Ви тутГоловна>>Анатомія та медицина>>Органи травлення

Органи травлення

Оцініть матеріал!
(4 голосів)

Реферат - Органи травлення

     Травна система виконує функції механічної та хімічної переробки їжі, переведення продуктів розщеплення у кров і лімфу та видалення неперетравлених решток.

     Травна система складається із травної трубки (7-8 метрів) та залоз, які розташовані в стінці та поза нею. Трубка утворює багато згинів та петель. Всмоктувальна поверхня травної трубки складає близько 12000 кв.см.

     Передній відділ (ротова порожнина, глотка, стравохід) забезпечує прийом їжі, перетирання (подрібнення) та змочування (слина). В глотці відбувається перехрест дихальних шляхів і шляху їжі.

     Середній відділ - обробка і всмоктування. Задній відділ (товста кишка) - всмоктування води і формування калових мас.

     Ротова порожнина ділиться на власне ротову і передротову (присінок) частини (відділи). Передротова частина оточена губами, щоками, зубами і яснами.

     Має відношення до мовного апарату. Ротова щілина оточена губами. Коловий м'яз рота оточений складкою шкіри ззовні і слизовою оболонкою зсередини. Проміжна частина (перехід від шкіри до слизової оболонки) називається червоною частиною губи і відрізняється від шкіри кольором.

    Тутешній епітелій прозорий і через нього просвічується колір м'язів. У цій частині губи відсутні волосяні сумки, потові і сальні залози (як у шкіри, крім невеликої кількості їх коло кутів рота). Від слизової оболонки червона частина відрізняється сухістю - тут відсутні слизові залози. Від кожної губи до ясен ззовні по середній лінії іде складочка слизової оболонки - вуздечка губи.

     Власне ротова порожнина зверху обмежована піднебінням, знизу - діафрагмою рота, спереду і збоків - зубами і яснами. Ясна (gingiva) - ділянка слизової оболонки порожнини рота, яка вкриває альвеолярні відростки щелеп і шийки зубів. Заповнена язиком і під’язиковими слинними залозами.

     Піднебіння поділяється на тверде і м'яке. Тверде відділяє ротову порожнину від носової. Його кісткова основа представлена відростками верхніх щелеп і піднебінних кісток. Слизова оболонка твердого піднебіння міцно зростається з окістям. Тверде переходить у м'яке піднебіння - вкрита слизовою оболонкою м'язева пластинка. Задня вільна його частина називається піднебінною занавіскою, на якій є язичок.

      М'язева пластинка м'якого піднебіння має два парні м'язи - піднімач і напружувач піднебінної занавіски.

     З боків піднебінна занавіска переходить у парні складки, які ідуть донизу - піднебінні дужки: передня - піднебінноязикова, задня - піднебінноглоткова. В кожній дужці проходить одноіменний м'яз (вони опускають піднебіння). Між ними розташовані піднебінні мигдалики (tonsilla). На корені язика розташований язиковий мигдалик.

     Всього мигдаликів у ротовій порожнині 6 (див. далі). Вони розташовані у вигляді видовженого кільця і дістали назву лімфоїдного кільця Пірогова. (Деякі автори дають Пірогова-Вальдейера).

     Задня частина власне ротової порожнини - зів (isthumus faucium) - отвір, утворений м'яким піднебінням, коренем язика і дужками.

     Язик - вкриті слизовою оболонкою м'язи - бере участь в оцінці смакових якостей їжі, її пересуванні, перемішуванні, ковтанні. У людини язик - ще і орган мови. У язиці виділяють три частини: передню (верхівка, або кінчик), середню (тіло) і задню (корінь). Задньою частиною язик прикріплений до під’язикової кістки і надгортанника. Верхню поверхню язика називають спинкою, вона значно довша, ніж нижня поверхня. Слизова оболонка язика вкрита нездатним роговіти багатошаровим (плоским) сквамозним епітелієм. Слизова оболонка язика шорстка, вкрита сосочками. Виділяють кілька типів сосочків: ниткоподібні, грибоподібні, листкоподібні та обваловані (жолобкуваті). Перші з них є рецепторами тактильної чутливості, решта - смакові, вони мають смакові цибулини. Ниткоподібні розташовані на кінчику та тілі язика. Грибоподібні розташовуються поміж ниткоподібних по краях тіла і на верхівці язика. Листкоподібні (їх 4-8) розташовані по краях тіла язика. Обваловані сосочки (їх 7-12 або 8-15) розташовані на межі між коренем і тілом язика в один ряд у вигляді тупого кута, верхівка якого звернена до зіву. В центрі цього кута є невеличка заглибина - сліпий отвір. На слизовій оболонці кореня сосочків немає, тут розташований язичний мигдалик.

