Ви тутГоловна>>Економіка>>Проблеми входження україни в світове господарство

Проблеми входження україни в світове господарство

Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Скачати безкоштовно:

Курсова  робота - Проблеми  входження  України   в  світове  господарство

1. Сутність  і  основні  поняття  світового  господарства.                         

                    1.1.  Об’єктивні  основи  розвитку  світового  господарства.               

1.2.  Сутність  економічних  законів  світового  господарства.           

  1. Проблеми  входження  України  в  світове  господарство.                  

2.1.  Причини  відсталості  України  у  світогосподарських  зв’язках.

2.2.  Важливість  іноземних  інвестицій  та  конкурентоспроможність                                        

         українських  товарів.

  1. Перспективи  входження  України  в  світове  господарство.

3.1.  Шляхи  покращення  зовнішньоекономічної  діяльності  України.

3.2. Спільні    підприємства   як   вихід    із    складного    економічного

        становища.

    Висновки

    Список  використаної  літератури

    Додатки

Україна, як  молода суверенна  держава, не має  достатнього  досвіду   налагодження економічних зв’язків з країнами світу. Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР їй бракує достатньої кількості органів, кадрів які, могли б проводити самостійну науково обгрунтовану зовнішньо-економічну політику.

Світові економічні зв’язки необхідні Україні для того щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівня населення. Наприклад, та країна яка не незаймається зовнішньою торгівлею, не розвиває господарскі звязки з іншими державами світу, змушена збільшувати затрати виробництва приблизно в півтора-два рази. 

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяе створення певної правової бази, прийняття відповідних законів.

Процес утворення світового господарства ще не завершився, оскільки це тривалий період. Проте всі країни світу тією чи іншою мірою втягнуті у міжнародні економічні зв’язки (насамперед торгівельні) з іншими країнами. Тому світове господарство – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Я  вважаю, що для Украіни  сьогоді, в  рамках світового  господарства, важливі такі  питання, як організація експортно-імпортних операцій, практика  валютного  регулювання,  стимулювання   і   захист   іноземних   інвестицій,  проблеми  і  перспективи  розвитку  вільних  економічних  зон, організація діяльності  міжнародних    товарних    ринків    та    багато   інших    питань, які роблять   недосконалою  систему  управління зовнішньоекономічною  діяльністю  нашої  країни .

Мета і завдання моєї курсовової роботи – виявити причини відсталості України у світогосподарських звязках, прослідити зміни у цих звязках від проголошення незалежності України, вказати шляхи покращення зовнішньоекономічної  діяльності, вплив вище названих заходів  на економіку держави. Детальну характеристику методів вирішення проблем входження України  в світове господарство та усе що стосується цього питання розглянємо в основній частині роботи.

1СУТНІСТЬ  І  ОСНОВНІ  ПОНЯТТЯСВІТОВОГО   ГОСПОДАРСТВА.

1.1. ОБЄКТИВНІ   ОСНОВИ   РОЗВИТКУ   СВІТОВОГОГОСПОДАРСТВА.

Нині  на  нашій  планеті  існує  близько  200 держав, відокремлених   між  собою  приблизно  250 сухопутними  кордонами. В обігу   налічується  понад  300  найменувань  національних  грошей.

Держави  перебувають  на  різних  щаблях  суспільного  розвитку. Більшість  функціонують  в  умовах  докапіталістичних  формацій, поєднуючи  елементи  первісного, рабовласницького  та  феодального  способів  виробництва .

Капіталістичний  спосіб  виробництва  також  частково  поширений  у  цих  країнах, але  він  ще  не  став  визначальним. За  загальноприйнятою  класифікацією, більшість  людей  світу  проживає  у  слаборозвинутих  країнах  (майже  140  країн). За  економічним  потенціалом  (сумарною  величиною  валового  національного  прдукту, що  виробляється  на  планеті) лідирують  розвинуті  капіталістичні  країни: США, Японія, Німеччина, Великобрітанія, Франція, Італія, Канада. Вони  створюють  близько  50%  ВНП .

Ще  не  так  давно  в  усій  радянській  економічній  літературі  при  розгляді  світового  господарства  йшлося  про  зростаючу  могутність  світової  соціалістичної  системи. Її  частка  у  світовому  промисловому  виробництві  оцінювалася  в  40%. У  1991р. більшість  країн  колишньої  соціалістичної  співдружності  на  офіційному  рівні  перестали  називати  себе  соціалістичними. Це  передусім  Угорщина, Польща, Чехия, Словаччина, Румунія. Те  саме  спостерігалося  в  країнах  колишнього  СРСР. Докорінні  зміни  відбулися  також  у  Китаї, В’єтнамі,  частково  на  Кубі, які  офіційно  продовжують  іти  соціалістичним  шляхом . [ 1,300 ]

Водночас  певні  прцеси  соціалізації  відбуваються  у  розвинутих  країнах  світу . Отже, країни, що  входять  до  світового  господарства, різні  за  рівнем  економічного  розвитку, належності  до  певних  соціальних, політичних  систем, різних  регіональних  організацій. У  багатьох  із  них  мають  місце  релігійно-племінна  ворожнеча, соціально-етичні  конфлікти  і  т.п.

Проте  всі  країни  тією  чи  іншою  мірою  втягнуті  у  міжнародні  економічні  зв’язки  (насамперед  торговельні) з  іншими  країнами. Тому  світове  господарство - це  сукупність  національних  господарств  та  економічних  взаємозв’язків  між  ними, або  сукупність  виробничих  відносин,  які  функціонують  на  національному  та  міжнародному  рівнях .

Необхідність  таких  зв’язків  зумовлена, по-перше, прагнення  народів  світу  вижити  в  умовах  надмірного  нарощування  ядерних  потенціалів  і  загрози  можливої  ядерної  війни, політикою  мирного  співіснування .

По-друге, розгортанням  науково-технічної  революції. Нині  жодна  з  країн  світу  не  може  самостійно  використати  всі  досягнення  сучасної  науки  і  техніки,  тому  вони  повинні  об’єднувати  свої  зусилля  у  цій  сфері .

По-третє,  в  сучаснихумовах  країни  світового  співтовариства  можуть  ефективно  розвивати  своє  виробництво  на  рівні  світових  стандартів,  випускати  високоякісну  продукцію, тільки  використовуючи  спеціалізацію  та  кооперування  виробництва  на  міжнародному  рівні. Завдяки  цьому  можна  значно  знизити  собівартість  продукції, пидвищити  її  якість,  надійність, зекономити  паливно-енергетичні, сировинні  ресурси,  підвищити  продуктивність  праці,  раціонально  використовувати  робочу  силу .

По-четверте, необхідністю  об’єднання  зусиль  країн  при  розв’язанні  глобальних  проблем  ( екологічних, продовольчих ), зростаючою  потребою  у  взаємній  допомозі  в  екстремальних  ситуаціях  ( землетруси, ядерні  аварії  тощо ), доцільністю  поєдання  господарських  зусиль  країн-партнерів  для  спільного  освоєння  багатств  світового  океану  та  космосу, у  збереженні  як  уже  набутих  людством  знань, ідей, так  і  в  переробці  й  використанні  усе  складніших  інформаційних  систем, створенні  міжнародного  інформаційного банку данних , яким  могла  б  користуватися  відповідно  до  своїх  потреб  кожна  країна  світового  співробітництва . [3,420] 

Взагалі  поняття  світового  господарства виходить з поняття  міжнародної  економіки. Через  це  сутність  і  функціонування  міжнародної  економіки  можна  пов’язувати  з  світовим  господарством.                                                           

У  сучасному  світовому  господарстві  знайшли  свій  вияв  як  загальні,  так  і  специфічні  економічні  категорії. Цим  визначається  теоретичне  і  практичне  значення  розкриття   тенденцій,  суперечностей  і  перспектив  його розвитку . 

Оскільки  глибинною  основою  міжнародної  економіки  є  загальнолюдскі  соціально-економічні  цінності,  то  передусім  треба  визначити  їх .

До  основних  загальнолюдскіх  соціально-економічних  цінностей,  що  є  здобудком  цивілізаційного  розвитку  в  усьому  світі,  належать: сім’я  та  її  домашнє  господарство;  держава  та  її  економічна  політика  як  чинник  зростання  суспільного  багатства;  товатно-грошові  видносини,  що  поєднують  в  єдину  суперечливу  господарську  систему  сім’ї,  держави,  упругування  їх; власність,  що  визначає  стан  як  окремої  людини,  так  і  держави  у  світі.  На  грунті  цих  цінностей  відбулося  становлення  та  подальший  розвиток  світового  господарства .

