РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: «Економічне  районування  та  територіальна  структура  народного  господарства»

Територіальний поділ праці – це процес виробничої спеціалізації території, який зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

ТПП передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва, між виробництвом та споживанням. В основі ТПП лежать природні умови та ресурси, відмінності між народами.

Виділяються наступні різновиди ТПП:

а) генеральний – між країнами та окремими районами;

б) внутрішньорайонний – між промисловими вузлами і містами;

в) біля економічного центру (міста і т.д.);

г) постадійний, коли стадії виробничого процесу територіально роз’єднані;

д) фазовий – один і той же вид продукції надходить з різних місць;

е) епізодичний – непостійний обмін товарами між країнами та регіонами.

Одержання дешевого продукту в район з більш сприятливими природними і економічними районами сприяє їх спеціалізації. (Для визначення спеціалізації використовують ряд коефіцієнтів. Такі як, коефіцієнт локалізації – це відношення питомої ваги галузі району у виробництві району до питомої ваги відповідної галузі району в країні; коефіцієнт виробництва продукції району на душу населення, то що)

Енерговиробничі цикли – це сукупність виробничих процесів, які виникають співпорядковано, взаємообумовлено довкола основного процесу для даного різновиду енергії і сировини.

ЕВЦ мають наступні властивості:  - територіальна стійкість сукупності; - типовість для схожих за природними і економічними передумовами розвитку районів;

Існуюча сучасна система ЕВЦ включає:

-        пірометалургійний цикл чорних металів;

-        пірометалургійний цикл кольорових металів;

-        хіміко-металургійний цикл рідкісних металів;

-        нафтоенергохімічний цикл;

-        газоенергохімічний цикл;

-        вуглеенергохімічний цикл;

-        сланцеенергохімічний цикл;

-        гірничо-хімічний цикл;

-        лісоенергохімічний цикл;

-        теплоенергопромисловий цикл;

-        атомоенергопромичловий цикл;

-        гідроенергопромисловий цикл;

-        машинобудівний цикл;

-        текстильно-промисловий цикл;

-        рибопромисловий цикл;

-        індустріально-аграрний цикл;

-        гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл;

-        індустріально-будівельний цикл.

Створення ТВК пов’язане з реалізацією довготермінових цільових регіональних проблем. Економічний район розглядається не лише як ланка народногосподарського комплексу, але і як велика територіально-виробнича система з потужним ресурсним потенціалом.

ТВК – це сполучення підприємств, для яких територіальна спільність є додатковим фактором ефективності за рахунок тривалості взаємозв’язків виробництва, скорочення транспортних витрат, раціонального використання ресурсів.

Існують три типи ТВК: монопродуктові, субпродуктові та поліпродуктові.

Для реалізації міжгалузевих народногосподарських програм створюють програмно-цільові ТВК.

Технополіси – це центри науково-технічної думки разом з передовими технологічно гнучкими промисловими підприємствами і комплексами. Зосередження технополісу для випуску науково місткої продукції на обмеженій території називається технопарком.

Основними напрямами технополісу є: машинобудування, медицина, морегосподарський комплекс, сільськогосподарське виробництво, екотехніка та охорона навколишнього середовища.

Економічний район – це територіально цілісна частина народного господарства країни, що має наступні ознаки:

спеціалізацію;

комплексність;

керованість.

Об’єктивною основою економічного району є ТВК.

Спочатку в Україні було фізико-географічне районування, а потім воно об’єктивно переросло у економічне районування.

Якщо “економіку ”розглядати як науку про вміння раціонально вести домашні справи, але у нашому випадку таким домом є регіон. Регіон – це територія, яка за сукупністю елементів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю, взаємопов’язаністю складових і цілісністю. Регіон є територіально цілісним та неподільним.

Регіональна економіка – це науковий напрямок, який вивчає закономірність розміщення продуктивних сил та районів. РПС займається регіональними та міжрегіональними проблемами, а регіональна економіка за об’єкт дослідження має регіон.

