Ви тутГоловна>>Економіка>>Зовнішньоекономічні відносини України

Зовнішньоекономічні відносини України

Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Скачати безкоштовно:

Реферат - Зовнішньоекономічні відносини України


  Можна виділити три визначальні передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості для включення економіки України в глобальні процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відкритість економіки. Головним у цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляції до відкритості, перехід від тоталітарно-директивної моделі товариства до ринкової. Досвід свідчить, що ринкова трансформація розвивається в трьох основних напрямках: лібералізація економіки, приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України відіграє створення атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан відкритості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні глобальні процеси.
В Україні ухвалено ряд законів, які створюють номінальні можливості для включення її економіки у світове господарство, у міжнародний поділ праці. Це, зокрема, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про спеціальні (вільні) економічні зони" та ін. На початок 2000 р. в Україні діяло більше 8000 спільних підприємств і 2600 підприємств із 100 % іноземних інвестицій; у 2000 р. було залучено 792,2 млн дол. США прямих іноземних інвестицій в економіку України. Цей процес розвивається й далі. Є всі підстави стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні та інші передумови для поступового включення її економіки в світові процеси і структури.
 формування відкритої економіки
Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Є й інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки і світового господарства. До них варто зарахувати досить розвинутий внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо щодо забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами), традиційні господарські зв'язки з країнами СНД, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність створення нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу.
Таким чином, курс на формування в Україні відкритої економіки, під яким розуміється не тільки розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на теперішньому етапі, але й поступове відкриття ще двох каналів взаємозв'язку зі світовим господарством (рух капіталів і взаємо-обмін національними валютами), об'єктивно зумовлений і практично безальтернативний.
Основними принципами формування відкритої економіки повинні стати:
- по-перше, акцент на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці регіонального і глобального масштабу. Мова йде про такі галузі національного виробництва, як машинобудування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізних верстатів, прилади, побутова техніка і т.д.). Високим науково-технологічним рівнем характеризується порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість (низьковуглецевий ферохром, пропілен, полістирол, поліамідні і поліпропіленові волокна). Великі потенційні можливості мають також агропромисловий комплекс України і галузі, пов'язані з транзитом через її територію вантажів, нафти, газу, електроенергії та інших товарів і послуг;
- по-друге, високий рівень внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання і закріплення за собою відповідних ніш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках товарів і послуг;
- по-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, що покращує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, від чого залежить створення сприятливого інвестиційного клімату;
- по-четверте, введення твердої конвертованої національної валюти;
- по-п'яте, врахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітале- і працезабезпеченості порівняно з іншими країнами, врахування відповідних внутрішніх витрат, цін і їхніх світових аналогів з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує умови торгівлі (terms of trade) і призводить до суттєвих збитків.
Нарешті, варто неухильно здійснювати постійну гармонізацію національного зовнішньоекономічного законодавства з нормами ГАТТ/СОТ,
Надзвичайно складною є проблема розробки відповідних механізмів включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси і структури. Мова, очевидно, повинна йти не про безконтрольну лібералізацію зовнішньої торгівлі, як це відбувалося в попередні роки, а про поступовий, регульований з боку держави процес відкриття національного ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованої протекціоністської політики стосовно власних товаровиробників і споживачів. Передбачається також досить жорстке валютне регулювання, сертифікація продукції за європейськими і світовими нормами та стандартами.
Діяльність державних органів управління зовнішньоекономічними процесами могла б сконцентруватися в таких головних напрямках:
- відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом вітчизняних виробників;
- забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу;
- орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної політики на світові стандарти і тенденції розвитку;
- гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним;
- підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках.
Механізми та інститути мікрорівня повинні забезпечувати вільний маневр підприємців усіх форм власності у світовому господарстві, свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних і закордонних партнерів і ринків при здійсненні господарських онерацій, перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємства.
Поступова інтеграція української економіки у світові процеси і структури потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного досвіду та наявних оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5-10 років, технологічної системи - 10-30 років, економічної системи - від 30 до 60 років.
Як свідчить практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, що здійснює активну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику.
Отже, з огляду на передумови, що об'єктивно існують, внутрішні і зовнішні чинники, можна стверджувати, що найбільш прийнятною для України є експортне орієнтована модель економічного розвитку, що передбачає всебічне використання світових ринків як додаткового чинника економічного зростання. Ця модель знайшла своє практичне втілення не тільки в ряді країн Південно-Східної Азії і Латинської Америки, але й у США при виході з Великої депресії 1930-х років.
Водночас, як показує досвід інших країн, впровадження експортно орієнтованої моделі супроводжується виникненням ряду проблем і суперечностей - це труднощі з освоєнням власної ніші на ринках розвинених країн; неопрацьованість механізмів повернення валютних коштів; асиметрія в цінах, що може призвести до розвитку так званого злидарського зростання; орієнтація на гіпертрофований експорт окремих видів товарів і послуг, що веде до виникнення "голландської хвороби" деіндустріалізації (теорія Рибчинського); залежність внутрішнього економічного зростання від можливої кон'юнктури світових ринків. Тому паралельно з впровадженням експортно орієнтованої стратегії має здійснюватися об 'рунтована імпортозамінна політика (український комбайн, тролейбус, трамвай і т.д.). Необхідно вживати також відповідних протекціоністських заходів стосовно національних виробників за допомогою жорсткого митно-тарифного регулювання імпорту і встановлення нетарифних бар'єрів (санітарні, екологічні, технічні, технологічні норми і стандарти), які сприяють прискореному зростанню власного виробництва як базової структури включення України в сучасні цивілізаційні процеси.

