Ви тутГоловна->Реферати->Географія->Атлантида - Реферат
Атлантида - Реферат
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
  Прочитано 553 разів
Скачати безкоштовно:

Атлантида - Реферат

За даними бібліографії на сьогоднішній день про Атлантиду, таємничий материк, що похований десь на дні океану, написано понад 20000 наукових праць і пригодницьких творів. Висуното понад 1700 гіпотез про її місцеперебування й причини безслідного зникнення. Та чи справді безслідного?

Видатний учений Стародавньої Греції Платон у своєму творі «Тімей і Критій» посилається на афінського державного діяча й поета Солона, якому один єгипетський жрець розповів про велику країну атлантів, що існувала за 9000 років до Платона і навіть воювала з греками . За цими досить скупими відомостями, країна атлантів була розташована десь за Геракловими стовпами – тобто за Гібралтарською протокою.

Як писав Платон, це була федерація з 10 царств, велика й багата держава з розвинутим, як на ті часи, господарством, з великими містами. Мальовничу, вкриту лісами територію країни перетинали численні зрошувальні канали. Атланти підкорили весь захід Європи і намагалися захопити Афіни та Єгипет, але в запеклій боротьбі з афінянами зазнали поразки. Повідомляється також, що високо розвинута цивілізація острова загинула в результаті гіганської природньої катастрофи, яка сталася 11500 років назад, чи трохи пізніше. Платон докладно описав Атлантиду, визначив місцезна­ходження острова і час існування цивілізації на ньому.

Проте вчені щодо вірогідності розповіді Платона не склали єдиної думки. Й саме слово «Атлантида» давно вже стало символом незбагненної загадки.

Як знати, чи не була Атлантида витвором однієї з грецьких легенд? Адже розповідям Платона не завжди вірили навіть його сучасники та друзі. Згадайте крилатий вислів великого вченого давнини Арістотеля: «Платон мені друг, але істина дорожча». На думку ряду вчених, за 9000 років до Платона ніяк не могла існувати висока культура. Адже це був кінець льодовикового періоду. Навряд чи могли бути сучасниками дикі печерні мешканці й мореплавці-атланти. Неймовірним здається, щоб ціла країна безслідно зникла всього за одну добу. Проте більшість дослідників вважає, що Атлантида справді існувала.

За описом Платона Атлантида розташовувалась на острові, в центрі якого була столиця. «Весь цей край лежав дуже високо і круто обривався біля моря, вся рівнина, оточуюча місто і сама оточена горами, які тянулись до самого моря, представляли собою рівну гладь.» За описом Платона, столиця Атлантиди не представляла собою нічого незвичайного в історії архітектури. Багато античних міст мали такий вигляд.

На самому острові було немало скарбів. Перш за все руди металів. Крім золота, ціну якому добре знали, тут добували міфічний орхілак. Для всіх тварин, які заселяли землю, озера і болота вистачало кормів. В центрі острова в дворі  царського  палацу  знаходився  храм Посейдона  і  Кліто, головний храм і місце жертвоприношення. Цей храм зовні і всередині був оздоблений золотом, сріблом, орхілаком і слоновою кісткою. Біля храму стояли золоті статуї. Клімат острова був теплий, гори захищали з півночі від холодних вітрів. Урожай збирали два рази. Весь острів, подібно столиці, був покритий системою каналів, які не тільки постачали острів водою, але й служили прекрасним шляхом сполучення.

Таких островів, які відповідали б опису Атлантиди, багато як в Атлантичному океані, так і в Середземному морі.

Отже, якщо пристати до думки, що Атлантида існувала, постає ще одне важливе питання: де саме її шукати? З цього приводу виникали великі суперечності. Одні вчені вважали, що Атлантиду слід шукати на дні Атлантичного океану в його центральній частині – між Європою та Північною Америкою, оскільки, за Платоном, саме там була розташована ця земля, а в названих частинах світу багато однакових видів рослин і тварин.

