Ви тутГоловна>>Філософія>>Структура суспільної свідомості. Єдність матерії, руху, простору, часу - Реферат

Структура суспільної свідомості. Єдність матерії, руху, простору, часу - Реферат

Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Структура суспільної свідомості. Єдність матерії, руху, простору, часу - Реферат

  • 1.) Філософський зміст проблеми буття.
  • 3.) Філософський зміст проблеми субстанції                  
  • 4.) Структура суспільної свідомості. Єдність матерії, руху, простору, часу.
  • 5.)  Натурфілософія.
  • 6.)  Висновок.

 

Вступ

 

З самого початку західно-

європейського мислення і до

сьогоднішнього дня буття озна-

­чає те ж саме, що й при-

­сутність... Буття як присут-

­ність визначається через час…

Мартін Хайдеггер

Світ як єдність об'єктивної дійсності і людських сутнісних сил

Знання про світ — складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, струк­турних рівнів організації, законів розвитку та існуван­ня людина може пізнати саму себе, свою природу, зв'яз­ки з іншими людьми. Поняття "світ" має конкретно-історичний зміст, який визначається станом культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи. Чим більше розвинуті форми діяль­ності людини, тим ширше і різноманітніше бачиться світ людиною, тим сильніше цей світ олюднюється.

У цроцесі розвитку людини змінюється уявлення про світ, воно наповнюється конкретно-історичним та чуттє-во-сприйнятним змістом. І з розкриттям сутнісних сил людини світ для неї стає не просто об'єктивною дійсністю, а й дійсністю її сутнісних сил. Тому світ - це єдність

природної та суспільної дійсності, зумовленої практич­ною діяльністю. А категорія "світ" визначає не тільки природні, об'єктивно-матеріальні властивості, а передусім особливості людського практично-діяльного відношен­ня до себе і до умов свого існування. Людину необхід­но уявляти не просто у світі, а в світі історії природи та суспільства, в системі суспільних відносин, які значною мірою визначають характер її ставлення до природи.

1. ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ ПРОБЛЕМИ БУТТЯ

 

Світ — це цілісна система, яка розвивається в діа­лектичній єдності природи і суспільства. Така єдність суперечлива, про що свідчить історія їхньої взаємодії.

Людина в процесі активної цілеспрямованої діяль­ності перетворює природу на світ свого буття, який, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого — руйнує природу і створює загрозу власно­му існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникне природа і зміни, які відбулися у ній за допомогою людини. При­рода втратить свою якісну визначеність як світ люд­ського буття.

Зміст і кордони світу не є чимось незмінним. З ово­лодінням природою, ускладненням суспільних відносин і зв'язків зміст поняття про світ поглиблюється, збага­чується, а його межі розширюються. До сфери прак­тичної діяльності людина включає не тільки предмети безпосередньо близької природи, а й поглиблює знання про Всесвіт. Так, вона виходить у космос, проникає у глибини мікро- та мегасвіту. Але центральну частину поняття про світ становить хистема соціальних зв'язків і відносин, у яких людина здійснює свою життєді­яльність. Крім того, до змісту людського світу нале­жить її духовне життя, продукти духовної життєдіяль­ності. Таким чином, світ - це визначене буття, універ­сальна предметність, в якій людина самовизначається як суб'єкт діяльності, котрий створює власний світ — світ людського буття.

Категорія "світ" разом з іншими категоріями філо­софії утворює смислове ядро світогляду в усіх його істо­ричних типах. Вона увібрала в себе уявлення про гра­ничні для людини основи сущого. Світ у філософсько-світоглядному розумінні визначає межі абсолютності явищ від універсуму, що мислиться як проекція усіх можливих світів на якісно безконечну реальність, до внутрішнього світу людини. Проте світ не може бути ототожненим із тим або іншим явищем, оскільки разом із внутрішньою визначеністю буття йому притаманні невизначеність, відносність, зовнішня обумовленість.

Категоріальна визначеність світу полягає насампе­ред у його фундаментальних властивостях: цілісності, саморозвитку, конкретній всезагальності. Світоглядні відмінності у тлумаченні фундаментальних характери­стик світу відображаються у способах розв'язання кар­динальних проблем світорозуміння та наукового пізнан­ня. Так, цілісність світу знайшла відбиток у проблемі єдності світу, грунтуючись на моністичних, дуалістич­них, плюралістичних поглядах, а характеристика само­розвитку світу пов'язана з питаннями його виникнення і становлення, пізнанням Всесвіту, природи, людини, їх причинності та доцільності.

Типологія світу, в якій людина .— це мікрокосм, а Всесвіт — макрокосм, бере початок з міфологічного ото­тожнення природного та людського буття. Пізніше в цю типологію було включено сакральний світ символіч­ного буття, що відповідав уявленням про місце надпри­родних сил у структурі універсуму, так званого став­лення Бога до світу. З появою людини на вищому етапі розвитку матерії структура буття зазнає докорінних змін. Наявність людського світу позначається передусім на типології світу, який поділяється на: матеріальний, духовний, об'єктивно-реальний, суб'єктивно-ідеальний. Окремі світи поділяються на Космос, Землю, живу і неживу природу з безліччю субсвітів, які доповню'ються соціогенними світами з матеріально-культурною типо­логією (олюднена природа, техніка тощо). Духовно-практичне освоєння світу формує типологію відповідно до його форм: життєвий світ повсякденного буття, світ культури, світ символів та інше. Адекватне розкриття проблеми існування світу стає можливим завдяки акти­візації таких форм світовідношення, в яких людина, ви­ходячи за межі наявного буття, творить світ свого буття.