 Тенденції і суперечності розвитку зовнішньої торгівлі
Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). В середньому кожний третій український продукт або послуга реалізуються за допомогою зовнішніх економічних зв'язків, що відіграють помітну роль у національній економіці та істотно впливають на темпи і пропорції економічного зростання, на створення конкурентного ринкового середовища і на весь системний трансформаційний процес.
Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з опти-мізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм ГАТТ/СОТ.
Стратегічна мета полягає в реалізації у світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.
Важливого значення набуває також необхідність враховувати різну фактороінтенсивність українських товарів і послуг порівняно з закордонними, цінові та інші відмінності, що формують конкурентні переваги національних економік у міжнародній торгівлі.
Зовнішньоторговельний обіг товарів та послуг у 2000 р. становив 33,4 млрд дол. США, збільшившись порівняно з 1999 р. на 18,5 %. Експорт зріс на 18,8 %, імпорт - на 18,2 %, їх обсяги становили відповідно 18,1 та 15,3 млрд дол. США.
Додатне сальдо зовнішньоторговельного балансу, як це показано в табл. 12, становило майже 3 млрд дол. (у 1992 р. - 2,2 млрд дол.).
 У табл. 13, 14, 15 наведено деякі дані, що характеризують динаміку розвитку зовнішньої торгівлі та її структуру.
 Покращання показників зовнішньої торгівлі у 2000 р. пов'язане, у першу чергу, зі збільшенням обсягів торгівлі з основним торговельним партнером - Російською Федерацією, обсяги торгівлі товарами та послугами з якою у відношенні до 1999 р. зросли на 11,7 %, у тому числі експорту - на 21,9 %.
За даними Держкомстату України, в І півріччі 2001 р. обсяг експортних поставок в Росію становив 27,2 % від загального об'єму експорту, в Італію - 5,2 %, Туреччину - 4,4 %, Німеччину - 4,3 %, Китай - 3,6 %, США - 3,2 %, Польщу -3,1 %..
Найбільші імпортні надходження виконувались з РФ - 38 %, Тур-кменістану - 10,8 %, Німеччини - 8,2 %, Казахстану - 4,6 %, Білорусі - 3,1%, США - 2,9 %, Італії - 2,6 %.
Загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами в І півріччі 2001 р. становив 15 426,2 млн дол. США та збільшився порівняно з І півріччям 2000 р. на 14,4 %, в тому числі експорт, який становив 8009,8 млн дол. (збільшився на 21,7 %), імпорт - 7416,4 млн дол Г (збільшився на 7,4 %). Позитивне сальдо становило 593,4 млн дол. (за I півріччя 2000 р. негативне сальдо становило 320,9 млн дол.). Коефіцієнт покриття імпорту становив 1,08 (за І півріччя 2000 р. - 0,95).
В загальному обсязі експорту товарів за І півріччя 2001 p., порівняно з І півріччям 2000 p., збільшилась частка виробів з чорних металів з 3,5 % до 4,9 %, молока та молочних продуктів - з 0,6 % до 1,8 %, механічних машин та обладнання - з 5,3 до 8,2 %, інструментів - з 0,1 % до 1,4 %, масляних насінь та плодів - з 1,1 % до 1,5 %. Разом з тим, зменшилась частка чорних металів - з 37,5 % до 31,4 %, продуктів неорганічної хімії - з 4,7% до 3,8 %.
У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка механічних машин та обладнання з 9,2% до 10,9%, фармацевтичних продуктів, включаючи медикаменти - з 1,4 % до 2,1 %, чорних металів - з 1,4 % до 2 %, засобів наземного транспорту, крім залізничного - з 3 % до 3,4 %, паперу та картону - з 2 % до 2,6 %. Зменшилась частка мінерального палива, нафти та продуктів її переробки - з 45,4 % до 40,2 %, руди, шлаків та золи - з 3,1 % до 2 %.
Загальний обсяг зовнішньої торгівлі послугами в І півріччі 2001 року, за інформацією Держкомстату України, становив 2262,8 млн дол. США та збільшився порівняно з І півріччям 2000 р. на 0,4 %, в тому числі експорт - 1704,5 млн дол. (скоротився на 0,7 %), імпорт - 558,3 млн дол. (збільшився на 3,9 %); позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило 1146,2 млн дол. та зменшилось на 2,9 %.
Україна здійснювала зовнішньоторговельні угоди послугами зі 175 країнами-партнерами. Найбільшу частку в загальному обсязі українського експорту займали транспортні послуги (84,6 %), імпорту - державні послуги (45,4 %), послуги транспорту (17,8 %), ділові, професійні та технічні послуги (12 %) та послуги зв'язку (8,9 %).
Порівняно з І півріччям 2000 р. експорт послуг скоротився на 12,9 млн дол. через зменшення обсягів ділових, професійних і технічних послуг
- на 18,7 млн дол. (на 17,8 %) та будівничих послуг - на 8,0 млн дол. (на 44,9 %). Одночасно зросли на 7,1 млн дол. (на 32,5 %) послуги турфірм, на 2,2 млн дол. (на 23,2 %) - фінансові послуги, на 1,6 млн дол.
- транспортні послуги (0,1 %), зокрема повітряного транспорту на 13,9 млн дол. (на 14,3 %), залізничного транспорту на 16,7 млн дол. (на 11,6 %), річкового транспорту та допоміжних транспортних послуг на 20,8 млн дол. (на 25,2%).
Майже дві третини експорту послуг (1056,7 млн дол.) припадає на країни СНД, у тому числі 96,5 % - на РФ. Обсяги послуг, наданих країнам СНД, в І півріччі 2001 р. зменшились на 2,7 млн дол. (на 0,3 %), в тому числі Туркменістану - на 7,6 млн дол. (81,3 %), Азербайджану - на 1,8 млн дол. (на 51,3 %). Одночасно зросли обсяги наданих послуг Російській Федерації - на 6,1 млн дол. (на 0,6 %), Казахстану - на 1,3 млн дол. (на 58,7 %).
Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії
Стратегічна програма розвитку зовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світогоспо-дарських зв'язках, гарантуванні її національної зовнішньоекономічної безпеки. Вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна 'рунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої - максимальна господарська свобода безпосередніх виробників, експортерів товарів і послуг. Не менш важлива відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі в регіональних та світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.
На підставі цього можна сформулювати головні елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України, яка, на наш погляд, має містити:
- створення потужного експортного сектору;
- міцнення і забезпечення конвертованості національної валюти;
- залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом;
- лібералізацію імпорту;
- здійснення закордонної підприємницької діяльності;
- формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржа,

Прочитано 1237 разів