Ви тутГоловна>>Економіка>>Нові індустріальні країни: чинники національного економічного успіху

Нові індустріальні країни: чинники національного економічного успіху

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Реферат на тему: Нові індустріальні країни: чинники національного економічного успіху

Аналiз дiяльностi держави у нестабільних економічних системах на етапі розбудови ринкової економіки дозволяє зробити висновок про те, що стратегія усунення держави від активного економічного регулювання є дестабілізуючим чинником. В умовах нестабiльностi ринкова економiка має тенденцiю до збільшення стихiйних неконструктивних явищ. Водночас у такому станi вона легко пiддається державному впливу, що надає перетворенням цілеспрямованості. Головною умовою державної економічної стратегії за такої ситуації має бути дотримання чіткої структури стратегічних напрямів, завдань та пріоритетів і застосування адекватних засобiв економічної тактики. Тому за унiверсальну можна вважати вимогу щодо активного державного втручання на раннiх стадiях розбудови ринку з поступовим демонтажем системи регулювання в мiру розвитку ринкового середовища i передачею розв'язання питань економiчної тактики приватним економічним суб'єктам.

Досвід продемонстрував, що традиційне монетарне регулювання дозволяє подолати інфляцію, є ефективним як стратегія короткотермінової стабілізації. Проте воно сприяє пожвавленню виробництва. Тому значна увага навіть у антиінфляційній стратегії має приділятися регулюванню кредитно-фiнансової сфери як важеля перерозподiлу ресурсiв. На етапах, коли необхідно було поєднати стримування інфляції з економічним зростанням, зазначені держави, як правило, застосовували регульованi процентнi ставки, централiзацiю фiнансiв i навiть адмiнiстративний розподiл кредитних ресурсiв, створюючи для цього, зокрема, спецiальнi фiнансовi інститути. Новим індустріальним країнам вдалося здійснити "конверсію рентної активності" завдяки пільгам для пріоритетних виробництв, поєднати напрями рентної активності підприємств з пріоритетами економічної стратегії держави. Оскільки як першочергові було визначено виробництва з широкою мережею господарських зв'язків та значними екстерналіями, їхнє економічне зростання стало імпульсом для ланцюгової реакції технологічного оновлення та розвитку всіх інших елементів економічної системи.

Уряд, спроможний реалізувати економічну стратегію, адаптивність економічної політики, перспективна орієнтація економіки на зовнішні ринки є чинниками успіху НІК. Завдяки економічній стратегії, що орієнтувалася на збільшення внутрішніх заощаджень та ефективну конвертацію їх в інвестиції, вони досягли значно більшого успіху в побудові матеріальної бази стабілізації, ніж країни Латинської Америки. Останні, орієнтуючись на залучення позичкових ресурсів, застосовували підвищення процентних ставок, що гальмувало внутрішнє інвестування. У зв'язку з цим, коли на початку 80-х державні інвестиції у цьому регіоні скоротилися внаслідок фінансових рестрикцій, у НІК державні капіталовкладення зросли. Тому ці країни змогли "підхопити" нову технологічну хвилю, пов'язану з розвитком мікроелектроніки.

Отже, у країнах, де відбулася ефективна розбудова ринкової економіки, застосовувалася стратегія оптимального комбінування мобілізації державних, позичкових і приватних ресурсів з метою структурної модернізації.

Різний ефект стратегій лібералізації в НІК та Латинській Америці пояснюється тим, що у перших вона виступала логічним продовженням ефективної промислової політики, у другій - стала реакцією на поразку стратегії імпортозаміщення. Окрім того, у країнах Південно-Східної Азії лібералізація проводилася поступово, вибірково і контрольовано, тоді як у Латинській Америці вона набула вигляду "шокової терапії".

Активна політика розвитку власних конкурентоспроможних виробників, що застосовувалася в НІК на тлі імпортних обмежень, виявила більшу ефективність, ніж лібералізація імпорту та надання світовому ринку права вибору національних компаній, що гідні існування. Промислова стратегія НІК, таким чином, була активною і спрямовувалася на створення динамічних порівняльних переваг та розвиток експортних галузей. У країнах Латинської Америки - переважно пасивною, зорієнтованою на експлуатацію наявних статичних порівняльних переваг у світовій торгівлі та імпортозаміщення. Пріоритетність розвитку низькотехнологічних виробництв та імпорту продуктів високих ступенів обробки неминуче призводить до прискорення зростання імпорту стосовно експорту.