Крім того, на дні Атлантичного океану нещодавно від­крили Серединоатлантичний хребет, до якого прилягає велике плоскогір’я з низкою хребтів, вершинами яких є Азорські острови. Можливо, цей район був колись суходолом й опинився на дні океану внаслідок геологічної катастрофи приблизно 12 тис. років тому, тобто тоді, коли існувала Атлантида й закінчився в Європі останній льодовиковий період. Російський вчений  М.Ф.  Жиров  та  деякі  інші  пояснюють  потепління  в Європі  проривом до її берегів  теплої  течії,  що  сталося  саме внаслідок опускання Атлантиди. Можливо, острів Мадейра та Азорські острови і є залишками потонулого материка. Як вважають деякі вчені, не всі мешканці Атлантиди загинули в страшній катастрофі, частина їх дісталася берегів Америки, інші переправилися в Європу. Саме вони заклали фундамент великих цивілізацій у Мексиці й Перу, а також у Єгипті та Месопотамії. Звідси, мовляв, і дивовижна схожість в архітектурі, звичаях і релігіях цих держав. Так, народи обабіч Атлантики поклонялися Сонцю, а міф про всесвітній потоп був поширений у Месопотамії й серед стародавніх індіанських племен Південної та Північної Америки. Мова басків, що живуть у Піренейських горах Іспанії, не схожа на жодну з європейських, але дуже подібна до мови деяких індіанських племен. Стародавні піраміди Єгипту й Мексики мають багато спільного. До того ж, в багатьох країнах існував звичай муміфікувати померлих і класти їм на могили дуже подібні речі. У місцях поховання племен майя знаходять прикраси із зеленого нефриту, покладів якого в Америці немає. А чи не ввозили його з Атлантиди?

За добре знаною в Перу і Мексиці легендою, білий бог Кецакоатль прибув сюди вітрильником із країни ранкового сонця, тобто зі сходу, навчив індіанців ремесел і будівництва, запровадив закони і релігію, а потім загадково зник.  Перуанці,

хоч і не знали про існування ацтеків, мали подібну легенду, тільки свого бога-благодійника назвали Віракоча. Чи не є це відгуком на прибуття людей з Атлантиди? Твердять, що саме їх зображено на стінах зруйнованих міст Чічен-Іца і Тігуанаку. Доказом існування Атлантиди вважають руїни стародавніх міст у джунглях півострова Юкатан та в Перуанських Андах.

Восени 1970 р., обстежуючи з гідролітака прибережні води Багамських островів в Атлантичному океані, французький археолог і акванавт Д. Ребіков помітив на дні океану біля острова Північний Бімімі залишки якихось будівель. Під водою водолази побачили стіни завдовжки понад кілька сотень метрів з величезних блоків, кожний масою приблизно 25 тонн. Хто ж їх побудував? Чи не атланти? Та, як виявилось в результаті досліджень, це – результат розтріскування прибережних скель, що занурилися під воду внаслідок поступового опускання Багамських островів.

Шукають Атлантиду і в Середземному морі. Найбільш вірогідною є думка російського дослідника минулого століття А.С. Норова, який залишками країни атлантів вважає острів Крит і розташовані північніше численні дрібні грецькі острови. Цю думку поділяв і видатний радянський географ  академік Л.С. Берг. Нині її відстоює велика група учених. Дослідження дна Атлантики в районі припустимої загибелі Атлантиди пока­зали, що середня товщина осадкових порід тут близько 4 м, а це при сучасних темпах їх нагромадження (10-15 мм за 1000 років) потребує найменше… 300 тис. років, а не 12, як твердять прихильники атлантичного походження загадкової землі.

Як свідчать океанографічні дослідження останніх років, Серединоатлантичний хребет – це результат геологічної події, під час якої, роз’єднавшись, утворилися материки Африка й Південна Америка. Вчені звернули увагу також на особливості конфігурації берегових ліній: західної – африканського материка і східної – південноамериканського.

Отже, для Атлантиди в Атлантичному океані просто місця нема. Водночас встановлено, що на острові Тіра в Егейському морі приблизно 3,5 тис. років тому стався могутній вулканічний вибух, подібний до того, що прогримів у 1883 р. на острові Кракатау. Мабуть, це була чи не найбільша геологічна катастрофа за всю історію Землі.

Вибух вулкана Санторін за потужністю дорівнював вибухові приблизно 200 тис. атомних бомб, скинутих свого часу американцями на японське місто Хіросіму.

Відомий учений Гарун Тазієв навіть називає дату вибуху – 1470 р. до н. е. і зазначає, що в повітря злетіло до 80 млрд. кубометрів гірської породи й виникли хвилі заввишки до 260 м.

Саме в ті далекі часи островами цієї частини Егейського моря володіли мінейці. Вони досягли визначних успіхів у розвитку науки, господарства й ремісництва. Та внаслідок величезної сили вулканічного вибуху загинуло, як виявлено нині, велике місто на острові Тіра, а також центр мінейської цивілізації місто Кносос на острові Крит.

Значну частину території держави поглинуло Егейське море. Вчені гадають, що саме ця подія, відгомін якої через століття дійшов до Платона, й відображена в його розповіді про країну атлантів. Проте у Платона розміри затонулої землі більші й час катастрофи інший.

За Платоном, Атлантида була морською державою. Це саме можна сказати й про мінейців, які мали великий морський флот. Платон зазначив, що на острові випасалися великі гурти биків, яких мінейці вважали священними. На морському дні поблизу Тіри виявлено рів, подібний до того, який за словами Платона, оточував фортецю в головному місті Атлантиди. Нині острів Тіра – це уламок, що лишився від вибуху велетенського вулкану. Руїни міста мінейців, розкопані в 1967 р., укрив великий шар вулканічного попелу і, подібно до руїн Помпеї, вони чудово збереглися. Археологи знайшли тут багато кольорових фресок і навіть дерев’них предметів.

У 1976 р. відомий французький учений Жак Ів Кусто відкрив на дні Егейського моря поблизу острова Крит залишки стародавньої мінейськоі цивілізації, яка, за його розрахунками, була знищена внаслідок найбільшого виверження вулкана Санторін у 1450 р. до н. е. Та Атлантиду дослідник все ж таки вважає красивою вигадкою Платона.

Авторитет Кусто спонукав деяких вчених знову повернутися до атлантичної версії Атлантиди. На захід від Гібралтару було відкрито підводні гори із столоподібними вершинами, розташовані всього на 100-200 м нижче від рівня океану. Дослідники вважають їх залишками значного за площею архіпелагу, що затонув у далекі часи.

Сенсацією стали фотографії, зроблені 1973 р. науковим співробітником   інституту   океанології   Академії   СРСР  В.М. Маракуєвим, учасником експедиції на дослідому судні «Академік   Курчатов».   На   восьми   підводних   фотографіях вершини однієї із підводниї гір Ампер проглядалися ніби руїни будівель та фортечного муру. У 1983 і 1984 роках науково-дослідні судна «Витязь та Академік Вернацький» з допомогою підводних апаратів «Агрус» і «Пайсис» підтвердили, що гора Ампер – то згаслий вулкан, який колись занурився в океан, гадані ж «руїни» - природні утворення. Отже, безуспішні пошуки Атлантиди в Атлантичному океані лише піднімають акції тих учених, які шукать її сліди в Ейгейському морі. Однак і серед них нема згоди.

Порушником спокою став у 1987 р. російський дослідник І. Машников. Він логічно проаналізував твори Платона й висунув нову гіпотезу, яка, на наш погляд, цілком заслуговує на увагу. І. Машников перед усім оспорює дату загибелі Атлантиди й деякі інші дані Соломона – Платона. Взяти хоча б численність морських і сухопутних військ атлантів. Адже за описами Платона атланти мали величезну армаду – 1200 кораблів з військом понад мільйон чоловік. Армія греків, яка перемогла атлантів, була, мабуть, не меншою. «Відкіля ж, розмірковує вчений, - могло взятися в льодовиковий період таке велике військо? Адже на всій планеті в ті часи мешкало не більше 3-4 мільйонів чоловіків, які, до того ж перебували на дуже низькому рівні розвитку. Ні напевне йдеться про пізніші часи». І він висуває досить імовірну версію. «В стародавні часи, - каже він, - число 9000 записували як десять тисяч мінус тисяча, а 900 як тисяча мінус сто. В стародавній системі обчислення, якою користувалися в Єгипті, тисяча  позначалася знаком «М», а в стародавній Греції «М» означало десять тисяч.

Прочитано 553 разів


Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС