Ви тутГоловна>>Географія>>Світове господарство – глобальна географічна система та економіко-географічний вимір - Реферат

Світове господарство – глобальна географічна система та економіко-географічний вимір - Реферат

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Світове господарство – глобальна географічна система та економіко-географічний вимір - Реферат


Стандартне визначення світового господарства як сукупності національних господарств, що беруть долю в міжнародному поділі праці і зв'язаних міжнарод-ними відношеннями, несе занадто вузьке навантаження і не враховує навіть у ма-лій мірі роль просторові і просторової ієрархії у формуванні і функціонуванні сві-тового господарства.  
У умовах сучасної глобалізації господарської діяльності світове господарст-во втягує у свою орбіту практично усі види економічної діяльності, роблячи на них прямий або непрямий вплив.   При динамізмі ринкових зон збуту важко провести жорстку стійку межу між фірмами, компаніями, підприємствами, що беруть долю в міжнародному обміні або замикають свою діяльність на внутрішньому ринку.  
У підсумку верхні поверхи в просторовій ієрархії займають територіальні і галузеві підсистеми світового господарства - інтеграційні об'єднання, національні господарські комплекси, галузеві і міжгалузеві транснаціональні корпорації (МНК).   Більш умовно до підсистем можна віднести найважливіші сфери діяльно-сті - первинні, вторинні, третинні, четвертинні й окремі галузі і види діяльності.  
До первинного, за традицією, відносять галузі сільського господарства, ри-бальський промисел, лісове господарство, гірновидобувна промисловість.   До вторинних - усі галузі переробної промисловості.   До третинних - транспорт і сфе-ру послуг.   До четвертинних - новітнї види інформаційної діяльності, що включа-ють збір, переробку і використання інформації в управлінні, банківсько-фінансової сфері, маркетингу і консалтингових послугах і т.п.   До цієї сфери тепер відносять і більшу частину НИОКР - наукових досліджень і дослідно-конструкторських роз-робок, що зумовлюють упровадження високих технологій і наукомістких вироб-ництв в інші сфери діяльності.  
Найважливішу системоутворюючу роль у світовому господарстві грають три типи просторів - географічне, економічне й інформаційне, у рамках яких функціо-нують підсистеми, що забезпечують саме існування світової економіки.  
У географічному просторі - це сучасні види транспорту і зв'язку, без яких не може нині функціонувати жодний центр економічної діяльності.   У світі налаго-джена взаємодія міжнародних, національних і локальних видів залізничного, ав-томобільного, річкового, морського й авіаційного транспорту, трубопроводів і ЛЕП, усіх видів зв'язку.   За допомогою супутників зв'язку новітніх кораблів став можливий негайний зв'язок практично будь-якого місця на земній кулі з будь-яким іншим.   Вантажний і пасажирський транспорт також можуть забезпечити переве-зення різних вантажів і людей практично в будь-яке місце - усі залежить тільки від порівняння витрат і результатів.   Організаційні форми, що утворюють глобальну підсистему транспорту і зв'язку, - це авіакомпанії, судновласницькі фірми, залізни-чні компанії, системи зв'язку і т.п., чия діяльність регулюється сукупністю міжна-родних угод.  
У економічному просторі системоутворюючу роль грають світові фінансові інститути, серед яких ведуче місце займають Світовий Банк, Міжнародний Валю-тний Фонд (МВФ), Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що нині перетво-риться в Міжнародну організацію по торгівлі (ВТО), а також центральні банки США (Федеральна резервна система), Великобританії, Франції, ФРН, Японії.   Са-ме ці організації і банки забезпечували фінансові розрахунки у світовому госпо-дарстві й стійкість основної валюти, базової для міжнародних розрахунків після скасування "золотого стандарту", - долара США, фунта стерлінгів і франка, до яких прив'язані обмежено конвертовані валюти багатьох країн Співдружності націй і Французького Союзу, а також німецької марки й ієни.   З початком ХХI століття таку ж роль може успішно зіграти "євро" - єдина валюта Європейського Союзу.   Особливу роль, що стабілізує, у світовій фінансовій системі грають консорціум ба-нків Швейцарії, через її традиційну роль "усесвітнього сейфа", і найбільші страхові компанії світу типу британського "Ллойда".  

Сфера послуг  
Відповідно до марксистської доктрини ( у котрої третинному сектору, як не-матеріальному виробництву, узагалі не були місця) сфера матеріального виробни-цтва ділиться на чотири сектора: сільське і лісове господарство, добувна промис-ловість, обробляюча промисловість і вантажний транспорт (іноді включався паса-жирський транспорт загального користування).   Таким чином, транспорт також розглядалася яка галузь матеріального виробництва.   Цим як би підкреслювалася виробнича детермінованість господарства.   У сучасних умовах, коли на передній план усе більш виступають соціальні проблеми, структура господарства розгляда-ється вже інакше.   Первинний сектор - це галузі, безпосередньо зв'язані з природ-ними ресурсами, - видобувна промисловість, сільське, лісове, рибне господарства; вторинний сектор - обробна промисловість, націлена на виготовлення кінцевого продукту; третинний сектор, або сфера послуг, - невиробнича сфера діяльності, спрямована на створення умов для функціонування господарства і життєдіяльності населення.   (З цієї третинної сфери виділяють і четвертинну сферу - науку, або на-укові дослідження і дослідно-конструкторські розробки - НИОКР).  
Звідси випливає, що і  транспорт, та й усю виробничу інфраструктуру можна і варто віднести до невиробничої сфери.   Це перша, "систематизаційна", особли-вість третинного сектора.   Далі треба відзначити темпи опереджаючого розвитку третинного сектора в країнах - членах Організації економічного співробітництва і розвитку (промислово розвинені країни Заходу).  
І, нарешті, третя особливість - інтенсивна зміна внутрішньої покомпонентної структури третинного сектора - зростання ролі виробничих послуг, що забезпечу-ють кардинальні зрушення в галузевий, територіальній і організаційній структурі основних виробничих галузей.   Ці зміни в складі третинного сектора проявилися за останні 15-20 років.   Виробничі послуги не тільки не залежать від рівня основ-ного виробництва, але стають галузями, що саморозвиваються, що усе в більшому ступені визначають, що і як робиться.   Наприклад, у Великобританії число зайня-тих у сфері виробничих послуг за 1980-1995 доля виросло на 40% (на 1720 тис. чоловік), тоді як у сфері особистих послуг лише на 15% (на 600 тис. чоловік).  
З середини 70-х років, товарна частина зовнішньоторговельного балансу промислово розвинених країн була збитковою, тоді як сервісна частина завжди зводилася з перевищенням прибутків над витратами (дивиться таблицю 1).  
Звичайно виробничі послуги розрізняють у такий спосіб: а) у сфері спожи-вання (ринкового попиту); б) у сфері постачання; в) виконуючу посередницьку роль (забезпечення інформаційних, телекомунікаційних, транспортних, комп'юте-рних послуг, створення організаційно-підприємницького середовища).   Ці власти-вості виробничих послуг у кінцевому рахунку забезпечують доставку виробничих товарів на принципово новому якісному рівні - більш швидко, надійно, на великі відстані, дешевше, із поліпшенням інформованості клієнтури про альтернативні джерела обслуговування.  

Таблиця 1
  Динаміка зовнішньоторговельного балансу промислово розвинених країн (млрд.долл)  

За останні два-три десятиліття в ряді найбільш розвинених в економічному відношенні країн відбулися швидкий ріст і зміна структури третинного сектора.  
Так, якщо порівняти зміни структури зайнятості економічно активного насе-лення двох регіонів - Західної і Східної Європи, ті розрив між ними нараховує приблизно 30 років (табл.2).  
Щоб зрозуміти причини величезних змін, які відбулися у структурі виробни-цтва за останні десятиліття, треба розкрити поняття - постіндустріальний етап роз-витку, на який перейшли промислово розвинені країни Заходу і так називані краї-ни нової індустріалізації.   Настання цього етапу зв'язане  насамперед із зміною попиту на споживчому ринку товарів і послуг ( а не з досягненнями науково-технічного прогресу, на думку багатьох дослідників; ці досягнення дуже важливі, надають величезний ефект зворотного зв’язку на самий розвиток, але по своїй суті вторинні), переходом суспільства від задоволення потреб "першого кола" (життє-забезпечення), що має свої досить вузькі межі, до потреб "другого кола" (або - "  вільного часу"), що по суті безмежні.   (Цей етап, що наступив із 70 років, ще на-зивають етапом інформаційних потреб.) З рештою решт ці зміни в потребах суспі-льства визначаються змінами структури витрат сімейного бюджету.   По підрахун-ках академіка С.Шаталина, у Росії протягом усього радянського і пострадянського періоду частка витрат на харчування в сімейному бюджеті не опускалося нижче 60%, а іноді піднімалася і до 3/4, тоді як на Заході вона в останні 20 років знизила-ся до 20% .  
Таблица 2
Структура зайнятості населення по секторах господарства в Західної і Східної Європі (%)
Саме нові споживи суспільства викликали масовий перехід виробництва від принципу "економії масштабу" (випуск масової серійної продукції) до принципу "економії розмаїтості), до попиту на продукцію відносно дорогу, що випускається невеликими партіями, цивільну й інноваційну.   Вартість одиниці продукції, що випускається, різко зросла, що викликало корінну перебудову всього логістично-розподільчого апарата.   За даними професора Н.В.Алисова вартість 1 т традицій-ної промислової продукції в 1995 році в тис. долл. складала: залізної руди - 0,02, цементу - 0,023, природного газу (1 тис.м3) - 0,08, мінеральних добрин - 0,1, наф-ти - 0,12, сталі - 0,2.   Вартість же інноваційної ("нової") продукції рівнялася: плас-тмас і синтетичних смол - 1,0, хімічних волокон - 10,0, автомобілів - 15,0, елект-ронного устаткування - 100,0, суперкомп’ютерів - 25000.  
Структурно постіндустріальне суспільство в результаті цих процесів теж не-минуче змінюється: зростає так називаний середній клас, що забезпечує стабіль-ність усього суспільства, його стійкий еволюційний розвиток, значне поліпшення криміногенної обстановки.  
І тільки в цих умовах створюються передумови для кардинальних змін стру-ктури матеріального виробництва - і галузевої, і організаційної, а поступово - і те-риторіальної.   Одним із яскравих ознак постіндустріального розвитку є ріст зна-чення дрібного підприємництва, більш відкрито до впровадження інновацій, більш гнучкого стосовно мінливого попиту на споживчому ринку, що відповідає, нагадаємо, переходові до принципу "економії різноманіття" (табл.3 ).  
Таблиця 3   
Малі підприємства в економіці ряду країн у 1996 р. 
Новий етап розвитку комунікаційних послуг поступово заміняє (частково) транспортні послуги.   Це дозволяє співробітникам фірм "піти" із великих міст, зберігаючи при цьому повний контакт із своїм офісом.   При цьому використову-ється оптико-волоконна система зв'язку, що дозволяє одночасно звістки 100 тис. телефонних розмов.   Одержують поширення так називані відеоконференції, що заміняють особисті контакти.   У Великобританії вже обладнано 250 спеціальних помешкань для таких "заочних" конференцій.   За даними експертів, двочасова за-очна конференція філій фірми обходитися в 2-3 тис. фунтів стерлінгів замість 15 тис.  , у які обходитися звичайна нарада.   Відзначається особлива роль бізнесу-центру в Шенноні (Ірландія), де створений допоміжний електронний офіс для змі-шаних фірм із центрами по обох сторони Атлантики (розрив у часу - 5 годин).   Такий центр забезпечує майже цілодобову роботу цих фірм.  
До виробничих послуг можна віднести і фінансово-кредитну сферу, що зна-ходить своє вираження в концентрації і міжнародному переплетенні капіталів і у формуванні великих банківських центрів, і зосереджена в першу чергу в країнах Західної Європи (приблизно 1/3 всіх активів великого банківського капіталу),  у Японії (1/4) і в США (1/5) (див. таблицю 4).  
Таблиця 4   
 Найбільші банківські центри Західної Європи, 1995 р. 