     Слизова оболонка нижньої поверхні язика вільна лише в передній його частині. Переходячи на ясна вона утворює вуздечку язика. З обох боків вуздечки розташоване невелике підвищення - під’язикове м'ясце -, місце виходу протоків під’язикових та піднижньощелепних слинних залоз.

     М'язи язика поділяють на власні і скелетні (зовнішні). Всі вони побудовані із смугастої м'язевої тканини. Зовнішні (3 пари): 1) підборідно-язиковий (внутрішня поверхня нижньої щелепи - віялоподібно вплітається у корінь язика) тягне язик вперед; 2) підязичноязиковий (широка пластинка від під’язикової кістки - товща язика) тягне язик назад і вниз; 3) шило-язиковий м'яз (шилоподібний відросток скроневої кістки - корінь язика) - тягне язик назад і вгору.

     Власні м'язи складають основну масу язика. Є верхній і нижній поздовжні, поперечний і вертикальний м'язи.

     Всі м'язи язика іннервуються 12 парою нервів (під’язиковий нерв).

     Кровопостачання язика здійснюється язиковою артерією (далі - одна з передніх гілок зовнішньої сонної артерії).

     Іннервація: слизова оболонка - чутлива іннервація від трійничного (5 пара), лицьового (7), язикоглоткового (9) і блукаючого (10) нервів.

     Зуби як і у інших ссавців диференційовані на різці (8), ікла (4), малі (8) та великі (12) корінні (кутні) (2:1:2:3). Всього у людини 32 зуби. Останній (третій) великий кутній зуб називають зубом мудрості. Він виростає значно пізніше, іноді не з'являється взагалі.

     Молочних зубів у людини всього 20 (2:1:0:2). Вони з'являються у дітей на 7-8 місяці життя. З 6-7 років до 12-14 років - замінюються постійними.

     У зубі виділяють: корінь, шийку та коронку. Корінь (один або кілька) заглиблений у альвеоли щелеп (сполучення вбиванням), шийка - малопомітне звуження між коренем і коронкою - заглиблена у ясна. Коронка звернена в ротову порожнину і виступає над яснами. На верхівці кореня є отвір, у який з боку щелепи заходять судини і нерви. В корені є канал, який в межах шийки розширюється в порожнину зуба, заповнений пульпою. Порожнина зуба майже не заходить у його коронку.

     Зуб збудований з дентину, коронка вкрита емаллю. Корінь вкритий цементом.

     Слинні залози: дрібні розташовуються у слизовій оболонці ротової

порожнини. Їх звичайно називають за місцем розташування: язикові,

піднебінні, губні, щічні тощо.

     Крім цього, слину в ротову порожнину виділяють 3 пари великих слинних залоз. Привушна (glandula parotis) найбільша, розташована під зовнішнім слуховим проходом у позадщелепній ямці, частково налягаючи на зовнішній жувальний м'яз. Ззовні вкрита щільною фасцією. Її вивідна протока іде по зовнішньому жувальному м'язу, пронизує щічний м'яз і відкривається у присінку рота на рівні 2-го верхнього великого кутнього зуба. Виділяє білковий секрет. Має часточкову, альвеолярну будову. Товщу залози пронизує сонна артерія і ділиться на зовнішню і внутрішню.

     Кровопостачання: гілки поверхневої скроневої артерії (медіальна гілка зовнішньої сонної артерії).

     Іннервація: чутлива - волокна вушно-скроневого нерва; парасимпатична - післявузлові волокна від вушного вузла (вище від нижнього слиновидільного ядра язикоглоткового нерва у складі малого кам'янистого нерва); симпатична - післявузлові від зовнішнього сонного сплетення (із верхнього шийного симпатичного вузла).

     Піднижньощелепна (glandula submandibularis) розташовується в піднижньощелепній ямці. Вивідна протока проходить крізь діафрагму рота в складку під язиком і відкривається у під’язиковому м'ясці. Це залоза змішаного типу за секретом (білково-слизова), за будовою трубчасто-альвеолярна.