Від  часів  зародження  держави  спостерігається  взаємозв’язок  політики  і  товарно-грошових  механізмів. Він  має  загальний  характер  і  відповідає  історії,  традиціям  та  культурі  тієї  чи  іншої  країни,  а  на  певному  етапі  розвитку  виходить  за  національні  межі  на  рівень   світових  господарських  зв’язків .

Товарне  виробництво  зумовлює  наявність  тісних  економічних  зв’язків  між  людьми  (народами, країнами ) у  вигляді  суспільного  ( міжнародного )  поділу  праці, економічну  відокремленість  виробників,  а  його  середовище-ринок  - визначає  ефективність  виробів, ціну  їх,  встановлює  попит,  зміцнює  позиції  того  чи  іншого  підприємства  в  конкурентній  бородьбі. Механізм  товарного  виробництва  склався  в  ході  історичного  розвитку  людства  як  дійовий  засіб  спонукання  товаровиробників  до  зниження  ідивідуальних  витрат  порівняно  з їх суспільно  необхідним  рівнем.  В  умовах  сьогоднішнього  взаємозв’язаного  і  цілісного  світу  мірою  суспільно-необхідного  рівня  якості,  витрат,  ефективності  виробництва  взагалі  може  бути  лише  світовий  рівень .

Я  вважаю, що основу  будь-якої  економічної  системи  становить  власність, насамперед  на  засоби  виробництва.  Відносини  власності  визначають  становище  людини  в  суспільстві, систему  її  соціальних  і  моральних  цінностей, суспільний  устрій  виробництва. Вони  є  підгрунтям  усієї  економічної, соціальної  і  політичної  структури  суспільства. Трансформація  відносин  власності  утверджує  нові  методи  господарювання  всередині  окремо  взятих  країн  і  спонукає  до  пошуку  нових  форм  міжнародного  співробітництва,  ефективного  засвоєння  загальнолюдського  досвіду  ведення  господарства .

Становлення  міжнародних  економічних  зв’язків  завжди  грунтувалося  на  розвитку  підприємництва, невіддільними  умовами  існування  якого  є  приватна  власність, товарне  виробництво, а  також  такі  політичні  інститути,  як  громадянські  свободи,  приватне  договірне  право  тощо,  тобто  юридично  вільна  праця,  уособлена  у  вільній  людині. Необхідною  умовою  панування  підприємництва  є  посідання  капіталом  домінуючих  позицій  у  виробництві.

На мою думку, також широкий  розвиток підприємницької  форми  господарювання  є  надійною  основою  масштабних  міжнародних  економічних  зв’язків  і  утворення  сталих  міжнародних  господарських  систем. Перехід  виробництва  до  підприємницької  форми  господарювання  потребує  пеного  рівня  розвитку  людської  цивілізації,  її  матеріальної  основи,  економічного  устрою  як  загальної  умови  і  таких  спеціальних  умов,  як  наявність  необхідних  капіталів  та  вкладання  їх  у  сферу  виробництва,  наявність  армії  найманих  працівників – вільних  і  водночас  позбавлених  засобів  виробництва  і  коштів  для  ведення  власного  господарства  людей .

  Елементи  виробничого  підприємництва  почали  зароджуватися  ще  в XIV-XV   ст.  у  вигляді  мануфактурного  виробництва  (на  півночі  Італії  та  у  Нідерландах), білішісь  продукції  якого  надходила  на  зовнішні  ринки;  потім  широко  охопили  Англію,  Францію  та  інші  країни,  які  з  розвитком  нової  економічної  системи  зазнавали  бурхливих  соціальних  і  політичних  революцій, що  сприяли  формуванню  нового  громадянського  суспіліства .

Отже, хоч  капітал  і  зародився  у  сфері  обігу,  проте  шлях  до  перемоги  над  традиційною (феодальною,  патріархально-клановою, общинною  тощо) земельною  і  дрібнотоварною  власністю  він  почав  торувати  з  прмисловості. Формування  світового  господарства  ілюструють  три  стадії  становлення  і  розвитку  класичного  підприємництва  в  промисловості  економічно  більш розвинених країн: підприємницька  проста  кооперація (від  зародження  підприємництва  у  промисловості  і  приблизно  до  середини  XVI ст.), мануфактурне  виробництво (XVI-XVIIIcт.), велике  машинне  виробництво (XVIII-XXст.).  У  період  промислового  перевороту  в  економічно  більш  розвинених  країнах (починаючи  з  середини XVIII ст.) і розгортання  електротехнічної  революції (остання  третина  XIX-початок XX ст.) історично  завершується  формування  світового  господарства . [ 3,430 ]

Отже, якщо  перехід  від  одного  технологічного  способу  виробництва  до  іншого  визначається  удосконаленням  засобів  праці,  пргресом  у  використанні  результатів  науки  і  техніки,  запровадженні  нових  технологій, то  умовою  становлення  світового  господарства  є  історична  еволюція  інституту  сім’ї,  держави  і  власності,  зцементованих  розвитком  товарно-грошових  відносин,  переходом  їх  функціонування  з  сфери  обігу  виробництва.  Основні  етапи  розвитку  світового  господарства  наведено  у    додатку.

1.2. СУТНІСТЬ  ЕКОНОМІЧНИХ  ЗАКОНІВ  СВІТОВОГО                                       ГОСПОДАРСТВА .

Поряд з  економічними  закономірностями  та  економічною  інтеграцією, розвиткові  світового  господарства   притаманні  й  економічні  закони .

 Міжнародний  поділ  праці  мжнародне  усуспільнення  виробництва  знаходять  конкретний  вияв  у  міжнародній  спеціалізації,  кооперації, комбінуванні, концентрації  виробництва  тощо. Ці  процеси  формують  важливий  елемент  господарського  механізму  на  інтернаціональному  рівні.

Інтернаціоналізація  виробництва  нерозривно  пов’язана  з  переходом  міжнародного  поділу  праці  від  часткового  до  одиничного. Загальний  поділ  праці, на  мою  думку,  грунтується  на   спеціалізації  цілих  сфер  суспільного  виробництва,  частковий – на  предметній  спеціалізації  окремих  виробничих  одиниць.

Розвиток  часткового  поділу  праці  відбувається  як у  межах  національних  країн,  так  і в  міжнародному  масштабі (інтернаціоналізація  одиничного  поділу  праці)  через  ринкові  та  позаринкові  зв’язки  між  підприємствами,  які  виробляють  взаємообумовлену  прдукцію.

У  зв’язку  з  цим  у  прцесі  міжнародного  усуспільнення  виробництва  розвиваються  сталі  та  тісні  зв’язки  між  підприємствами,  які  кооперуються. Причому  ці зв’язки  мало  залежать  від  стихії  товарного  обміну  на  світовому  ринку.

Це  свідчить  про  дію  закону  інтернаціоналізації  виробництва,  його  різну  інтенсивність  у  тих  чи  інших  регіонах  світового  господарства.  Щоб  дати  простір  дії  цього  закону,  слід  насамперед  створити  належні  умови:  розвинути  транспортну  інфраструктуру,  розгалужену  мережу  інформаційних  комунікацій,  домогтися  якісних  змін  у  кредитно-валютній  сфері, прийняти  відповідні  закони,  усунути  нестабільність  у  сфері  національних,  політичних,  соціальних  відносин,  запровадити  конвертовану  валюту  та  інше.

Дія  закону   інтернаціоналізації   виробництва   органічно  пов’язана   з  процесами,  які  відбуваються  на  світовому  ринку,   зокрема  зінтерна-ціоналізацією   ринку.  У  сфері  торгівлі   діє  закон  випереджаючого  зрстання  зовнішньої   торгівлі  порівнянно  зі  зростанням   виробництва.   Так,  за  період 1950-1990рр.  темпи  зростання   міжнародної  торгівлі  станоновили   щорічно    9-11%,  значно  (більше  ніж  у  два  рази)  випереджаючи  темпи  зростання  ВВП.  [ 1,305]

Випереджаючі  темпи   зростання   світової  торгівлі  є   важливим фактором  зростання  промислового  та  сільськогосподарського   виробництва, розвитку  науково-технічного  прогресу,  підвищення  ефективності  й  якості  виробництва,  посилення  конкурентної   боротьби   на  міжнародній  арені.

  Інтернаціоналізація  виробництва  й  обмін  зумовлює   дію  закону   вартості  в  його  інтернаціональній   формі,  зокрема   формування  інтернаціональної  вартості.  Найважливішими  факторами,  від  яких  залежить  утворення  інернаціональної  вартості,  є:

1)        з  одного  боку,  середня  інтенсивність  праці  у  маштабі  світового  господарства,  з  другого  - інтенсивність  національної  праці  у  різних   країнах  світу.

2)        середня   продуктивність  праці  у  межах   світового   господарства,  з  одного  боку,  і  продуктивність  національної  праці – з  другого;

Прочитано 1263 разів