Головними банківськими центрами, як і слід було очікувати, є Париж, Лон-дон і Франкфурт, причому лондонські банки в цілому домоглися найвищої прибу-тковості своїх активів.  Головна позиція Лондона як високоефективного фінансо-вого центру, мабуть, і впливає на незгоду Великобританії приєднатися до валют-ного союзу ЄС, утворення якого намічено на початок 1999 р.
Високі темпи нарощування активів у банківських центрах Німеччини зв'яза-ні з об'єднанням країни, а Брюсселя з його положенням як центру Європейського Союзу.
Важливу роль у сфері розподільних послуг грає внутрішня торгівля, що ді-литься на оптову і роздрібну (Табл.  5).
Таблиця 5
 Зовнішня торгівля в країнах Європейського Союзу

Між країнами є значні розходження по співвідношенню числа зайнятих у роздрібній і оптовій торгівлі.  Як видно з таблиці 5, у цілому по Європейському Союзі це співвідношення складає 2:1, однак у Бельгії і Данії число зайнятих в обох галузях майже однаково, у Швеції перевершує лише на 1/4, тоді як у Греції в 3 ра-зи, у Великобританії в 2,6 рази, у США майже в 3 рази.
Розходження в показниках насиченості підприємствами роздрібної торгівлі показані в таблиці 6.
Таблиця 6
 Роздрібна торгівля в деяких країнах Західної Європи, 1995 р.


З таблиці видно, що країни Південної Європи мають величезне число дріб-них торгових точок, у той час як у Великобританії і Німеччини роздрібна торгівля більш сконцентрована.  У Південної Європі число підприємств оптової торгівлі відносно невелике - 10-18%, у країнах Північної Європи - 30-50%, що зв'язано з роллю імпортних товарів на внутрішньому ринку.  
У висновку варто підкреслити, що розвиток третинного сектора, що випереджає, і особливо сфери виробничих послуг, є неминучою умовою і передумовою цивілізо-ваного переходу економіки до ринковому, постіндустріальному етапу розвитку.  

