Ви тутГоловна>>Біографія>>Фома Аквінський. Італійський філософ середньовіччя - Реферат

Фома Аквінський. Італійський філософ середньовіччя - Реферат

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 

Фома Аквінський. Італійський філософ середньовіччя - Реферат

(1225 - 1274 рр.)

            Домінання ориганальності:

 

            В питаннях віри будь-яка бабця знає більше всіх філософів, бо яка ж бабця не знає, що душа безсмертна?

            Головні роботи:

             “Про правління володарів”

            “Сума теології”

            “Сума істини католицької віри проти язичників”

“Пояснення Апостольського Символу Віри”.

Життя:

            Італійський філософ, богослов

            Народився у 1225р. в замку Роккасекка поблизу Аквіно

            В 17 років вступив в домініканський орден, звідки був відісланий вчитись у Париж де його вчителем стає Альберт фон Больштедт.

¨      1252 - академічна діяльність Фоми  в якості магістра богослов’я Парижського університету.

¨      1259 - папа Урбан IV відізвав Фому в Рим. Аквінат викладає теологію, знайомиться  з працями Арістотеля

¨      1269 - 1272р.р. -Фома знову працює в Парижському університеті.

¨      1272р.р. - Повертається в Італію і викладає теологію в рідному Неаполітанському університеті.

Помер Фома Аквінський 7 березня 1274р. в монастирі бернандиндів, тяжко захворівши по дорозі з Неаполя в Ліон.

¨      1368р. - його останки були перенесені в Тулузу.

Думки

 

¨      Наш розум знаходиться по відношенню до сторонніх предметів як очі сови по відношенню до сонця.

¨      Людина має волю вибору, бо в протилежному випадку поради, нагороди і покарання були б беззмістовними.

¨      Неможливо бажати того, що до цього не було освоєно.

¨      Коли несправедливе правління здійснюється багатьма особами, то це називається демократією.

¨      Недосконалість виступає раніше того, що досконале.

¨      Наявність друзів не є необхідністю для людського щастя, тому що людина має  вже всю повноту своєї досконалості в Богові.

¨      Блаженство і Бог - одне і те ж.

¨      Бог вічний, а душі не існувало раніше її тіла. Бог незмінний, а в душі проходять зміни. Бог - це чиста діяльність, а душі притаманні  страждання і муки

¨      Загальні поняття, роди (universalia) існують всюди і завжди. Колір взагалі вище  окремого кольору. Людство вище окремої людини. Бог вище всякої окремої істоти.

¨      Бог називається неіснуючим не тому що йому не вистачає існування, а тому що він перевищує існуюче.

¨      Як може справжнє щастя витікати з багатства, коли для накопичення багатства  приходиться терпіти муки?

¨      Ми повинні щиро любити інших задля їх власного блага, а не задля нашого.

¨      Щасливій людині потрібні друзі... і не для того, щоб мати з них користь, і не для того щоб захоплюватись ними, а для того щоб творити добрі справи для цих друзів.

Вчення

 

            У 26 років Фома став магістром теології і викладав її в університетах Парижа. На той час Фома розробив вже в загальних рисах свою систему “покатоличеного” арістотелізму - томізму, як стали називати це вчення За іменем автора. Фома визнає відмінність між філософією і теологією, але вбачає її лише в методах досягнення результатів. Що ж до предмета, то він відрізняється у філософії і теології лише частково. Фома визнає, що деякі з догматів теології можуть бути доведені філософією / буття бога, безсмертя людської душі тощо).

            Більшість догматів проте, не підвладні філософським засобам доведення, тому що вони “надрозумні”, тобто цілком раціональні з позиції “божественного розуму” який набагато переважає людський розум.

            Фома тлумачить людину як неповторну індивідуальну істоту, що знаходить свій вияв у неповторності індивідуальної людської душі. Індивідуальність ця зберігається в безсмертній душі і після смерті тіла.

            “Повна” субстанція людини потребує єдності душі і тіла, так само як і їх неповторності виявляє певну гуманістичну тенденцію в міркуваннях “ангельського доктора”.

            За Аквінським є 5 доведень буття божого:

“Все, що рухається, має причиною свого руху щось інше”- це перше томістське “доведення” виходить із неможливості саморуху предмета, в результаті чого утворюється довгий ряд причин, серед яких остання - арістотелівський першодвигун, або бог.

Друге “доведення” виходить із арістотелівського поняття “продуктивної причини”. Так само як і в першому “доведенні”, міркування доводиться до існування первинної продуктивної причини”, яка і є богом. Третє   доведення виходить з ідеї неможливості допущення випадкового характеру світу.

            Оскільки світ існує, повинна існувати і якась абсолютна причина, якою може бути лише бог. Четверте  доведення апелює до факту існування у світі різних ступенів якостей. Але ж мусить існувати і якесь абсолютне мірило, що визначає ці ступені і цим мірилом є бог.

            П‘ятедоведення виходить з арістотельського розуміння причинності як обов‘язково цілеспрямованої - Але якщо світ причинно зумовлений, то він і цілеспрямований, отже, має бути той, хто цілеспрямовує існування світу, тобто бог.

            Фома Аквінський намагався поставити філософію на службу реглігії, між знаннями і вірою, доводячи можливість гармонії між ними, а також необхідність їх співіснування. Відповідно він розрізнив істини розуму і одкровення.

            Для нього це були найвищі істини, які недоступні свідомості і можуть бути досягнені тільки через віру.

            Таким чином Фома виступає з одного боку проти Тертуліана: ”Вірю тому, що абсурдно” який відкидав значимість розуму у справах віри, з іншого боку підтримує Абеляра, який доводив, що релігійні догми не мають суперечити розуму. Критикуючи попередні світоглядні системи, Фома стверджував, що світовий рух передбачає не першорушія, а  цілеспрямованість у світі - мету.

            Фома - поміркований реаліст, він вважав, що загальні поняття первинні щодо речей, виступав проти крайнього реалізму, який вів до пантеїзму.

            Вся філософія Фоми була спрямована на збереження і зміцнення влади католицької церкви.

            За своїми поглядами Фома переконаний монархіст. Він вважав государя не тільки правителем, а й творцем держави. Верховну волю папи, його владу він розглядав як “Божу волю”, а самого папу як намісника бога.

            Він рішуче виступав проти соціальної нерівності людей.

            На сучасному етапі розвитку філософії його вчення трансформувалось у філософську течію “неотолізм”.

Прочитано 1644 разів