Ви тутГоловна>>Економіка>>Генезис меркантилізму

Генезис меркантилізму

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Скачати безкоштовно:
  1. Генезис меркантилізму
  2. Два етапи розвитку теорії меркантилізму
  3. Англійський меркантилізм
  4. Французький меркантилізм
  5. Меркантилізм в Італії
  6. Висновки
  7. Література

 

Реферат: Генезис меркантилізму

Пeршим проявом ідей буржуазної політекономії став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але широке розповсюдження отримав у XVII ст. Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи відносять до XVI ст. До того в окремих містах узбережжя Середземного моря можна було спостерігати лише деяке зародження капіталістичних відносин. Велике значення для формування капіталістичного способу виробництва мало первісне нагромадження капіталу. Воно було пов'язане з найбільш грубими формами насильства: розоренням дрібних виробників, поневоленням колоній, работоргівлею, державними позичками, податковою системою, протекціонізмом. Ці насильницькі заходи проводилися при активній підтримці держави.

Значно прискорило розвиток капіталістичного виробництва виникнення світового ринку. Початок формування останнього поклали великі географічні відкриття XV—XVI ст. Після відкриття Америки і морського шляху навколо Африки почалося небувале зростання зовнішньої торгівлі країн Західної Європи. Дрібне товарне виробництво не могло задовольнити зростаючий попит на промислові вироби. Назріла необхідність створення капіталістичних підприємств, які могли б поставляти великі партії товарів на експорт. З'явилися великі майстерні, що працювали під контролем капіталістів (проста корпорація). Запроваджений розподіл праці обумовив перетворення капіталістичне організованих майстерень у мануфактури.

Велику роль у виникненні капіталістичного виробництва відіграв торговий капітал, який у період розкладу феодального способу виробництва був панівною формою капіталу. Світова торгівля призвела до зосередження величезних багатств у окремих осіб, перш за все, купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва.

Разом з капіталізмом виникла і розвивалася буржуазна економічна думка. Розклад феодального устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження капіталістичного укладу зачіпали інтереси усіх верств населення і надавали питанням економічного розвитку у період пізнього феодалізму більшого значення. Ліквідація монополії церкви у сфері ідеології, зростання наукових знань створили сприятливі умови для вивчення і узагальнення явищ економічного життя. З'явилося багато економічної літератури, що ставила своєю головною метою визначення характеру та завдань економічної політики.

Меркантилізм як перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись перебороти гострі економічні суперечності, які породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та в інших країнах Західної Європи намагався форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму шляхом розвитку мануфактурної промисловості.

Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому
Голландія, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, була проголошена ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії і поступово на цей шлях ставала Англія, Франція, Португалія,
Іспанія.

Отже, меркантилізм не був випадковим явищем в історії економічної думки Європи. Він мав реальну базу, відзначався практицизмом і вирішував актуальні проблеми свого часу.

Мислення меркантилістів різко відрізняється від економічних поглядів античного світу. Керівним принципом останнього переважно був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику. Економіка оцінювалась позитивно, а хрематистика всіляко засуджувалася, або, у крайньому випадку, допускалася як неминуче лихо. У центрі уваги меркантилістів постає саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Вони шукають зв'язок між господарськими явищами, але шукають його у тому вигляді, у якому він виступає на поверхні явищ, у сфері обігу. І це було обумовлено особливістю епохи, коли меркантилісти вступили на історичну арену.

Меркантилізм належить до тієї епохи, коли капіталістичне виробництво робило свої перші кроки і не охоплювало ще всього народного господарства. Домінуючою сферою діяльності капіталу був товарний обіг, у виробництві панували ще феодальні відносини. Це домінування торгового капіталу позначилося на теоретичних концепціях меркантилістів.

Предметом дослідження у меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам термін меркантилізм походить від італійського слова «mercante» — купець. Метод дослідження меркантилістів — збір і описання фактів, що спостерігаються, та часткова їх класифікація, тобто метод від конкретного до абстрактного, який є неминучим у період виникнення науки. Основне завдання — суто практичне — обгрунтувати меркантилістську економічну політику. Оскільки буржуазна політична економія знаходилася у дитячому стані, у теоретичному плані меркантилізм був нерозвинутим. Меркантилісти не дали і не могли дати розгорнутої теорії капіталізму, не аналізували його закони і категорії, а трактували переважно питання економічної політики і вирішували їх конкретно, практично.

Економічна думка меркантилістів не являє собою цілісної системи, але їх погляди можуть бути зведені до таких основних положень. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізоване і дійсно реалізується у грошах; тобто воно уявлялося як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює лише передумови для утворення багатства, тому його необхідно всіляко заохочувати і розвивати. По-третє, безпосереднім джерелом багатст-ва є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються у гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів по більш високій ціні, ніж ціна, за якою вони купуються. Г—Г — гроші, що породжують гроші,— таке розуміння капіталу у меркантилістів. По-п'яте, однак не всякий обіг є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантилістів, хоча і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми народного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, звідси загальний висновок — баланс у зовнішній торгівлі повинен бути активним, тобто слід менше купувати у іноземців і більше їм продавати. Проте необхідно відзначити, що в питанні розуміння активного балансу існувала велика розбіжність поглядів ранніх та пізніх меркантилістів.Два етапи розвитку теорії меркантилізму

Меркантилістична політика і теорія меркантилізму, що її обгрунтовує, пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий меркантилізм, котрий Маркс характеризував як власне меркантилізм або мануфактурну систему.

Ранній меркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Для раннього (монетарного) меркантилізму характерною є теорія грошового балансу. Ця теорія ставила два завдання: по-перше, залучити якомога більше грошей з-за кордону; по-друге, зберегти гроші у даній країні. Звідси витікала вимога меншого витрачання грошей і більшого їх нагромадження, з одного боку, і заборона їх вивезення — з іншого. Адекватною була і економічна політика того часу, яка ставила своєю метою будь-якими заходами утримувати гроші у країні, купувати якомога менше іноземних товарів. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися досягнути шляхом безпосереднього регулювання руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зобов'язували частину виручки від проданих за кордоном товарів привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва.

Монетарний меркантилізм був ще примітивною формою власне меркантилізму. Характерною для XVI ст. і орієнтованою на заборону вивезення грошей, обмеження імпорту, посилення видобутку золота та срібла, встановлення високих мит на ввезення товарів, зниження позичкового проценту — такою була економічна політика. Такі заборони неодноразово впроваджувалися в Іспанії XVI ст., але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно безплідним, на ньому позначався ще вплив натурального господарства, міської регламентації торгівлі та грошового обігу, що орієнтується на замкненість економіки кожного міста.

Така політика стримувала розвиток зовнішньоторговельних оборотів. Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність політики, яка визначала за мету утримування грошей в обігу.

У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється меркантильною або мануфактурною, що досягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками її були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Серра та Дженовезі в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили завданням скасування заборони вивозу грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, перш за все промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених до країни. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося судноплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, яка розглядалася як кращий засіб для забезпечення більш інтенсивного розвитку експорту. Держава проводить систему митних заходів: іноземні товари, що конкурують з вітчизняними, а також вивіз сировини, яка може бути перероблена в середині країни, оподатковуються високим митом. А на деякі вітчизняні товари, навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт.

Прочитано 919 разів