Міжнародна торгівля
Міжнародний географічний поділ праці базується на прагненні людства до усі більшої ефективності ведення господарства, а в останньому десятилітті і до за-безпечення усі більшої розмаїтості запропонованих на світовому ринку продуктів і товарів, що прийшло на зміну масовості (серійності) виробництва.  Таким чином, і в міжнародному обміні принцип економіки масштабу (economy of scale) почав ви-тискатися іншим принципом - економіки різноманіття (economy of scopo).
Цей принцип привів до повної відмови, навіть у теорії, від можливості того, що кожна національна економіка спроможна покрити всю розмаїтість попиту.  Більш того, в умовах постіндустріального суспільства йде поглиблення спеціаліза-ції виробництва, що завжди лежало в основі поглиблення і диверсифікації міжна-родного поділу праці, що на сучасному етапі стає усі більш детальним і більш "ад-ресним".  Відбувається не тільки спеціалізація на виробництві готових продуктів, але і на деталях, напівфабрикатах, окремих стадіях і елементах виробництва тієї або іншої продукції.  У основі спеціалізації тепер не тільки кількісні (зробити бі-льше і по більш низькій ціні), скільки якісні критерії (наукоємкість, надійність, "чистота" і т.д.).
Саме тому на взаємну торгівлю між промислово розвиненими країнами За-ходу припадає вже майже 60% обороту світової торгівлі.  Найбільше зріле еконо-мічне інтеграційне угруповання сформувалося саме в Західної Європі, тоді як міц-ність між країнами, що розвиваються, дуже невелика і схильна впливу політичних і кон'юнктурних економічних коливань.
Сучасний етап розвитку зовнішньоекономічних зв'язків характеризується їх-ній багатовидністю.
Товарні потоки або товарообмін.  Нові тенденції економічної взаємодії дер-жав, зміни структури міжнародних економічних зв'язків виявляється особливо яск-раво в зовнішній торгівлі товарами, а також у масштабах і структурі міжнародних транспортних повідомлень, що забезпечують реалізацію сформованих зовнішньо-торговельних зв'язків.  Одна з важливих особливостей сучасного етапу світового економічного розвитку - більш високі, чим у промислового виробництва темпи ро-сту міжнародної торгівлі.  У 1995 р. вартість товарного експорту склала 4875 млрд долл.  , експорту послуг - 1230 млрд долл.
На 25 ведучих країн припадало 85,3% світового експорту і 83,8% імпорту.  По деяким із них ці показники склали: Німеччина - 11,6% і 10,7%, Франція - 6,0% і 6,3%, Великобританія - 5,2% і 5,8%.
Незважаючи на процес утягування, що прискорився, національних економік у систему міжнародної торгівлі, світовий товарообіг відрізняється високою тери-торіальною концентрацією - на п'ять найкрупніших експортерів припадає майже половина об'єму світового товарообігу.  У той же час відбувається певна просторо-ва дисперсія товарних потоків  - сумарна частка головних потоків (кожний більш 1% світового зовнішньоторговельного обороту) складала в 1970 р. 29,3%, у 1980 р. - 26%, у 1995 р. - 20%.  Одночасно відбуваються певні зміни пропорцій між пото-ками (табл.7).  
Цікаво відзначити, що серед головних товаропотоків переважають зв'язку між країнами, що сусідять, хоча їхня питома вага в товарообігу і знижується.  Се-ред 15 головних міжкражїнних взаємодій - дев'ять сусідські, що зв'язано з особли-востями інтеграційних процесів: принципова однотипність складних  багатогалу-зевих господарств розвинених країн не тільки не перешкоджає грузоообміну,  а на-віть є типологічною ознакою інтеграції.

Таблиця 7  
Співвідношення головних міжкраїнних товаропотоків
( у % до світового підсумка)

Для більшості країн світу міжнародний товаробмін залишається основною формою зовнішньоекономічних зв'язків.  Ступінь участі в географічному поділі праці, або так називану відкритість економіки, відбиває показник обміну експорту й імпорту товарів і послуг, віднесений ВВП або до чисельності населення.  Жодна навіть сама розвинена в  економічному відношенні країна не може ефективно ро-бити усі види споживаної продукції .  Ступінь втягненності в міжнародний поділ праці залежить у першу чергу від рівня розвитку продуктивних сил.  Тому промис-лово розвинені країни займають головні позиції в міжнародному товарообігу, спе-ціалізуючись головним чином на постачаннях продукції високої технології - ма-шин, електронного устаткування, продукції фармацевтики і тонкої хімії.
Таблиця 8  
 Динаміка експортної квоти промислово розвинених країн (% до ВНП)

Для визначення ступеня утягнутості господарства тієї або іншої країни в сві-тогосподарчу систему частіше усього використовують так називану експортну кво-ту господарства - показник, обумовлений як відношення вартості експорту товарів і послуг до валового внутрішнього продукту в порівняних цінах (табл.8).  Експорт-на квота за 1975-1995 р. виросла з 12% до 22%, по товарному експорті (без палива) із 8% до 13%, по експорті послуг із 1,5% до 3%.  У світовому експорті зросла доля продукції машинобудування, автомобілів, електронного устаткування, хімікаліїв, текстильних виробів, обробленої деревини, папери, скоротилася доля кольорових металів, стали, продовольчих товарів.


Список використаної літератури:

1.     Экономическая география зарубежных стран. /С.И.Ледовских, М.С.Рожин/, М., 1982
2.     Кузнецов А.П. Хрестоматия по экономической географии зарубежных стран, М., 1985
3.     Липец Ю.Г. и др. География мирового хозяйства. Учебное пособие для вузов. - М., Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999
4.     Родионова И.А. Экономическая география отдельных зарубежных стран. - Донецк, 1992

Прочитано 514 разів