Ви тутГоловна>>Економіка>>Основні напрямки реформування АПК України

Основні напрямки реформування АПК України

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Курсова робота  - Основні напрямки реформування АПК України

Актуальність теми .

       Важливу  роль у виробництво  сільськогосподарської  продукції

відіграють  АПК  що  єдиною цілісною  виробничо-економічною  системою  ,  яка  охопила  цілий  ряд  галузей  народного  господарства  спеціалізованих  на  виробництві  продовольства .

       Головне  завдання    що  стоїть  перед  галузями  АПК- це  зроста-ння  сільськогосподарського  виробництва  ,  надійне  забезпечення країни  продуктами  харчування  та  сільськогосподарською   сирови-

ною  ,  об’єднання  зусиль  усіх  галузей  комплексу    для  одержання високих  кінцевих  результатів .  Надавати  можливості  виходу  про- дукції  АПК  України  на  світовий  ринок .

        Подолання  глибокої  економічної  кризи  зокрема  в  АПК Украї- ни  пов’язане  з  переходом  до  ринкових  відносин ,  з  усуненням державного  монополізму  і  розвитком   досконалої   конкуренції   в усіх  сферах   АПК  . Для  обгрунтованого  здійснення  цього  процесу необхідно  в  повній  мірі  використовувати  позитивний  історичний досвід  ,  оскільки  сьогоднішня  ситуація  економічних  перетворень столипинськоі  реформи  сільського  господарства  ,  яка  здійснюва- лась  на  початку  20 ст .  і  передбачена  запровадженям  приватної  власності  на  землю  та  передові  досягнення  сучасного  стану  роз- витку  сільського  господарства .         Важливою  умовою  зміцнення  економічного  потенціалу  в Україні  є  створення  сучасної  ринкової  структури  вирибництва .Сьогодні  країна  перебуває  у  глибокій  економічній  кризі   ,  що  не- гативно  впливає  на  хід  реформ ,   особливо  в   АПК .         В  основу   ринкових  перетворень  в  АПК  покладена  програмароздержавлення   і  приватизація  ,  а  для   сільськогосподарських  підприємств створення  нових  господарських  структур  та  засадах приватної  власності  на  майно  і  землю .          Причиною  низької  результативності  аграрної  реформи  є  не-дооцінка  її  здійснення  , як  єдиної багатоаспектної  системи .  По-долання   дестабілізації  виробництва  сільського  господарства  можливе  шляхом  реформування.           Реформування  економіки ,  проходження  процесів  приватиза-ціі  та  роздержавлення  вимагає  вивчення  досвіду  функціонування господарських  структур  з  різними  формами  власності .   В  основ- ному  завершина  приватизація  майна  підприємств  АПК.            Проте  пошук  ефективних  шляхів  реформування  АПК Украї- ни  триває  .  У  зв’язку  із  змінами , які  почали  відбуватись  в   сільськогосподарському   виробництві  в  контексті  аграрної  рефор-ми     життя  орієнтує  на  нові  підходи  і  дослідження  даноі  теми .             Реформування  агропромислового   виробництва  здійснюва-лись  на  науково-обгрунтованих  методологічних  і  методичних  основах ,  що  базуються  на  відповідних  законодавчих   нормативах  держави ( Законах : “Про  власність “,”Про  підприємство”,”Земель-ний  кодекс”,”Державна  програма  приватизації  майна  в  АПК “,“Про  селянське ( фермерське ) господарство”,”Про  колективне  сільськогосподарське  підприємство” та  інші .)                                                         

Мета   і   завдання    дослідження :

 

           Метою  роботи  є  вивчення   і   визначення  на  основі  теори-тичного  обгрунтування   процесів   реформування  відносин  влас-ності  , закономірностей   розвитку  нових  господарських  формуваньв   період  становлення   ринкових   стосунків   в   АПК. Також  ме-тою   є  обгрунтування  механізму  організації  і  ефективного  фун- ціонування  різних  форм  господарювання  та  ринкових   відносин в  АПК. Також  метою  є  обгрунтування  механізму організації  і  ефективного  фунціонування   різних  форм  господарювання  та  рин- кових  відносин  в   АПК . Багатограність  поставленоі  мети  визначає необхідність   вирішення   таких  завдань:         -  уточнення   методики  і  алгоритму  організації  різних  формгосподарювання  в  АПК ;         -  характеристика  природно-економічних   умов  і  встановлення рівня  іх  впливу   на  результати  агропромислового  виробництва;          -  економічна  оцінка  розвитку   матеріально-технічноі   бази   обслуговування  і   допоміжних   виробництв  та   рівня   використа-ння;         -  удосконалення    системи   агросервісу   і   економічних  взаємовідносин   в    АПК .  

 Основні   напрямки   реформування   АПК   України.

ПЛАН .

 Вступ.

Розділ  I. Сучасний  стан  та  проблеми  розвитку   АПК  України.

1.1.            Загальна  характеристика  АПК  України  в  сучасних  умовах.

1.2.            Аспекти  формування  ринкових  відносин  в  АПК.

РозділII. Напрямки  реформування  АПК  України  в  умовах  ринкової  економіки.

2.1. Закономірності  розвитку  та  обєктивна  необхідність  організації  нових  господарських  формувань  в  АПК.

2.2.                     Реформування  виробничих  відносин  в  сільському  господарстві.

2.3.                     Оцінка  ефективної  діяльності  різних  форм  господарювання  в  АПК.

Розділ  III.  Перспективи  розвитку  АПК  України.

3.1                 Шляхи  подолання  кризового  становища  в  АПК.

3.2                 Проблеми  розвитку  територіального  АПК  України.

3.3                 Інтеграція  АПК  в  світове  господарство.

3.4                 Іноземне  інвестування  в  АПК  України , економічні  зв’язки  України.

Висновок   та  пропозиції.

Список  використаної  літератури.

Розділ  I.   Сучасний  стан  та  проблеми  розвитку  АПК  України.

1.1.  Загальна  характеристика  АПК  України  в  сучасних  умовах.

   Сучасний  аграрно-промисловий  комплекс  є  важливим  сектором економіки  України. У  ньому  зосереджена  майже  третина  основних  виробничих  фондів , працює  четверта  частина  населення, зайнятого  у  народному  господарстві , виробляється  понад  20%  валового  суспільного  продукту  та  третина  національного  доходу,  формується  70 %  роздрібного  товарообігу.

 Виробничий  потенціал  аграрної  сфери на  1998р  налічує 41,8% млн га сільськогосподарських угідь,з них 33,2млн га ріллі.

Сільське господарство є однією з основних галузей економіки України, на яку припадає близько 20% загального обсягу валового продукту.У Білорусії та Казахстані,наприклад, цей показник становить 13%,в Росії- майже 7%, в Грузії- більше половини, Вірменії,Киргистані та Узбекистані- близько третини.Але економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю.Економічні реформи прловодяться послідовно і поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

Обсяги виробництва продукції ,інвестиції та технологічний рівень сільського господарства знижується.Сподівання на те,що ринкові економічні реформи сприятимуть швидкому пожвавленню економіки, не підтвердились ні в Україні, ні в більшості країн з перехідною економікою.Якщо в цілому по країнах СНД в1996р обсяг валової продукції становив близько 63% від рівня 1990 р.,то в Україні-61%.Сумарне виробництво валової продукції сільського господарства в 1997 р.дорівнює 28,4 млрд.грн.,або 59,1% до рівня 1991 р.У 1998 р. протипопереднього року очікується падіння виробництва на 3%.

Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному секторі.Багато колишніх колгоспів і радгоспів після реорганізації земельних і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки.В цих господарствах спостерігається зростання обсягів виробництва. Замість матеріалоємних та трудозатратних впроваджуються високоефективні тахнології, що дозволяють виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для цієї категорії підприємств всі питання вирішені. Підтримувати високий рівень господарювання на землі непросто.Є в них претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення,відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного господарства населення.

Це призводить до того що втрати сільськогосподарської продукції щорічно складають близько 40% вирощеного урожаю.Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться у стані економічної кризи.За 1995-1999роки виробництво валової продукції сільського господарства скоротилося майже вдвічі.Хронічно не вистачає паливо-мастильних матеріалів,мінеральних добрив,хімічних засобів захисту рослин і тварин.Висока розораність угідь,яка досягла 80%,не завжди обгрунтоване застосуваня мінерільних добрив і хімічних засобів призвели до порушення екологічного стану природних ресурсів та стійкості агроландшвфту:посилюється деградація грунтів,знизилася їх родючість.          

  Значної  шкоди  сільському  господарству  завдала  аварія  на  Чорнобільській АЕС. Вона  призвела  до  забруднення   радіонуклідами  3,5 млн.га  угідь , з  яких  70 тис.га  виведено  з  сільськогосподарського  використання.