     Під'язикова (glandula sublingualis) лежить на дні ротової порожнини під язиком, трубчасто-альвеолярна, білково-слизова з перевагою слизу. Має 10-12 дрібних вивідних протоків, що відкриваються вздовж під'язикової складки і 1-ну велику вивідну протоку, яка зливається з протокою піднижньощелепної залози і відкрваються на під'язиковому слинному сосочку.

     Кровопостачання: гілками (обидві залози) під'язикової і лицьової артерій (передні гілки зовнішньої сонної артерії).

     Іннервація: (обох) - чутливі в складі язикового нерва; парасимпатична від піднижньощелепного вузла (далі від верхнього слиновидільного ядра лицьового нерва); симпатична від сплетення язикової артерії (далі від верхнього шийного симпатичного вузла).

     Глотка (pharynx) - трубка попереду від шийних хребців. Угорі вона приєднана до кісток черепа, внизу на рівні 6-го шийного хребця звужується і переходить у стравохід. Задня стінка сполучена із хребцями та глибокими м'язами шиї шаром пухкої сполучної тканини і може вільно рухатися при  ковтанні та нахилянні голови. На передній стінці глотки є отвори, які сполучають її вгорі з носовою порожниною, нижче - з ротовою і ще нижче - з гортанною. Від цього глотку прийнято поділяти на носоглотку, ротоглотку і гортаноглотку.

     В носоглотці є 4 отвори: 2 хоани та 2 отвори слухових труб на латеральних стінках носоглотки (біля них розташовані трубні мигдалики). На задній стінці носоглотки розташований непарний глотковий мигдалик. Ротоглотка має один отвір - зів. Також один отвір - вхід до гортані - є і в гортаноглотці.

     Нижня частина глотки стінки не має, вона переходить у порожнину стравоходу. Тут є звуження.

     Стінка глотки складається з 4-х шарів: слизової оболонки - продовження такої рота; фіброзної (фіброзна тканина, не утворює складок, глотка гладенька); м'язевої та адвентиції.

     М'язова оболонка глотки складається з 3-х м'язів-констрікторів - верхнього, середнього і нижнього. Своїми скороченнями вони проштовхують грудку їжі у стравохід.

     Кровопостачання: гілки висхідної глоткової (відходить від зовнішньої сонної артерії з медіального боку; дає кров і до піднебінного мигдалика), висхідної і низхідної піднебінних артерій (також зовнішня сонна артерія).

     Іннервація: глоткове нервове сплетення (язико-глотковий і блукаючий нерви).

     Далі, перед розгядом окремих відділів травної трубки розглянемо будову її стінки в цілому.

     Стінка травної системи побудована з кількох оболонок. Внутрішня оболонка - слизова з підслизовим шаром (основою). Слизова (tunica mucosa) - включає епітелій, власну пластинку слизової оболонки, шар м'язевих волокон. Колір слизової оболонки залежить від кількості судин і заповнення їх кров'ю.

     Епітелій (у різних відділах він різний) ротової порожнини, глотки, стравоходу, ануса - багатошаровий (не здатний роговіти). шлунка, тонкого і товстого кишечника - одношаровий циліндричний.

     Епітелій не має кровоносних судин.

     Власна сполучнотканинна пластинка (саме на ній лежить епітелій) утворена рихлою волокнистою неоформленою сполучною тканиною. В ній розташовуються залози, скупчення лімфоїдних вузликів (іноді утворюють скупчення - фолікули), нервові елементи, кров'яні і лімфатичні судини.

     М'язева пластинка розташована на межі слизової оболонки та підслизової основи і складається із міоцитів.

     Підслизовий шар (основа) складається з рихлої сполучної тканини і сполучає слизову оболонку з м'язевою. Забезпечує рухливість слизової, утворення складок. В цьому шарі розташоване підслизове нервове сплетення (Мейснера).

     В слизовій оболонці є залози. Крім окремих епітеліальних залозистих клітин, які виділяють слиз (бокалоподібні клітини або одноклітинні залози - гландулоцити), в ній є багатоклітинні залози. Вони мають різноманітну будову. Серед залоз виділяють трубчасті, альвеолярні (мал. 97, Татарінов) (альвеола - міхурець) та змішані. Залози можуть бути простими (поодинокі трубочки, або альвеоли), або складними (мають розгалуження трубок і міхурців).

     М'язева оболонка (tunica muscularis) складається із внутрішнього кільцевого і зовнішнього поздовжнього шарів м'язевих клітин. Шари відділені прошарком рихлої волокнистої неоформленої сполучної тканини, у якій розташоване міжм'язеве нервове сплетення (Ауербахове), судини.

     В основному ця оболонка представлена гладенькою м'язевою тканиною. Разом з тим: у глотці, верхній третині стравоходу, зовнішній сфінктер прямої кишки - м'язи смугасті.

     Серозна оболонка (tunica serosa) - вісцеральний листок очеревини - вкрита одношаровим плоским епітелієм (мезотелієм), сполучнотканинна

основа з великою кількістю еластичних волокон, яка обгортає більшу частину органів травної системи. Деякі органи травного апарату (глотка, шийний і грудний відділи стравоходу, нижня частина прямої кишки) вкриті не серозною оболонкою, а рихлою волокнистою сполучною тканиною (адвентиція) з нервами і судинами.

    Серозна оболонка гладенька, має велику здатність до всмоктування.

Вісцеральний (viscera - нутрощі) листок переходить на паріетальний (пристінний) (paries - стінка) листок, який вистилає стінки порожнини.

Між цими листками є порожнина із рідиною, волога забезпечує ковзання нутрощів.

     Очеревина - це тонкий покрив як черевних органів, так і стінок черевної порожнини зсередини. Має вигляд замкненого мішка, який ніде не перетинається. Очеревина з деяких органів переходить на стінки черевної порожнини безпосередньо, а іноді утворює широкі складки, які називають  зв'язками. Наприклад, серпоподібна зв'язка печінки. Складки, які ідуть від кишок, називаються брижами (mesenterium). Деякі складки очеревини переходять з органу на орган або вільно звисають у черевній порожнині, розпочавшись від органу. Між їх листками нагромаджується жир, іноді у великій кількості, тому їх називають сальниками.

     Нутрощі лежать у черевній порожнині, але не лежать у порожнині очеревини. Очеревинна порожнина у чоловіків замкнена, у жінок вона сполучається через маткові труби з порожниною матки, потім через піхву - із зовнішнім середовищем. Органи можуть бути вкриті очеревиною з усіх боків, і тоді положення органу у відношенні до очеревини буде розглядатися як інтраперитонеальне. Якщо орган вкритий з трьох боків - він розташований мезоперитонеально. Якщо орган вкритий очеревиною лише з одного боку кажуть про екстраперитонеальне розташування. Найбільш випнуті в порожнину очеревини органи відтягують листок очеревини від черевної задньої стінки і утворюють брижі. Брижу мають порожня і клубова кишки.

     Корінь брижі - місце її переходу на задню черевну стінку. Корінь брижі тонких кишок іде згори й донизу і зліва направо, перетинаючи косо хребет. Починається він зліва на рівні тіла 2-го поперекового хребця, а закінчується біля правої клубової заглибини на рівні правого краю крижово-клубового суглоба, там, де клубова кишка впадає в товсту. Довжина кореня брижі 15-17 см. Протилежний її край, що підходить до товстої кишки має довжину рівну довжині кишки. Через це брижа має численні вигини, за петлями кишки.

     Товста кишка має брижу не скрізь. Є маленька брижа у червеподібного відростка, широка, але рівна, без вигинів, брижа поперечної ободової кишки і брижа сигмоподібної кишки. Пряма кишка має невелику брижу лише у верхній своїй частині.

     Є два сальники: великий і малий. Малий складається з двох листків очеревини, які являють собою продовження листків очеревини, що вкривають передню і задню поверхні шлунка, сходячись на малій кривизні. Вони тягнуться від неї до воріт печінки і від воріт переходять на передню і задню частини її нижньої поверхні.

     Великий сальник починається від великої кривизни шлунка як продовження листків очеревини, що вкривають його передню і задню поверхні. Ці два листки спускаються вниз, а потім обидва загортаються назад догори, прилягаючи ззаду до передніх листків. Отже, у великому сальнику утворюється 4-ри листки. Задні два листки сальника, піднімаючись догори, доходять до підшлункової залози і переходять з неї на задню черевну стінку. Великий сальник, маючи в собі жир, є захисною подушкою, яка захищає внутрішні органи від механічних зовнішніх впливів з боку передньої черевної стінки.

     Стравохід (esophagus) - дещо сплющена у спинно-черевному напрямку трубка довжиною 25-30 см. Починається на рівні середини між 6-м і 7-м

Прочитано 3217 разів
Детальніше в цій категорії: « Дихальна система Скелет »