Королівство Швеція - Реферат

План

План. 1

Загальні відомості 2

Історія. 2

Державність. 3

Стокгольм.. 4

Макроекономіка Швеції 5

Фінанси. 6

Експортна орієнтація економіки Швеції 7

Швеція і ЄС.. 11

Аграрна промисловість Швеції 12

Система соціального страхування Швеції 13

Освіта у Швеції 14

Міграція у Швеції 14

Література. 16

Загальні відомості

Офіційна назва - Королівство Швеція.

Територія - 449 964 км².

Географічне положення. Швеція розташована в Північній Європі, у східній і південній частині Скандинавського півострова. На заході Швеція межує з Норвегією, на північному сході - з Фінляндією, а зі сходу і півдня її омивають води Балтійського моря і Ботнічної затоки. На півдні протоки Ересун, Каттегат і Скагерак відокремлюють Швецію від Данії. До складу Швеції входять два великих острови в Балтиці - Готланд і Еланд.

Клімат. Помірний. Альпійські гори визначають різні кліматичні зони Швейцарії. Високо в горах улітку не пекуче, у низинах і північній частині країни досить тепло. Опадів 800-2500 мм. у рік.

Населення - 8,91 млн. чоловік - це ледве перевищує чисельність жителів Москви. Велика частина населення живе на півдні, у великих містах Малье (480000чол.), Ґетеборзі (1200000чол.) і столиці Швеції - Стокгольмі (1600000чол.). Щільність населення, у північних районах у середньому 3 чол/км², а в південних - 19 чол/км². Національний склад: шведи (91%), фіни (3%), саами, іранці, норвежці, датчани, турки й інші.

Мова: шведська.

Релігія - євангельська лютеранська церква (94%), католицизм (1,5%), іслам і інші.

Столиця – Стокгольм.

Адміністративний розподіл - 21 регіон (льон). Стокгольм виділений у самостійну адміністративну одиницю, прирівняну до льону.

Основні статті експорту - автомобілі, продукція машинобудування, сталь, залізо, вироби паперової промисловості.

Форма правління - конституційна монархія.

Глава держави - король Карл XVI Густав (з 1973 року). Глава уряду - прем'єр-міністр Горан Перссон (з 1996 року).

Парламент - однопалатний Риксдаг, обирається населенням терміном на чотири роки (наступні вибори у вересні 2002 року). Прем'єр-міністр обирається парламентом (наступні вибори в 2002 році)

Грошова одиниця: шведська крона = 100 ейре.

Національні свята: 6 червня – День шведського прапора (офіційно як національне свято відзначається з 1983 р. Свято зв'язане з двома історичними датами: 6 червня 1523 р. Густав Ериксон, що очолив у 1521 р. антидатське народне повстання, був обраний королем Швеції під ім'ям Густав I Ваза; 6 червня 1809 р. була прийнята нова конституція, що діяла до 1 січня 1975 р.); 30 квітня – День народження короля (1946 р.)

Історія

Первісні мисливці і рибалки почали з'являтися в межах нинішньої Швеції і просуватися усе глибше на північ в епоху танення льодовиків, що покривали Скандинавський півострів на протязі багатьох тисячоліть. Найраннішим свідченням присутності людини на території сучасної Швеції є стоянка, знайдена поблизу Мальме, що датується 8000 роком до н.е. Поселення, де основою існування людини вже були землеробство і скотарство, відносяться до пізнього кам'яного віку (2500-1800 р. до н.е.) Від цього часу збереглися наскальні малюнки, печери, могильні кургани. Бронзовий вік (1800-500 р. до н.е.) залишив свідчення торгових зв'язків з Центральною Європою і Британськими островами, докази високого розвитку мистецтва і ремесла. Залізний вік, починаючи з VI в. до н.е., відзначений контактами з кельтами в Європі. Період з І по VІ століття історики називають Римським залізним віком. Це час тісних зв'язків Швеції з Римською імперією.

Раннє середньовіччя (VI - IX ст. н.е.) - період формування шведської держави. Як стверджують дослідники, воно утворилося в результаті того, що плем'я свеев, що мешкало на озері Меларен у Середній Швеції (нині історична область Свеаланд) скорило інші місцеві племена, у тому числі гетов, що населяли провінцію Геталанд, розташовану південніше. Близько 800 р. на озері Меларен було засноване перше шведське місто Бирка, що швидко стало одним з великих торгових центрів на Балтиці; торгові зв'язки простиралися аж до Візантії й Арабського халіфату на сході і Франкскої держави на заході. Звідси починалися походи вікінгів. Загони авантюристів - купців і морських розбійників (по-скандинавськи "вікінг" - мешканець заток, що промишляє в затоках), що отримали в Західній Європі назву "нормани" ("північні люди"), на Русі й у Візантії - "варяги", у Фінляндії - "руотсі" (звідси багато дослідників виводять назву Русі, оскільки відомими в історії князями на нашій батьківщині були саме скандинави - Рюрик і його нащадки), здійснювали набіги на сусідів, що населяли південно-східне узбережжя Балтійського моря і берега Фінської затоки. VIII - X ст. були періодом бурхливої експансії, що призвела до колонізації і створення великого володіння вікінгів.

