткварчелі, Броцеула - Цхалтубо, Горі - Цхінвалі, Боржомі - Ахалціхе - Вале, Гракалі - Тедзамі, Качреті - Цителі-Цкаро та інші.

      Завдяки положенню Грузії на південному кордоні колишньої Російської імперії і СРСР важливими стратегічними об'єктами вважалися шосейні дороги. До числа найбільш живописних належить знаменита Воєнно-Грузинська дорога через Хрестовий перевал (одна з чотирьох магістралей, що перетинають високогірну зону Великого Кавказу).

      Грузія має порти на Чорному морі. Серед них виділяються Батумі, головний нафтовий термінал і контейнерний порт, і Поті, важлива військово-морська база. До грузино-абхазького конфлікту роль головного туристичного і курортного порту виконувало Сухумі.

Прочитано 1387 разів