Отже, нині стратегія лібералізації зовнішньої торгівлі є ефективною лише за динамічних порівняльних переваг країни щодо продуктів, у яких технологічна складова відіграє значну роль. Якщо для товарів, на яких спеціалізується країна, потенціал технологічного вдосконалення низький або значною мірою вичерпаний, торговельна лібералізація веде до поступового відпливу капіталів та погіршення платіжного балансу. Власне, можна сказати, що у НІК активна і послідовна економічна стратегія держави сама становила важливу конкурентну перевагу.

Парадоксально, проте дефіцит природних ресурсів у НІК виступив позитивним чинником. По-перше, країни Латинської Америки застосували найпростішу стратегію - експорт сировини, що з часом підриває стимули та можливості для технологічного розвитку економіки. Глобальне зниження попиту на сировинні ресурси у 80-90-хроках відбилося на погіршенні торговельних балансів цих країн, тоді як орієнтація НІК на обробні та високотехнологічні галузі довела свою перспективність. По-друге, на думку експертів Світового банку, дефіцит ресурсів у НІК сприяв низьким альтернативним витратам праці, а отже дозволяв утримувати невелику заробітну платню. Натомість у сировинних країнах існує багато альтернативних напрямів застосування робочої сили.

Спільними рисами економічних стратегій НІК є динамічний розвиток сільського господарства, швидкі зростання експортних виробництв, демографічні зміни, значні частка заощаджень та інвестицій, великі обсяги інвестицій у людський капітал. Ці риси взаємопов'язані. Прогрес в аграрному секторі вивільнив робочу силу для промисловості, надав можливість прискореному розвитку експортного сектора, доходи від якого стали джерелом інвестицій у виробництво і людський капітал. Позитивний вплив на гуманітарну політику НІК мали закономірні для етапу економічного зростання значні демографічні зміни: скорочення рівня народжуваності, збільшення тривалості життя та зменшення темпів приросту населення. Це сприяло збільшенню питомих витрат на освіту, соціальні потреби, підвищенню якості освіти. У свою чергу, вкладення в людський капітал сприяли підвищенню продуктивності інвестицій, полегшували перенесення технологій, підвищували якість та дієвість заходів державної економічної політики.

Характерні для НІК значні вкладення у людський капітал, зокрема у сферу освіти, не здійснювалися у країнах з лібералізаційною стратегією, адже до їхніх стратегічних пріоритетів входило завдання максимального скорочення дефіциту бюджету.

Запровадження кредитної підтримки бідних верств населення, земельна реформа, вкладення у соціальну сферу та прогресивне оподаткування, застосовані в НІК, мали значно більший вплив на розвиток соціальної справедливості, підтримку суспільної злагоди, соціальної стабільності та легітимності економічної стратегії, ніж політика цільових соціальних витрат у країнах Латинської Америки. Остання стратегія малоефективна, оскільки багато з тих, хто потребує допомоги, з різних причин не входить у соціальну мережу. Відсутній синергічний ефект соціальних витрат. Розпорошуючись, вони виявляються недостатніми для окремої людини, не сприяють соціальній злагоді, оскільки допомагають меншості населення. Велике землеволодіння, що зберігається у Латинській Америці, є матеріальною основою збереження значної нерівності. На думку автора, саме спричинена цим низька легітимність державних економічних стратегій перешкодила розробці зваженого, послідовного та збалансованого курсу побудови ринкової економіки.

Важливу роль відіграла ідеологія спільної участі в економічному зростанні, що панувала у НІК, та забезпечила приблизну рівність учасників економічного процесу щодо можливостей, які надає зростаюча ринкова економіка. Це дозволило встановити спільну спрямованість державних і приватних економічних інтересів, забезпечило узгодження державних і приватних економічних стратегій для макроекономічної стабілізації та зростання.

Основою національного економічного успіху НІК, таким чином, є насамперед економічна стратегія, що ефективно поєднала соціокультурні чинники, конкуренцію та централізацію, підтримку здорових фінансів, експортну орієнтацію та протекціонізм, велику частку витрат на освіту, науку та технології. Завдяки реалізаціїї цієї послідовної, логічно узгодженої стратегії було сформовано сучасні високорозвинені, конкурентоспроможні економіки.

Прочитано 1517 разів