До середини XII в. Швеція стала єдиною державою під управлінням короля. Кілька правителів встигли змінити один одного, перш ніж у результаті завоювання датчанами частини Швеції в 1387 р. трон посіла королева Данії Маргарита. Так як вона одночасно була і правителькою Норвегії, ці три країни були об'єднані під датською короною. Це об'єднання, назване Кальмарской унією, розпалося через півтора століття під напором активного опору шведів. Проявивши себе в боротьбі за незалежність дворянин Густав Ваза (або Васа) у 1523 р. був обраний королем Швеції. У період його правління країна стала сильною єдиною монархією. З його ініціативи в 1544 р. була скасована традиційна виборність королів, і корона з цього моменту могла переходити тільки в спадщину.

Протягом XVI - XVII ст. Швеція здійснювала активну військову політику. Період численних воєн з Росією і Данією за панування на Балтиці був періодом нескінченних перемог і поразок. Захоплення території Інгерманландії, Естонії, Ліфляндії, Польщі, а також частини німецьких земель до кінця XVII в. перетворив Швецію у величезну імперію. У результаті повного розгрому шведів Петром I під Полтавою і поразки в Північній війні 1700-1721 р. Швеція втратила німецькі володіння і віддала Росії свої балтійські провінції і Західну Карелію, включаючи фортецю Виборг. Фінська війна між Швецією і Росією (1808-1809 р.) закінчилася повною поразкою шведської армії. Росія окупувала не тільки всю Фінляндію, але і частину Північної Швеції.

У 1809 р. після смерті Карла ХIII, у якого не було дітей, рід Гольдштейн-Готторп, якому призначено було стати останньою шведською королівською династією, припинив своє існування. Швеція знову встала перед проблемою вибору престолонаслідника. В умовах війни, що почалася, між Францією й Англією для збереження нейтралітету, якого Швеція намагалася дотримувати після укладання миру в 1809 р., і щоб уникнути війни з Наполеоном кращим політичним рішенням було обрання королем французького маршала Жана Батисту Бернадота, що був, по деяким даним, всановленний Карлом XIII. Він отримав ім'я Карл ХIV Йохан. Усупереч надіям шведів з його допомогою відвоювати в Росії Фінляндію, новий король пішов на зближення з царем Олександром I.

Останніми бойовими діями шведів були короткі війни з Данією і Норвегією за приєднання Норвегії до Швеції (Шведсько-норвезька унія - 1814-1905 р.). Починаючи з 1814 р. Швеція не брала участь у воєнних діях. У період Першої світової війни Швеція оголосила нейтралітет, зумівши зберегти його і під час Другої.

У 1952 р. Швеція, Данія, Норвегія й Ісландія утворили Північну раду.

У 1995 р. Швеція стала повноправним членом Європейського Союзу, заявивши таким чином, що головний принцип нейтралітету в зовнішній політиці замінений орієнтацією на загальноєвропейське співробітництво. У наші дні більшість шведів мешкає в містах і працює в сфері обслуговування або промислового виробництва. Шведський уряд славиться своїм справедливим ставленням до трудящих. Середня заробітна плата в цій країні дуже висока, і у відпустках шведи витрачають більше грошей, ніж жителі будь-якої іншої країни миру.

Державність

Історія сучасної шведської державності почалася з прийняття 1809 р. пер­шого конституційного акта — так званої форми правління. Цей акт іноді на­зивали конституцією, хоча відповідну значущість за змістом і юридичною формою мали й деякі інші акти, введені в минулому столітті. Це акти про престолонаслідування (1810 р.), про свободу друку (1812 р.) і про парламент (1810 р.). Усі вони були прийняті парламентом на основі кваліфікованої більшості голосів. Саме сукупність згаданих чотирьох актів, на думку офіційних кіл, утворювала те, що було первісною конституцією Швеції. З часом більшість із цих актів кілька разів змінювалася і доповнювалася, однак складові конституції Швеції номінальне залишалися тими ж. На сьо­годні чинну Конституцію цієї держави складають прийняті парламентом у лютому 1974 р. “Форма правління”, “Акт про парламент” і “Акт про свободу дру­ку”. Саме цей рік вважається роком прийняття Конституції Швеції, четвер­тою складовою якої є “Акт про престолонаслідування” 1810 р. зі змінами і до­повненнями.

За змістом Конституції прийнятою формою державного правління у Швеції є парламентарна монархія. При цьому конституційні повноваження монарха є вужчими у порівнянні з повноваженнями глав держав інших європейських монархій.