     Великі  проблеми  виникли  із використанням  природних  ресурсів Якість  навколишнього  середовища , його  відтворювальний  і  відновлюваний  потенціал  значно  зменшується  з  нарощуванням  масштабів  ресурсовикористання  і  обсягів  забрюднюючих  речовин та  відходів. І  все це  аж  ніяк  не  пов’язане  із  збільшенням  населення   або  підвищенням  його  життєвого  рівня. Навпаки, приріст  населення  падає, а  життєвий  рівень  погіршується. Кризовий  стан, що  склався  в  аграрному  секторі, та  використання  природніх  ресурсів  вимагають  концептуального  визначення  основних  напрямів  та  змісту  аграрної  реформи, взаємоузгодження експлуатації  природніх  ресурсів, сфер  вкладення  капіталу з урахуванням    чисельності  населення  та  майбутніми  потребами  людей.          

       З  розвитком  продуктивних  сил  суспільства  великого  значення  у  збільшені  виробництва  продукції  рослинництва  і  тваринництва  набувають  використання  досягнень  науково-технічного  прогресу, розробка   та  впровадження  високоефективних  науково  обгрунтованих  систем  ведення   сільського  господарства, спеціалізація  та  раціональне  використання  матеріальних, фінансових  і   трудових  расурсів. Процес  відтворення  в  сільському  господарстві   досить  складний  і  залежить  від  природних,  науково-технічних, біологічних, соціальних  та  економічних  факторів. Все  це  вимагає  глибоких  економічних  знань, постійного аналізу, застосування  економічних  законів.

      До  складу  АПК  входять: сільське  господарство, харчова, м’ясомолочна, борошномельнокруп’яна, комбікормова, мікробіологічна  промисловості, а  також  ряд  обслуговуючих  підрозділів  машинобудування, виробництво  мінеральних  добрив  і хімікатів,  сільське  будівництво  та  допоміжні  галузі, котрі  забезпечують  спорудження  об’єктів, транспортування, зберігання й реалізацію  сільськогосподарської   продукції.

     За  сучасних   умов  для  успішного  розвитку  всіх  галузей  АПК  створюються  нові  форми  організації  агропромислового  виробництва – агропромислові  об’єднання, агрокомбінати, агрофірми,асоціації,виробничі  й  науково-виробничі  системи.

     Сьогодні   в  окремих  областях  України  створені  і  успішно  діють  агропромислові  об’єднання. До  їх  складу  входять  на  добровільних  засадах   радгоспи, міжгосподарські  підприємства, підприємства  й  організації  по  обслуговуванню  сільськогосподарського  виробництва  і  переробці   сировини, а  також   підприємства  торгівлі, які  реалізують  вироблену  об’єднанням   продукцію. При  цьому  підприємства  зберігають  свою  господарську  самостійність  і  юридичні  права.

     Агропромислові   комбінати  являють  собою  виробничо-економічні   формування, головне  завдання  яких  полягає  в  об’єднанні  зусиль  усіх  підприємств  і  організацій, котрі  входять  до  їх  складу, по  забезпеченню  виробництва, заготівлі, переробки й реалізації  сільськогосподарської  продукції  та  високо  якісних  продовольчих  товарів.Вони  можуть  створюватися  або  завдяки  інтеграції  всіх  технологічно  взаємозв’язаних  виробничих  підрозділів  одного  адміністративного   району, або  входженням  до  складу   агропромислового   комбінату  та  організацій, які  розміщені в  кількох   районах.

      Конструктивно  новою  формою  організації   агропромислового  виробництва  є   агрофірми. Вони   забезпечубть  виробництво, зберігання, проектування  і  будівництво  об’єктів  виробничого  та  соціального  призначення, виступають  як  єдиний  організаційно-економічний   комплекс.

     За   сучасних  умов  розвитку  науково-технічного  прогресу  здійснюється   інтеграція  науки  й  виробництва  на  базі  створення  науково-виробничих  систем.

     Виходячи  з  неоднакових  економічних  і   природно-кліматичних умов, в  яких  функціонують  сільськогосподарські   підприємства, в  окремих  районах  створюються   асоціації  кооперативів  по  виробництву   м’яса  і  м’ясопродуктів,  молока  й   молокопродуктів, цукрових  бур’яків  і  цукру, соняшнику  й  олії  тощо. Основними  виробничими  одиницями  асоціації  є  первинні   кооперативи  орендаорів  по  виробництву   сільськогосподарської  продукціїї  і  наданню   різних  послуг.       

     Магістральним  напрямом  підвищення  ефективності  всіх  структурних  підрозділів  АПК  є  перехід  на  шлях  інтенсивного  розвитку.Інтенсифікація  сільського  господарства  означає  збільшення  виробництва   продукції  в  розрахунку  на  одиницю   ресурсів. Хоч  цей  процес  уже  стає  реальністю, однак  зростання  собівартості  продукціїї  й  зниження  фондовіддачі  свідчать  про  те, що  збільшення  капіталовкладень  випереджає  зростання  валової  продукції. Впродовж 

Прочитано 2156 разів