2.Філософський зміст категорії субстанція

Що таке буття? Буття — це все те, що є, що існує. Німецький філософ XX ст. М.Хайдеггер писав так: "Буття — це присутність у часі". У цьому визначенні вказується на динамічний і активний, дієвий характер буття. Філософське осмислення буття дається онтоло­гією. Онтологія — це вчення про суще, про першоосно­ви буття: система найзагальніших понять, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності. Термін ''онто­логія" запровадив у .XVII ст. німецький філософ Р.Гоклініус. Майже всі філософські системи минулого при­свячені розробці проблем онтології. Екзистенціалізм XX ст. розвинув суб'єктивну онтологію. У центрі філо­софії М.Хайдеггера стоїть проблема "сенсу буття", яке розкривається через аналіз суб'єктивного людського існування. Свою "феноменологічну, онтологію" праг­нув створити і екзистенціаліст Ж.-П.Сартр. У 60-ті роки Т.Адорно — лідер старшого покоління Франкфуртської школи — розпочав діалог із неопозитивістами і запро­понував "негативну діалектику", котра тлумачила онто­логію як тотальну критику буття. Видатний угорський філософ Д.Лукач вважав, що для успішної теоретичної діяльності і для дієвого зв'язку онтології з життям є гостра необхідність створення всеоходлюючої онтологіч­ної концепції. Будь-яка визначена філософія прагне дати загальну картину світу, щоб синтезувати у ній всі взає­мозв'язки від космогонії до етики і виявити актуальні рішення, які визначають долю людства як необхідний етап його розвитку. У характеристиці буття він акцен­тує увагу на тому, що воно завжди змінюється і е незво-ротним, а також, що розглядати буття слід в конкретній єдності предметності і процесуальності.

Розглядуючи проблему буття, філософія виходить із того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існу­вання світу, а більш складний зв'язок всезагального характеру: предмети та явища світу. Вони разом з усі­ма їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об'єднуються з усім тим, що є, існує у світі. У категорії "буття" здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле: світ є, існує як безмежна цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство. Цілісний світ — це всезагальна єдність, яка включає в себе різно­манітну конкретність і цілісність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, людських індивідів та інше. За традицією їх можна назвати сущими, а світ у цілому — сущим. Кожне суще — унікальне, неповторне в його внутрішніх і зовнішніх умовах існування. Визначеність сущого характеризує місце і час його індивідуального буття. Умови цього буття ніколи не відтворюються знову і не залишаються незмінними.

Серед основних форм буття розрізняються: 1) буття речей (тіл) і процесів; 2) буття людини; 3) буття ду­ховного (ідеального); 4) буття соціального, яке ділить­ся на буття індивідів і соціумів, спільнот.

Виділяючи головні сфери буття (природу, суспіль­ство, свідомість-), слід враховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об'єднані певною загальною основою.

Особливе місце в онтології посідає буття духовного та різноманітних форм його прояву. Дух, душа, духов­не, духовність, свідомість, ідеальне — поняття, вживані в різних значеннях і смислах в міфології, релігії, філо­софії. Міфологія ототожнює дух із дією сил природи: вітру, переміщення повітря, грому, блискавки тощо, а та­кож життєвого подиху, початку нижчого і вищого жит­тя. Релігія терміном "дух" визначає душі людей, які мають розум, волю, могутність, надприродні сили Бога.

Філософський зміст поняття "дух" тлумачиться як притаманна людині здатність мислити, відчувати, вияв­ляти вольові зусилля. Часто термін дух вживають для характеристики суспільних явищ;'дух народу, нації, дух солідарності тощо.

Дух — це дивовижний світ, який ще називають внутрішнім світом людини. Завдяки взаємодії людини і світу відбувається процес відображення всього, що ото­чує людину в її свідомості. Свідомість — це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його, в образи і поняття. Дослідники розрізняють: індивідуальну, групову та су­спільну свідомість.

3.Структура суспільної свідомості. Єдність матерії, руху, простору, часу

Форми суспільної свідомості

Спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із кон­кретним матеріалом, з якого складаються тіла і предме­ти (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Узагальню­ючи здобутки минулих часів, Арістотель у книзі "Мета­фізика" писав, що "більшість перших філософів вважа­ли початком усього лише матеріальні начала, а саме, те, з чого складаються всі речі, із чого, як першого, вони ви-

никають і на що, як останнє, вони, гинучи, перетворю­ються, причому сутність хоч і залишається, але змінюється в своїх проявах, — це вони вважають елементом і по­чатком речей".

Якщо для філософів стародавнього світу матерія — це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії та форми як духов­ного першопочатку, то для Р. Декарта (XVII ст.) матерія   . — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстан­цію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною. І.Ньютон додає до Декартового визначен­ня матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (па­сивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією зако­ну всесвітньої гравітації. Причому інертність та вага потім об'єднуються ним у поняття маси, яка виступає основним атрибутом матерії і одночасно мірою її кількості. П.Гольбах визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при .цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння ма­терії до гносеологічного узагальнення. На думку Г.Гельм-гольца, матерія — це все, що існує об'єктивно (незалеж­но від свідомості людини).

Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу -. пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упоряд­кованість та інше. Системність як фундаментальна вла­стивість матерії визначає методологію сучасного науко­вого пізнання. Розрізняють такі структурні рівні ма­терії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органіч­ний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, на­ція, клас, суспільство, людство).

Отже, поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збага-. чується новими властивостями, відображає рівень роз­витку пізнання людиною світу. 188

Поширене визначення матерії як філософської кате­горії для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуття­ми та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологіч­них аспектах матеріального, не враховуючи притаман­ний йому онтологічний зміст.

Узагальнене визначення категорії "матерія" має ба­зуватися на тому,.що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.

Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь,-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій —. відносним: спокій —.це лише один із

Прочитано 2765 разів