Органом законодавчої влади є однопалатний парламент — Риксдаг, до складу якого входить 349 депутатів. Члени парламенту обираються шляхом загальних і прямих виборів строком на чотири роки. На парламентських ви­борах застосовується пропорційна система. Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права однаковий і становить 18 років. Головною функцією Риксдагу є законотворчість. Право законодавчої іні­ціативи належить, насамперед, членам парламенту і уряду. Характерним є те, що глава держави не наділений навіть номінальним правом вето на зако­ни, прийняті Риксдагом. До цього слід додати, що промульгацію (санкціону­вання) законів здійснює не монарх, а глава уряду: закони набувають сили після підписання Прем'єр-міністром. Конституція передбачає існування так званої альтернативної законотворчої сфери, яка охоплює коло питань, з яких повноваження Риксдагу можуть бути передані (делеговані) уряду. Сам уряд може передати (субделегувати) відповідні повноваження адміністратив­ним органам. Окрім бюджетних повноважень, важливими є повноваження Риксдагу у сфері контролю за діяльністю уряду і органів виконавчої влади в цілому. До­сить традиційними формами парламентського контролю можна вважати інтерпеляцію і обговорення на сесії урядової політики. Контроль за урядом здійснює також одна із постійних комісій Риксдагу, що має назву конститу­ційної.

На увагу заслуговує діяльність так званих омбудсманів — уповноважених парламенту з питань захисту прав людини. Її слід також віднести до форм парламентського контролю за органами виконавчої влади. Більше того, — здійснюваний омбудсманами контроль є досить широким за характером і поширений на суди і органи місцевого самоврядування. Знаменно, що саме Швеція є «батьківщиною» інституту омбудсмана: він уперше виник тут ще на початку XVIII ст. На сьогодні Риксдаг строком на чотири роки обирає чо­тирьох омбудсманів, кожен з яких займається контролем в окремій сфері публічної діяльності (один із них контролює так звану військову адмініс­трацію). Усі омбудсмани наділені правом законодавчої ініціативи в Рикстазі, що в цілому є нехарактерним для інших країн, де функціонує відповідний державний інститут.

Главою держави є монарх - Король. Як зазначалося, його повноваження у владній сфері, по суті, зведені нанівець. Зокрема, Король повністю відсто­ронений від участі у формуванні уряду.

Виконавчу владу здійснює уряд — Кабінет Міністрів, «Уряд керує державою. Він несе відповідальність перед Риксдагом». Процедура формування уряду починається з того, що на сесії Риксдагу обирають главу уряду за пропозицією голови самого парла­менту. При цьому голова Риксдагу виходить з реальної розстановки партій­но-політичних сил, що склалася у парламенті. Прем'єр-міністр визначає склад уряду, члени якого мають бути затверджені Риксдагом. Риксдаг може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри. З іншого бо­ку, за певних умов уряд може прийняти рішення про розпуск парламенту. За змістом своєї реальної компетенції Кабінет Міністрів вирішує основні питання соціально-економічного і політичного життя країни.

Вищим судом загальної юрисдикції є Верховний Суд, до складу якого вхо­дять не менше 22 членів (радників юстиції). Усіх членів Верховного Суду, так само як і всіх інших загальних судів, призначає уряд. До системи загаль­них судів також включені апеляційні і окружні суди. Існує також розвинута система адміністративної юстиції на чолі з Верховним адміністративним су­дом. Особливе місце в державному механізмі належить канцлеру юстиції. Ос­танній не входить до складу уряду, хоча пов'язаний з ним організаційно. Канцлер порушує кримінальні справи за обвинуваченням у вчиненні поса­дових злочинів членів Верховного Суду і Верховного адміністративного су­ду, здійснює контроль за виконанням законодавства про свободу засобів ма­сової інформації, а також реалізує деякі наглядові функції, зокрема стосов­но адвокатури.

За формою державного устрою Швеція є унітарною державою. З метою урядування державна територія поділена на округи (лени) і муніципалітети. На обох цих рівнях адміністративно-територіального поділу існують пред­ставницькі органи самоврядування — ради. Ради обирає населення відпо­відних одиниць строком на три роки. При цьому на відповідних виборах ак­тивним і пасивним виборчим правом наділені іноземці, якщо вони постійно мешкають у Швеції. Кожна рада із власного складу обирає комітет, який є виконавчим органом. На рівні округів функціонують також представники центральної влади (губернатори), яких призначає уряд. Ці представники наділені певними контрольними повноваженнями щодо представницьких органів місцевого самоврядування.[7]

Стокгольм

Перші поселення людей на території сучасного міста були виявлені на острові Стадсхольмен - одному з 14 островів, на яких зараз розташовується місто. Перше згадування Стокгольма відноситься до 1252 року, а вже з XIII віку місто було постійною резиденцією шведських королів. Остаточно Стокгольм став столицею шведської держави