Функції регіональної економіки:

- створення різних сервісних виробництв та організацій та виробництв, які випускають продукцію міжгалузевого призначення;

- забезпечення адаптації досягнень НТП до місцевих умов;

- врахування зовнішньоекономічної діяльності.

Господарство регіону є відкритою економічною системою, яка функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні зв’язки.

Для регіональної економіки характерні:

- комплексність економіко-екологічного та соціального розвитку;

- територіальна єдність процесів виробництва, природокористування та охорони навколишнього середовища;

- відповідальність демографічної ситуації, розміщення виробництва та соціальної інфраструктури;

- поєднання територіального та галузевого управління господарськими об’єктами.

Соціально-економічний потенціал визначає інтегральну характеристику регіону. Економічний потенціал характеризується величиною національного багатства, кінцевого продукту, національного продукту, вартості основних фондів та ін. До складу соціально-економічного потенціалу входять природно-ресурсний, демографічний, науково-технічний, виробничий, науковий, рекреаційний, інформаційний, соціальний, культурний потенціали.

Для здійснення регіональної політики потрібно провести соціально-економічний аналіз дійсного соц.екон. потенціалу регіону, визначення джерел і масштабів розвитку, оцінки варіантів перспективного соц.екон. розвитку регіону.

Однією з задач регіональної політики є визначення перспектив розвитку регіону, його цільової функції з загальнодержавних позицій з урахуванням цілісності народногосподарського комплексу України.

Складовою частиною регіональної політики є державні регіональні програми, виконання яких забезпечується спеціальними фондами регіонального розвитку та наданням пільг, розподіл фінансових коштів. Основу регіонального господарського механізму становить система регуляторів та стимулів територіальних відношень. Механізм централізованого економічного управління має забезпечити економічними засобами проведення загальнодержавної регіональної політики, зокрема раціональне розміщення підприємств та поліпшення використання територіальних ресурсів.

Без ініціативи регіонів неможливий ефективний розвиток господарства. Регіональна спеціалізація є внутрішньо регіональною, міжрегіональною та міжнародною. Галузі спеціалізації є профільні, які мають значну питому вагу в господарстві регіону та непрофільні, які мають незначну питому вагу.

Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону у територіальному поділ праці. Територіальний поділ праці є однією з форм суспільного поділу праці, яка нерозривно пов’язана з галузевою її формою. Поділ праці диференціює процес виробництва, визначає спеціалізацію, галузеву структуру.

Для визначення спеціалізації регіонів держави використовують наступну систему показників:

- частка виробництва продукції галузей спеціалізації регіону у виробництві держави;

- коефіцієнт локалізації галузі на території регіону;

- коефіцієнт виробництва продукції на душу населення;

- коефіцієнт товарності.

Ефективність регіональної політики залежить від визначення території регіону, меж, природно-ресурсного та соціально-економічного стану. Регіон є об’єктом регіональної політики.

Економічне районування країни – це відокремлення, відмежування на її території самостійних регіонів, які представляють економічні райони.

Економічний район – це географічно суцільна територіальна частина народного господарства країни, яка має спеціалізацію і міцні внутрішні економічні зв’язки (П.Алампієв).

Економічний район – це територіально суспільна частина народного господарства країни, яка має спеціалізацію, комплексність, керованість (Е.Алаєв).

Економічний район – це територіальна частина народного господарства країни, якій органічно характерні географічна цілісність та економічна спільність (В.Поповкін).

Об’єктивною основою економічного району є ТВК. Економічні райони поділяються на галузеві та інтегральні.

Галузеві райони – це райони, які зосереджені на території підприємств окремих галузей.

Інтегральні райони – це економічні райони, для яких характерні внутрішні економічні зв’язки, територіальна та адміністративна цілісність.

В території виділяють:

Мікрорайони (група адміністративних районів);

Мезорайони (2-3 області);

Макрорайони (велика частина території, яка може налічувати 10 і більше областей).

РВПС України НАН України запропонувала наступне районування: